Музейники і «Фейсбук»

«Цей музей — це життя наше, і в нас це життя хочуть відібрати.

І дуже хочеться вірити, що поки в уряді є такі люди,

як ви, цього не буде. За вас, Петре Сергійовичу».

(сцена пригощання столичного чиновника в провінційному музеї, фільм Авдотьї Смірнової «Два дні», Росія)

Здавалось би, музейники і «Фейсбук» мають дуже мало спільного. Бо сьогодні українські музейники як спільнота чомусь асоціюються не з просунутими користувачами сучасних технологій, яких у Києві і я особисто знаю чимало серед людей середнього і молодого покоління, а з консервативними кандидатами наук і вредними бабцями–наглядачами. «В Україні понад 500 державних музеїв, половина з них з нами у контакті, — каже співробітниця Українського центру розвитку музейної справи Леся Гасиджак, — а в іншої половини немає навіть факсів, не те що комп’ютерів». Тому музейна «руханка», затіяна Центром, щодо висунення кандидата в депутати від музейного середовища через соціальні мережі виглядає як цікавий суспільний експеримент.

Мандат як необхідність

«А я, Машечка, якщо є хоч якийсь шанс, що цей мужик допоможе, не те що на столі, чи там на колінах повзти, я йому гола затанцюю», — каже героїня Ірини Розанової, співробітниця музею–садиби Петра Щегловітова, у фільмі Авдотьї Смірнової «Два дні». Цей шлях українські музейники, впевнена, теж пройшли, тому нині вирішили піти іншим: запропонували шістьом партіям — ПР, «Батьківщина», УДАР, КПУ, «Україна — Вперед!», «Свобода» — включити до ви­борчих списків «єдиного кандидата» від музейної галузі. «...Чинне українське законодавство та система управління музеями не сприяє розвитку музейництва в умовах соціально–економічних перетворень, які переживає Україна. Ресурсів держави недостатньо, ініціатива самих музеїв та цивілізовані механізми залучення громадських і приватних ресурсів заблоковані. Здійснити модернізацію галузі в сучасних умовах фактично неможливо, адже передові ідеї вітчизняних фахівців та позитивний досвід іноземних країн досить складно застосувати», — йдеться у відкритому зверненні до партій.

Голосування за «музейного кандидата», гучно названі «галузевими праймеріз», тривають до 15 липня. Через «Фейсбук» або електронну пошту. За даними сайту http://prostir.museum, інтелігентних камікадзе, готових проміняти рідний музейний порох на депутатський мандат, набралося сiм — директор Вінницького обласного художнього музею Ілля Безбах, голова Всеукраїнської асоціації музеїв і заповідників Сергій Кролевець, директор Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського Сергій Лаєвський, директор Кіровоградського обласного художнього музею Тетяна Ткаченко, голова Асоціації музеїв і галерей Львівщини Зеновій Мазурик, директор Одеського музею муніципальних колекцій ім. О. В. Блещунова Світлана Остапова і Владислав Піоро або Олексій Копитько від Українського центру розвитку музейної справи. Така «аполітичність» свідчить про недовіру до всіх політичних партій одразу, і, певною мірою, про їх однаковість. Тому для музейників це свого роду гра в «російську рулетку»: хто знає, якій із партій стрільне в голову підняти на щит боротьбу за покращення умов існування українських музеїв — раптом комуністи візьмуться нагадати, як добре жилося культурі на повній дотації держави, або Партія регіонів захоче покращити життя музеїв уже сьогодні, чи «Родіна–мать» Королевська згадає, що серед її мрій була й така химерна. Втім інтрига триватиме недовго, партійні з’їзди, на яких остаточно затверджуватимуть виборчі списки, відбуватимуться з 28 липня по 5 серпня.

План Б — шукати друзів–депутатів

Тішить те, що і в «Зверненні музейної спільноти України до партій — учасниць парламентських виборів 2012 р.», і у виступах головних ініціаторів проекту — Олексія Копитька та Владислава Піоро, і в пристрасних обговореннях немає звичної ідеалістичної інтелігентської блажі, смішних рожевих окулярів, ванільної єресі, натомість є раціональний підхід, холодна голова і пакет документів, які хоч завтра можуть стати готовими законопроектами. Яке ж завдання у потенційного резидента–музейника у Верховній Раді, які конкретно зміни він має узаконити, щоб українським музеям добре жилося? Заступник голови правління УЦРМС Олексій Копитько роповідає «УМ»: «По–перше, це збільшення державного фінансування музейної галузі. Наприклад, минулого року фінансування усіх музеїв національного рівня по лінії Мінкульту складало 160 мільйонів гривень, у порівнянні з сумами, які йшли на один єврооб’єкт — це мізер. Тому підняти фінансування на 50% — цілком реально. Друге важливе питання — захист майнових комплексів музеїв. Дуже часто будівлі і майнові комплекси музеїв незахищені на рівні документів, їх треба раз і назавжди убезпечити від будь–яких посягань чи рейдерських захоплень, чи покращення їхніх умов різними хитрими способами. Далі — реставрація. Зараз 80% музейних об’єктів потребують реставрації, 30% — негайної. А Національний науково–дослідний реставраційний центр фактично не має свого приміщення, потрібно також терміново вирішувати проблему кадрів для цієї галузі — є регіони, де немає жодного кваліфікованого реставратора. Одним із шляхів вирішення грошової проблеми є виконання однієї з норм Закону «Про музейну справу» — фінансування за кошт держави і громадських організацій, суспільства. Зараз музеям невигідно залучати меценатів — якщо музейний працівник заробить 1 млн. для свого музею, він може отримати до 50% посадового окладу, для 80% це 200 доларів, а бізнесменам невигідно бути меценатом — з них не списують податки, вони не мають ніяких матеріальних і моральних стимулів. Треба розблокувати механізм допомоги музеям. Оскільки змінюється світ навколо, то і музеї теж мають змінюватися. У разі співпраці з корпораціями, громадою, вони повинні стати відкритими — прозорий бюджет, опікунська рада, конкурсна система призначення керівників».

«Ви вірите в реальність цієї затії?» — запитую у головного зберігача НХМУ Юлії Литвинець. «Я вірю, що це можливо. Напевне, я така людина — оптиміст, чому б і ні? Якщо є ціль, то різні засоби і способи досягнення цієї цілі згодяться, я не маю на увазі кримінальних». А Олексій Копитько вважає, що навіть якщо серед 450 депутатів ВР нового скликання і не буде представника музейного середовища, «цими «виборами» ми привернемо увагу до самої проб­леми представництва музеїв у владі». Може, тоді план «Б» — вибори за мажоритарним округом? «Ні, план «Б» у нас інший, — каже Олесій, — тоді ми формуватимемо серед парламентаріїв коло депутатів–друзів музеїв і працюватимемо з ними».

...У таких складних випадках кращої формули, ніж «Борітеся—поборете», ще ніхто не вигадав.