«Приватні» враження

Євро пішло, а разом iз ним iз Києва схлинули тисячі гостей, якi нечасто відвідують у такій кількості нашу столицю. Інтернет заповнений спогадами про контакти (причому найрiзноманiтнiшого ступеня близькості) українців зi шведами, англійцями та іншими гостями, багато з яких не лише рвалися на матчі, а й просто хотіли побачити ще до ладу не відому країну, розташовану під боком у європейців.

І якщо здебільшого враження у них, як з’ясувалося, залишилися найрайдужнiшi, то пару задирок в організації українського життя все–таки виявили.

«Як же нам подорожувати Україною, якщо у вас так погано літають літаки? Жодних природних катастроф у вас я не помітила, але з розкладом вiдбувається щось схоже на Ісландію дворічної давності з її виверженням вулкана», — дивується голландка Марія, з якою я розговорився у столичній фан–зоні. Спочатку вона зіткнулася з плутаниною iз внутрішніми рейсами. А пізніше її налякали розмовами про те, що спокійно повернутися додому вона зможе, коли основна частина вболівальників якимсь чином залишить межі України — мовляв, «корки» в повітрі й розсмокчуться.

Виявилося, в середовищі іноземних уболівальників ненадійність «Аеросвiту» була однією з найбiльш обговорюваних тем — європейці дивувалися, що ж це відбувається в країні, де переліт з одного міста в друге може коштувати стільки ж, скільки в інший кінець континенту. Мої пояснення про те, що цей приватний бізнес держава донедавна вважала за краще не чіпати, залишилися для Марії дуже туманними.

«Чому ж ви самі за це платите? Та ще й iз таким жахливим сервісом», — дивувалася вона. Дійсно, ми якось звикли до того, що наш великий бізнес крутить нами, як йому надумається. У зв’язку з розпитуваннями Марії я пригадав, як торік мої родичі в Запоріжжі постраждали від свавілля того ж власника «Привату», за чиїм бажанням наш повітряний простір виглядає як повне неподобство. Минулого літа Запорізький завод феросплавів, що входить в орбіту Ігоря Коломойського, почав звільняти працівників, пояснюючи це тим, що завод різко втрачає рентабельність. Мовляв, імпорт зростає, ціни на електро­енергію теж, так що йдіть, товариші, на біржу праці. «Приват» писав якісь листи уряду, звинувачував демпінгові ціни іноземних постачальників (хоча чому ввезені з–за кордону феросплави можуть коштувати дешевше за українськi?) — в цiлому намагався зберегти міну при поганій грі. Адже наші металургійні заводи насилу погоджувалися купувати продукцію «приватiвських» феросплавникiв не через якiсь дурнi примхи, а просто через надзвичайно високу вартiсть. Та й серед працівників феросплавних підприємств ні для кого не секрет, що експортні ціни на продукцію їхнiх заводів чомусь набагато нижчi (!) за ціни для вітчизняних металургів.

Загалом, дехто навіть і не намагається приховати бажання монополізувати галузь. Навіть якщо воно призвело до того, що працівники заводів вимушені як наслідок іти на вулицю. І долі їхнi здебiльшого незавидні, діватися трудягам нікуди. Смішно, але їхнi зар­плати, поки такі взагалі були, не дозволяли купити квиток на літак того ж «Аеросвiту». Днями «Приват» знову нагадав про свою манеру вести бізнес — коли однойменний банк вирішив видавати у своїх банкоматах не більше ста гривень у руки за чужими, не «приватiвськими», картками. Адже кожне зняття грошей — це прибуток для банку. А коли з червня система Visa знизила комісію з усіх своїх карток iз рівня 1%+3 грн. до 0,5%+2 грн., то «Приватбанк» вирішив компенсувати втрату своїх доходів за рахунок населення. Цікаво, що думали євровболівальники, коли намагалися отримати від найпоширеніших у країні яскраво–зелених банкоматів суму, більшу ніж 12 доларів, а їм пропонували знову і знову проводити додаткові операції? Думаю, лексикон вони використовували міцніший за наш — ми ж бо люди, до подiбних пiдходiв «Привату» вже звиклі. На жаль.

Петро ГУМЕНЮК