Вона і мотоцикл

Як і чому в неї з’явилося бажання сісти на мотоцикл, 32–річна Ганна Гречишкіна і досі не може відповісти. В неї не було ні друзів–байкерів, які б «заразили» власним прикладом, ні самого мотоцикла. Просто в якийсь момент захотілося водити мотобайк і все. Записалася, в мотошколу, стала брати уроки водіння, придбала «залізного» коня, зрештою, з’явилися й друзі, які поділяють її хобі і стиль життя. Відтоді як Ганна вперше сіла на мотоцикл, минуло вже сім років. За цей час вона об’їхала багато країн, стала членом Національної асоціації мотоциклістів України та очолила соціальний сектор цієї організації. В 2010 році вона стала першою серед дівчат–мотоциклісток в Україні, які виконали норматив Saddle Sore 1000 («Залізна сідниця»), проїхавши за добу 1900 км. А тепер планує стати першою в Україні та на теренах СНД жінкою, яка наодинці вирушить у навколосвітню подорож.

Мрії мають здiйснюватися

«Навколосвітня подорож на мотоциклі — це спочатку була мрія, щось таке нереальне, — розповідає в редакції «УМ» Ганна Гречишкіна. — Але після повернення з Індії, де я з товаришем подорожувала чотири місяці, я повірила, що це мені під силу».

Вирушити в подорож дівчина планує у червні 2013 року. Додому ж повернеться тільки через рік. За цей час вона подолає 100 тисяч кілометрів шляху (який не завжди, як ви розумієте, буде пролягати гладенькою «асфальтівкою») та відвідає 50 країн на п’яти континентах (окрім Антарктиди). Рідних Ганни хоч і лякає майбутня подорож, але вони відпускають її із легким серцем. Утiм хіба у них є вибір? Адже Ганна наполеглива і завжди йде до поставленої мети.

«Невже ви поїдете справді одна–однісінька?» — все не можу повірити я, дивлячись на тендітну Аню, яка виглядає значно молодшою як на свій вік. «Так, основну частину подорожі я проїду сама. Хіба що лише на якихось найбільш небезпечних ділянках шляху мене супроводжуватимуть колеги з цих країн, — каже дівчина. — Але тільки тоді, коли бачитимемо, що є реальна небезпека для життя. Задля цього я та моя група підтримки з Національної асоціації мотоциклістів України відслідковуватимемо криміногенну і політичну ситуації в країнах, де я маю побувати».

Аня каже, що їй дуже подобається подорожувати на самоті, а можливі труднощі її мало лякають. «Звичайно, ситуації траплялися різні. Але безвихідних, як показує досвід, не буває. Із кожної пригоди вдавалося знайти якийсь вихід, — запевняє Ганна. — Дівчина на мотоциклі завжди привертає до себе увагу, тож часто люди самі підходять і запитують: чим вам допомогти? Тим більше, що в багатьох країнах ми маємо партнерські федерації та асоціації мотоциклістів, тож у будь–якій точці світу я не буду сама». На запитання, чому все–таки не шукає собі компанію, Ганна каже, що важко знайти когось, хто б зважився на цілий рік, а то й більше залишити роботу, рідних, дітей і податися у світ. Для Ані ж це буде хороший досвід: «Коли ти стикаєшся iз ситуаціями, рішення в яких залежить тільки від тебе, це загартовує, дає більше знань і можливостей».

До технічних несподіванок Ганна теж цілком готова. Мотоцикл, на якому вирушить у подорож, буде ретельно підготовлений до складної і далекої дороги. Втім вона і сама, у випадку чого, цілком може замінити масло, «перевзути» колесо або усунути іншу дрібну несправність. У складніших ситуаціях — звертатиметься до колег–байкерів.

Наразі Аня посилено готується до мандрівки — шукає спонсорів, вирішує візові питання, налагоджує контакти з колегами за кордоном, а ще — посилено вчить іноземні мови. Свого часу вона закінчила Київський державний лінгвістичний університет і здобула фах перекладача, тож англійську знає добре. Зараз вивчає іспанську, яка їй згодиться під час мандрів країнами Південної Америки, Іспанією, Португалією. Також хоче підтягнути свою французьку, якою розмовляють у багатьох країнах Африки. А ще вчить турецьку — ця мова просто «для душі», бо «дуже люблю цю країну», каже дівчина.

