Фауна червоного моря

У першій половині літа, коли виборча кампанія офіційно ще не почалася, Компартія України стала одним із лідерів «ринку агітації». Як за кількістю легальної реклами на ТБ, радіо, в пресі й інтернеті, так і за обсягами так званої «джинси» — пропагандистських матеріалів без позначки «реклама». Це показує щомісячний моніторинг загальнонаціональних друкованих видань, який проводять експерти Інституту масової інформації. За їхнім висновком, зараз ринок «джинси» зростає завдяки віце–прем’єр міністру із соціальних питань Сергію Тігіпку, котрий рекламує соціальні ініціативи влади, а також КПУ. Так, у червні лідерство в «джинс–рейтингу» утримувала влада (25%), друга за обсягами — партія Наталії Королевської (23%), треті — комуністи (19%).

Водночас слід зазначити, що в липні активність КПУ в медіа помітно зросла, і головний наступ «червоні» ведуть через телебачення, масовано запускаючи в ефір ролики із гнівними обвинуваченнями в бік олігархів та закликом «Повернемо країну народу!». При цьому в теленовинах різних каналів раз по раз вискакують нібито звичайні сюжети з виступами Петра Симоненка, які вочевидь оплачені за рекламними розцінками.

Вражає також кількість білбордів та інших зовнішніх носіїв із рекламою КПУ — як на сході та півдні країни, так і в центрі, зокрема в Києві. Для оновлення «картинки» агітувати за комуністів взялася і молодь — інтернетом гуляють фотографії голих грудей молодої «комсомолки», що бере активну участь у поширенні політінформації.

Суми коштів, укинутих в агітацію за політичну силу Симоненка, мають вражати. «УМ» спробувала з’ясувати перспективи «партії ностальгії» на виборах та вагу реклами КПУ.

«Якщо не за «Регіони», то хоча б за КПУ»

Що ближче до виборів — то більше комуністи говорять про соціальну несправедливість, багатіїв та страшний вирок капіталізму. Лідер партії Петро Симоненко навіть формулу вивів: «Депутати будуть тоді істинно народними, коли люди не будуть голосувати за партії, що підтримують олігархів». І дарма, що фракція КПУ в парламенті є стабільним союзником олігархічної Партії регіонів, лідери якої — завсідники мільярдерських рейтингів «Форбс». Це, за Симоненком, — лише «питання тактики». За словами першого секретаря, так «реалізується програма — не допускається свавілля «помаранчевої команди», Україна не приєднується до НАТО та зміцнює стосунки з Росією».

Попри таку суперечність гасел і реальних дій КПУ, політолог Володимир Фесенко визнає: Компартія — це політична сила, що має «ядерний електотрат», і його такі «дрібниці» не обходять. «Це 3—4% виборців України, люди віком за 60 років, які ностальгують за молодістю в Радянському Союзі. Втім нині ставка робиться і на розчарованих виборців Партії регіонів. Але треба розуміти, що значна частина цих людей — колишні виборці Компартії», — каже Фесенко в коментарі «УМ». Коментуючи певний приріст рейтингу КПУ, він визнає: «Комуністи за час своєї рекламної кампанії вже залучили на свій бік невеличку частину прихильників «Регіонів».

Утім таке «обкрадання» правлячої партії в деяких випадках, особливо на мажоритарних округах, може бути вигідним для самих «регіоналів». Тут, за словами Володимира Фесенка, діє раціональний розрахунок: «якщо голоси йдуть не нам — то краще комуністам, ніж опозиціонерам». Політолог вважає, що таку тактику обрали самі «Регіони», спираючись на досвід виборів–2007. «Тоді Партія регіонів виграла парламентські вибори з рекордним результатом, але не отримала більшості. Досвід змушує їх розглядати комуністів як потенційних союзників, які на час виборів можуть заручитися підтримкою людей, котрі ніколи б не проголосували за Партію регіонів, — зазначає Фесенко. — Тому можемо спостерігати певне сприяння [комуністам з боку влади]. Баталії між комуністами і «регіоналами» будуть локальними — наприклад, у Луганську, Харкові. Але тенденцією не будуть».

