21–шу річницю «України молодої» журналісти газети вчора «відзначили» на «лінії фронту» — в гущі вуличних маніфестації на захист української мови.
Новий Майдан розгорнувся під Українським домом. Учора о 18–й тут відбувся черговий «збір» — мітинг проти ухвалення мовного закону Колесніченка—Ківалова. Місце дислокації було обрано не випадково: саме на середу Президент Янукович призначив у цьому приміщенні свою прес–конференцію за підсумками півріччя. Тому саме сюди після кричущого голосування «регіонально–тушківської» більшості Верховної Ради почали підтягуватися люди — щоб висловити протест проти парламентського «бєспрєдєлу» й закликати Президента не підписувати сфальсифікований закон, спрямований на розкол країни.
Хоча патріотів було порівняно небагато — трохи більше тисячі, вони відбили атаки «Беркута», витримали дію сльозогінного газу і зрештою змусили «регіоналів» відступити. Чин вулиці був не останнім фактором у рішенні спікера Литвина відмовитися від підписання убивчого для української мови закону.
Осередком протесту стала шістка народних депутатів від «НУНС», які ще ввечері у вівторок оголосили голодування проти «новітнього валуєвського циркуляру».
«Вночі було трохи прохолодно, але син приніс светра. Зранку — взагалі краса. А от потім почало сильно сонце припікати — спершу важко, а потім уже якось і призвичаїлися», — ділиться враженнями «нашоукраїнець» Микола Кульчинський.
Нічні побоювання про «розгон» не справдилися — «беркутівці» з кількома «автозаками» приїздили, але постояли, «полякали» й роз’їхалися. «Яценюк приходив, як принц», — порадував тим, що домовився з «Беркутом»: ми не ставимо намети, вони відходять далі, — каже Кульчинський. — Шкода, що так. Були б намети — тут би зібралося значно більше народу».
А так — тисяча з лишком. Бачимо інтелігенцію, літніх чоловіків і жінок, але водночас і багато молоді у вишиванках, із прапорами партій та держави. Чути скандування ультраправих футбольних фанатів, активістів «Свободи», «Батьківщини» та ін.
Поряд із Кульчинським на розкладачках під палючим сонцем сидять В’ячеслав Кириленко, Ксенія Ляпіна, Лілія Григорович, серед голодувальників також Іван Стойко та Володимир Мойсик. До нардепів приєднався й відомий журналіст, заступник редактора «Дзеркала тижня» Сергій Рахманін. Під обід йому стало зле — Сергія з–під Українського дому госпіталізували з серцевим нападом. Тримайся, колего.
Повз швидко проходить екс-голова Спілки письменників, БЮТівець Володимир Яворівський. Обурено констатує: «Це ж який шлейф за цим законом тягнеться! Порушення, фальсифікації...»
Тим часом нагорі, перед самим входом в Український дім, стає гаряче: за розкладом ось–ось має розпочатися прес–конференція Віктора Януковича, і «Беркут» активізується, відтісняючи юрбу. «Стоїмо, стоїмо!» — скандує в мікрофон уже захриплий «голос Майдану» Євген Нищук.
Актор і громадський діяч прибіг до Українського дому у вівторок увечері, одразу після вистави, й «розважав» протестувальників цілу ніч. «Наче й голос витримав», — сміється. На запитання, чи залишатиметься на новітньому Майдані до кінця, адже в плані, мабуть, є й нові вистави, і концерти, Євген ледве не ображається: «На щастя, театральний сезон якраз завершується. А концерти чи інші виступи завжди можна скасувати, адже є якісь пріоритетні речі, принаймні для мене. Можливо, я не розбираюся в якихось податкових чи інших змінах, але ситуація щодо мови, державності — це те, що для мене понад усе. Зрозуміло, що все тільки починається й боротьба буде непростою. Але це надзвичайно важливо, що люди об’єдналися. Мене, як людину творчу, дуже цікавить психологічний стан суспільства. Зараз надзвичайно важливо задати тон для інших — тих, хто сюди ще не потрапив, для решти України. Щоб не було тільки «говорильні» про протестний електорат, а коли доходить до діла, то нікого немає. Тут, біля Українського дому, народжується відчуття й розуміння того, що треба виходити й протестувати — і це дасть результати».
У тому, що мало підтримки, активісти вбачають основну проблему. «Біда в тому, що кияни нас не підтримують. І якщо нічого з цього не вийде — то саме через це», — зазначає нардеп від БЮТ, журналіст Степан Курпіль.
Аргументів «не підтримувати» і в киян, і в інших скептично налаштованих однодумців–патріотів багато: «за тотального панування бандитів нічого ця акція не дасть», «навіщо я буду підтримувати неприємних мені політиків, які піаряться на захисті мови?» тощо.
До заявленого початку прес–конференції Януковича — півгодини, і «Беркут» починає відтісняти людей від лівого крила приміщення. У хід ідуть балончики зі сльозогінним газом. Перший і головний удар приймають на себе фотокореспонденти й телеоператори. У відповідь «свободівці» та інші активісти починають пшикати в спецназівців своїм газом, що згодом доведуть фотознімки в соціальних мережах. МВС стверджує: це на правоохоронців напали, а не вони самі почали. Чоловікові у вишиванці розбивають губу, в нього все обличчя в крові. Чимало протестувальників та журналістів втирають сльози й умиваються водою. Під дію сльозогінного газу потрапив і Віталій Кличко — він був тут уночі, він прийшов зранку. Чемпіона з боксу підтримують під обидві руки соратники — ніби після нокауту. Однак уже через кілька хвилин лідер партії «УДАР» роздає коментарі журналістам, тавруючи режим Януковича.