Брати з собою Аня планує найнеобхідніше: особистих речей мінімум, обов’язково — фотоапарат, відеокамеру, ноутбук. А ще — кілька комплектів гуми до коліс, масло, інші витратні матеріали і, звичайно, гроші — коли їх буде достатньо, то й з собою не доведеться везти зайвого. Також прихопить намет. І хоча ночувати планує в цивілізованих умовах, тобто під дахом (у байкерів, діаспорян, готелях), але дорога є дорога. Тож мусиш бути готовий до всього.

Світ відкривається позитивним

Знайомитися з різними країнами, культурами, людьми — що може бути цікавіше? Адже кожен куточок земної кулі унікальний і цікавий по–своєму. «Коли ми подорожували Індією, це, звичайно, для нас був шок, — каже Ганна. — Ми ж звикли цю країну бачити такою, як її показують у боллівудських фільмах — яскравою, красивою. А насправді побачили бруд і злидні, в яких живе переважна більшість мешканців цієї країни. Ми проїхали її з півночі на південь, подолавши 11 тисяч кілометрів. Ситуації траплялися різні, особливо на дорогах. Тому що правил дорожнього руху там майже не існує. При цьому людей і транспорту величезна кількість, плюс ще й корови та інші тварини на дорогах — вони там розгулюють, де їм заманеться. Тому вижити на дорозі — це в Індії головне, — сміється Аня. — А люди, багато хто з них уперше в житті бачив людину з білою шкірою, можуть хапати тебе за руки, за волосся. І ти маєш достойно вийти з цієї ситуації. Словом, що не день — то якась пригода». І хоча в Індії довелося навіть похворіти та з температурою «повалятись», Ганна мріє знову повернутися до цієї дивовижної країни, аби пізнати її ще ближче. Правда, цього разу її в переліку країн, що їх відвідає Гречишкіна під час «навколосвітки», немає, зате є не менш екзотичні Мексика, Бразилія, Чилі, Зімбабве, Ефіопія, Кенія, Австралія та інші — буде що згадувати. «Після подорожі я планую написати книжку та зробити фільм, — обіцяє Ганна. — А під час мандрівки один–два рази на тиждень відправлятиму в Україну звіт про поїздку».

Мета подорожі також матиме соціальну складову. На всьо­му відрізку свого шляху Ганна Гречишкіна буде відвідувати сиротинці, лікарні, благодійні організації. Власне, в Україні дівчина займається цим самим. «Оскільки я є керівником соціального сектору асоціації, то майже кожного тижня ми з друзями виїжджаємо до якогось дитячого притулку чи лікарні, привозимо продукти та іграшки, спілкуємось із дітьми, катаємо їх на мотоциклах, товаришуємо з ними. Такі акції відбуваються постійно. Цю ж діяльність планую продовжувати і під час навколосвітньої подорожі».

Аня додає, що її мандрівка має назву I have a dream, тобто «Я маю мрію». «І я хочу довести на своєму прикладі, що будь–яка людина, якщо вона має мрію і щось робить для її здійснення, обов’язково досягне своєї мети, — каже Гречишкіна. — Думаю, що дітям і підліткам дуже важливий приклад того, що їхнє життя залежить тільки від них і їхнього бажання».

Якщо мрія Ані здійсниться, то вона стане другою у світі жінкою, яка об’їхала навколо світу на мотобайку. «Десять років тому аналогічну подорож здійснила 35–річна мешканка Словенії Бенка Пулко, — каже Костянтин Жук, президент Національної асоціації мотоциклістів України. — Даних про інших жінок–мандрівниць ми не знайшли». «Ми зв’язалися з Бенкою Пулко, — додає Аня. — Вона порадила мені не панікувати, не боятися майбутньої подорожі, а з позитивом ставитися до світу, тоді світ відкриється тобі назустріч. Власне, саме так я і намагаюся жити. Не тільки під час подорожей, а щодня»...