Крім того, прихильниками КПУ можуть стати й просто соціально незадоволені громадяни — ті, що критично ставляться до соціально–економічної ситуації в країні. «Саме до них звернений основний месидж Компартії — «Повернемо країну народу». Але цей салоган може спрацювати тільки там, де партію сприймають, — це передусім російськомовні регіони», — зазначає відомий політолог.

«Омолодження» електорату майже не відбувається

Зі слоганом «Повернемо країну народу» комуністи, на думку експерта SA Political Communications Артема Біденка, не прогадали. «І зовнішня реклама, і телевізійні ролики комуністів виконані в рамках тієї комунікації, яка є між партією й виборцями, — каже фахівець із реклами в коментарі «УМ». — Це досить чіткі гасла, домінування літери «р»... Пропагандистський матеріал правильно зображений і орієнтований передусім на лояльну аудиторію старшого покоління, яка так само може підтримати й Партію регіонів... Тому червоним потрібно заявити, що вони є у списках, що вони можуть подолати якісь негативні моменти, що потрібно йти на дільниці й шукати їх у списку. Як на мене, ця їхня кампанія є ефективною».

Водночас політолог Фесенко відзначає, що, попри масовану рекламу і залучення молоді на публічні акції, кількість людей молодого покоління серед прихильників КПУ практично не зростає. «Революційних змін не відбулося. Судячи із соціологічних даних, комуністи заінтригували незначну частку молоді віком до 30 років, — каже Володимир Фесенко. — Якщо у квітні з цієї вікової групи комуністів підтримували 0,6% виборців, то тепер їх 1,5%. Це не кардинальні зміни і незначна цифра. Для порівняння — серед тих, кому за 60, комуністів підтримує 15%».

Звідки гроші?

За даними компанії «Дорз консалтинг», які отримала «УМ», «антиолігархічна» КПУ почала свою рекламну кампанію ще в січні — тоді по Україні було встановлено близько 250 рекламних щитів. Із того часу кількість вуличних носіїв, орендованих червоними, зросла в шість разів. І тільки в червні Компартія витратила на розміщення зовнішньої реклами близько 4 млн. гривень. Зауважимо, що при цих обрахунках бралася до уваги лише щомісячна вартість оренди білборда — 2 500 гривень — та наявна кількість рекламних щитів КПУ — близько півтори тисячі. А гроші витрачаються ще на дизайн, розробку реклами, друк полотен. Якщо додати сюди витрати на трансляцію роликів по ТБ, матеріали в пресі — цифра збільшиться в рази. Звідки КПУ бере десятки мільйонів лише на рекламу? І це не кажучи про гонорари самим лідерам партії (а приватний маєток Петра Симоненка в Гостомелі під Києвом, як свого часу писала «УМ», коштує не менше 1,5 млн. доларів)?

Експерти називають кілька прізвищ, які нібито є ядром фінансування цієї політичної сили. Однак політтехнолог Тарас Березовець акцентує увагу на одній фігурі: «Багато з тих, хто знає ситуацію зсередини, скажуть вам — треба дякувати Ігореві Калетнику (голові Державної митної служби України. — Авт.), який уже не перший рік «бореться» із котрабандою».

Водночас політичний експерт Олександр Палій зауважує, що наповненню скарбниці КПУ може сприяти і її пряме відношення до податкової служби та контролю над приватизаційними процесами. «Тези про олігархів — це елементарне словесне шулерство. Гроші Компартії отримані від експлуатації людини людиною. Влада до виборчої кампанії КПУ ставиться байдуже, бо це — сателіти, причому їхній маневр у відносинах з Партією регіонів дуже обмежений, — зауважує політолог у коментарі «УМ». — Але мені здається, більше, ніж Януковича, КПУ слухатиметься Москву. Не виключаю, що гроші комуністи можуть отримувати і від Росії».

ЦИТАТА

Адам Мартинюк,
перший заступник Голови Верховної Ради,
другий секретар ЦК КПУ
— про мільйонні статки лідерів Компартії:

— Якщо міряти мірками заробітної плати чи пенсії в одну тисячу і зар­плати в 16–17 тисяч, то це, звичайно, велика різниця. І люди думають: ось як живуть!.. Живуть... в міру своїх можливостей.

(«5–й канал»)