Хворобливий перехiд

      49-річна киянка Галина Кушнір, що страждає від цукрового діабету протягом 44 років, споживає винятково імпортний інсулін. «Колись нам відмовили у постачанні іноземного інсуліну і пообіцяли перевести на вітчизняний, за словами виробників, не менш ефективний та якісний, — розповідає пані Галина. — Але на нього у мене почалася алергія, і я не могла продовжувати його вживати». За словами жінки, іноземний інсулін більш очищений, і тому його краще сприймає її організм. Та й за ціною він не набагато поступається українському.

      З одного боку, науковці та виробники українського інсуліну запевняють у тому, що їхнi препарати не поступаються якістю іноземним, а з іншого — хворим, які довго використовували імпортний препарат, вітчизняний інсулін, що протягом останніх років їм так наполегливо нав'язують, часто-густо не підходить. Хоча, за даними Міністерства охорони здоров'я України, вже сьогодні 83,1 відсотка хворих на цукровий діабет вживають інсулін, який виготовляють українські виробники, а іноземними препаратами за державний кошт нині постачають тільки вагітних, дітей та підлітків. 72 відсотки вітчизняного інсуліну виготовляє закрите акціонерне товариство «Індар», решту, 11,1 відсотка, — ВАТ «Фармак».

      На заводі «Індар», основному виробнику українського інсуліну, стверджують, що наш препарат нічим не поступається «їхньому». Тут випускають 29 лікарських форм цього препарату, людських напівсинтетичних і генно-інженерних у флаконах і картриджах, а також свинячих монокомпонентних інсулінів у флаконах. «Окрім випуску інсуліну, ми розпочали реєстрацію цукрознижувальних препаратів, які дозволять покращувати стан хворих другого типу цього захворювання, тобто інсулінонезалежних», — поділився планами директор ЗАТ «Індар», доктор біологічних наук, професор Олексій Лазарєв. Він також розповів, як народжується препарат, життєво необхідний для інсулінозалежних діабетиків. Спочатку відбувається переробка підшлункової залози на сирий інсулін у Львові на базі колишнього цеху медпрепаратів м'ясокомбінату. Потім він надходить на завод до Києва, де проходить багатоступеневі очищення та перевірку.

      Та нашому інсуліну Галина Кушнір, медик за фахом, не довіряє навіть при тому, що його виробництво в Україні триває протягом п'яти років. «Залишається лише сподіватись на підвищення рівня якості українського інсуліну», — сказала пані Галина. І додала: «Перехід на незвичний для пацієнта інсулін може дуже серйозно позначитись на самопочутті хворого. Тому це має обов'язково відбуватись у клінічних умовах, під наглядом лікаря».

      Але зрозуміло, що далеко не всі такі хворі, а їх в Україні близько 20 тисяч, перейдуть на новий інсулін в умовах повного контролю й уваги з боку медиків, а отже, процес адаптації до нового інсуліну, імовірно, стане болючим для них. Та переходити все одно доведеться, тому що вже сьогодні імпортного інсуліну, оплачених із державного бюджету, не вистачає для таких хворих. Тому багатьом із них доводиться купувати дорогі іноземні препарати за власні кошти, не розраховуючи на допомогу держави.

Наталя ШУМАК.