Коли мама і тато в біді

Навіть якщо в дитини батьки безпробудні пияки, вона все одно з теплотою про них згадує, сумує за ними, а часто — й мріє до них повернутися. Про це вам скажуть у будь–якому сиротинці. Потрапити до останнього не хоче жодна дитина, навіть якщо там створені найкращі умови для комфортного життя і повноцінного розвитку. Тож не можна не погодитися, що найліпший спосіб захистити дитину, яка ризикує опинитися в інтернаті, — це підтримати її сім’ю. З цією метою Міністерство соціальної політики наприкінці 2011 року почало розвивати альтернативні форми догляду за дитиною, котра не може проживати з певних причин у своїй родині.

«Право на виховання в сім’ї є невід’ємним правом кожної дитини, і вчасно допомогти сім’ї та дитині, які опинилися в складній життєвій ситуації, —реально, — стверджує директор партнерства «Кожній дитині» Василина Дибайло. — Міжнародний досвід свідчить: альтернативні інтернатним закладам соціальні послуги допомагають відреагувати на кризу в сім’ї на більш ранніх етапах та дозволяють багатьом дітям не втратити рідних тата й маму».

«Сімейний патронат — це інноваційна професійна комплексна послуга, що включає: тимчасову форму догляду і виховання дитини в сім’ї патронатних вихователів та одночасне надання інтенсивних підтримуючих послуг сім’ї дитини, — наголошує Зінаїда Кияниця, заступник директора партнерства «Кожній дитині». Ця послуга є профілактичною, вона як «швидка допомога» дозволяє передати дитину на виховання у професійну патронатну родину, поки фахівці допомагатимуть рідній сім’ї дитини долати складні життєві обставини (наприклад, батьки втратили роботу, перебувають на межі розлучення, починають спиватися тощо). Оптимальний термін перебування дитини в патронатній сім’ї визначається окремо в кожному випадку, але він не повинен перевищувати шести місяців. За цей період мають бути вироблені рішення, які допоможуть родині вийти з кризи, і дитина повернеться в рідний дім.

Нинішня система захисту дитини спрямована на боротьбу з наслідками недбалого ставлення до дітей та фактично не реагує на першопричини, наголошують експерти. Сьогодні для дітей, які потерпають від недогляду, жорстокого ставлення або перебувають в сім’ях, які потрапили у складні життєві обставини, держава пропонує здебільшого один вихід — вилучення з сім’ї або позбавлення батьків їхнiх батьківських прав. Неефективність такої опіки доведена часом: це і дорого для держави, і завдає непоправної шкоди психічному здоров’ю дитини та практично позбавляє її права на сімейне виховання. Тоді як форма патронату передбачає повернення дитини у біологічну сім’ю (у крайньому випадку — її влаштування в прийомну).

Наразі партнерство «Кожній дитині» спільно з Київською міською адміністрацією започатковує експеримент iз сімейного патронату в столиці. В основу цього соціального експерименту покладено досвід функціонування перших патронатних сімей у містах Бровари та Біла Церква на Київщині, здійснений партнерством «Кожній дитині» у 2009—2012 роках. Наприклад, у Броварах патронатна сім’я за час своєї роботи прийняла 11 дітей, семеро з яких було повернуто до біологічних сімей, решту — влаштовано в прийомні сім’ї.

Броварчанка Наталя Дудко стала патронатною мамою у 2009 році. Жінка каже, що це приємна, хоча й нелегка справа. «У нашій сім’ї вже чотири місяці перебуває хлопчик, та все ж він не розкривається. До кожного потрібно знайти індивідуальний підхід, часто це вимагає надможливостей», — каже пані Наталя. Маючи двох своїх дорослих дітей, ця родина всиновила маленького хлопчика, який провів у лікарні перший місяць життя, що мало певні наслідки. Як стверджує Євген Дудко, знадобилося близько двох місяців, аби дитина перестала здригатися від кожного дотику до неї. «Відновити психіку малюка, який довгий час був позбавлений материнської турботи, дуже непросто, — додає пані Наталя. — Я впевнена, що патронажні сім’ї в нашій країні необхідні. Адже деякі дітки по року лежать у лікарні тільки тому, що вони сироти». Для залишених у пологовому будинку діток патронатна сім’я теж буде тим містком, який приведе їх до прийомних батьків, минуючи перебування у Будинку маляти.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Зараз іде набір сімей, які готові допомогти дітям. На цю роль може підійти будь–яка родина, що пройшла спеціальну підготовку. «В ідеалі — це мають бути громадяни України віком від 35 до 60 років, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, проживають на спільній житловій площі, мають позитивний досвід виховання дітей, одна (один) з яких виконання обов’язків патронатного вихователя не поєднує з іншою трудовою діяльністю і обов’язково пройшла курси спеціальної підготовки», — зазначає Валерій Танцюра, директор Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Патронатний вихователь отримує заробітну плату (в середньому — 4000 гривень). Також на утримання влаштованих дітей виплачується соціальна допомога (у розмірі двох прожиткових мінімумів на дитину за кожен місяць її перебування).