«Ізвінітє, я вас сєгодня подвєду — нє смогу прійті на работу, — телефонує начальнику невисокий чоловік з синьо–жовтою стрічкою. — Гдє я? Под Украінскім домом. Тут становітся жарко...»
Російськомовних серед захисників державної української багато. І це найкращий доказ того, що не лише мова є свідченням патріотизму.
Витримавши перший наступ, юрба заводить «Ще не вмерла». Справа від входу проводять нараду нардепи — Арсеній Яценюк у супроводі вічних охоронців, Микола Катеринчук у стильній тенісці й шортах, Кириленко, Гриценко, Шкіль, Князевич, інші. Уночі приїздили навіть «тушки» типу Жванії та Марущенка — щоб сказати виборцям: «І я тут був».
Поговоривши з кимось по телефону, Яценюк оголошує: прес–конференцію Президента скасовано. Згодом у мікрофон оголошують уточнену інформацію з вуст речниці Януковича Дарки Чепак: «пресуху» перенесено на невизначений час, замість неї гарант скликав нараду з керівництвом Верховної Ради.
Тим часом «Беркут» обходить Український дім і несподівано з’являється праворуч, саме там, де стоять Яценюк і компанія та ще групка випадкових людей. «Ой, мальчікі, а ви нас будєтє оттєснять?» — аж якось задоволено цікавиться двійко симпатичних довгоногих дівчат. «Мальчікі» відповідають лише похмурими поглядами, після чого ображені дівчата підхоплюють скандування «Міліція — з народом, а мусора — з уродом!»
Невдовзі «на сцені подій» з’являються представники державної виконавчої служби Шевченківського райуправління юстиції в Києві й зачитують учасникам акції судове рішення про заборону мирних зборів — «обмежити право на мирні зібрання шляхом заборони громадянину Торубі Вадиму Миколайовичу та іншим суб’єктам, які реалізують права на мирні зібрання, проведення заходів з 4 по 9 липня 2012 року біля будівель Верховної Ради, адміністрації Президента, Кабміну, центру ділового та культурного співробітництва Український дім та на Європейській площі». Чому саме з 4–го по 9–те (день народження Януковича) — незрозуміло. При цьому громадянина Торуби серед учасників мітингу немає, а заявки на проведення мітингу подавали київські осередки «Батьківщини» та Народного руху.
Близько першої дня сталася друга сутичка з міліцією. Цього разу приводом став мікроавтобус мистецької організації Олеся Донія «Остання барикада». Даішник не дозволив проїхати автівці під сходи Українського дому, заблокувавши проїзд. Потім підполковник міліції (за даними «Української правди» — Тищенко) почав стусанами «втихомирювати» тих, хто став на захист водія. Врешті міліціянт заявив, що автівку не пускають, бо нібито вона збила даішника, викликав наряд спецпідрозділу та «швидку». Для медиків роботи не знайшлося («постраждалий» лише імітував наїзд), а от підполковник, відмовившись представлятися, бився й ногами та намагався затримати одного з активістів. Люди йому не дозволили. Поки підрозділ будував дві шеренги за бордюром, на проїжджій частині, розлючений натовп зірвав із міліціонера погони, спричинивши ще одну сутичку з «космонавтами».
Київський главк міліції повідомляє, що за кермом мікроавтобуса, який нібито наїхав на полковника ДАІ, був депутат «БЮТ–Батьківщини» Андрій Кожем’якін.
— Безперечно, ми братимемо участь в акціях протесту й поборемося проти цієї влади. Але для реальної зміни ситуації потрібно більше. Необхідна зміна законодавчого органу, адже нинішня Верховна Рада, зрозуміло, «мовний» закон не змінить. А це означає, що треба змінити ставлення до списків: якщо вони не будуть прозорими і лідери набиратимуть абикого, як це було досі, замість провести до парламенту чесних і відповідальних людей — очевидно, що ні цього, ні жодного іншого антиукраїнського закону скасовано не буде.
Окрім того, дуже важливою є праця на довгострокову перспективу. Вся нинішня влада базується на безкультур’ї. А отже, треба підвищувати рівень культури нації. Це дуже довгий процес, але іншого шляху немає. Тому ми й започаткували програму «Навчи друга української». Російськомовні люди — це не вороги, а наші друзі. І як друзів ми прагнемо навчити їх української мови. Для цього ми започаткували перші безкоштовні курси — вони вже діють у Києві (щосереди і п’ятниці о 19:00 у «Гостинному дворі», викладає ), Вінниці, Харкові, Одесі. Але для того, щоб вчити мови, самих лише мовних курсів замало — треба показати народу багатство нашої культури, ознайомити тих, хто менше з цим обізнаний, з історією, традиціями тощо. З цією метою багато відомих людей, фахівців своєї справи — Мирослав Маринович, Максим Стріха, Вахтанг Кіпіані, Олексій Гарань тощо — погодилися їздити регіонами й читати безкоштовні лекції.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
