«І передайте Володимиру на словах...»

Перший візит до України Прем’єр­міністра Росії Дмитра Медведєва, як і прогнозувалося, вийшов схожим на рекогносцировку місцевості перед великою битвою. Тобто перед зустріччю президентів — Віктора Януковича та Володимира Путіна, що має відбутися в Криму 12 липня. Офіційно Дмитро Медведєв був у нашій країні тричі — щоправда, як глава держави. Причому аура від першого його візиту — у квітні 2010 року — склалася далеко не найкраща. Тоді, як ми пам’ятаємо, нова українська влада підписала так звані Харківські угоди — не менш руйнівні для держави, ніж відомий контракт Юлії Тимошенко.

Сьогодні ж, помінявшись посадами з Володимиром Путіним, Дмитро Медведєв вирішив ще раз приземлитися на київському летовищі — вже у новому, трохи заниженому, але реальному ранзі.

Із Донецька до Києва

Цікаво, що спочатку в середу планувалася зустріч Медведєва та його українського колеги Миколи Азарова на історичній батьківщині теперішньої української влади — в Донецьку. Де того дня цілком випадково проходив перший півфінальний матч Євро­2012. Але згодом високу зустріч перенесли до Києва. Буцімто для того, аби з московським гостем зміг зустрітися Президент Віктор Янукович, який не вболіває ні за Іспанію, ні за Португалію. Але хоче передати своєму колезі Володимиру Путіну через Медведєва кілька важливих думок. Як це одного разу вже зробив американський лідер Барак Обама, коли у нього несанкціоновано увімкнувся мікрофон. Пропозиції Януковича нібито мають стати основою для президентських перемовин у Ялті.

«Хотів би з вами обговорити по­крупному всі чутливі питання», — звернувся до Медведєва Янукович, бачачи перед собою Володимира Путіна, натякнув про газ та аргументував свої прохання непростою ситуацією у світі. Медведєв світову кризу визнав, але одразу ж пояснив, що це, на його думку, не причина лояльності до України. «Простого економічного майбутнього в нас не буде, — одразу ж різко заявив він і додав: — Я розумію, чому Україна займає обережну позицію. Але рано чи пізно на такі питання треба відповідати».

«Візит Медведєва до України має суто формальний характер. Не варто розраховувати, що буде ухвалено важливі рішенні, а газове питання, якщо й буде підніматися, то жодної конкретики не прозвучить», — напередодні прильоту московського гостя спрогнозував український політолог Вадим Карасьов, зазначивши: точні цифри вартості газу буде названо не раніше 12 липня.

Прем’єр­міністр Микола Азаров, який знову ж таки формально мав бути головною дійовою особою двосторонніх перемовин з українського боку, перед їх початком сказав журналістам: головний акцент він робитиме на поглибленні міждержавної співпраці у транспортній, міжрегіональній та прикордонній галузi. Це означало, що заради дешевого газу він намагатиметься поступитися позиціями України саме у цих не найважливіших для нас напрямах. І намагатиметься уникнути російських ультиматумів щодо Митного союзу та передачі їм нашої ГТС.

Тиск газовий, i не тiльки

До «газового тиску» Москви на цих перемовинах українська влада намагалася готуватися. Так, керівник Мінпалив­енерго Юрій Бойко пробував домовитися з Туреччиною про доставку до наших південних портів катарського та азербайджанського газу, Прем’єр Азаров домовлявся із Заходом про реверсні поставки російського газу через їхню територію, а також вів діалог із міжнародними компаніями про розробку наших родовищ сланцевого газу. Такі факти мали змусити росіян стати поступливішими, але при цьому наші східні сусіди розуміють: від домовленостей до результату такої диверсифікації має пройти не менше 5—8 років.

Про те, що Україна йтиме у наступ на «газових фронтах», повідомив журналістам Юрій Бойко. Так, він ще раз підтвердив, що наша країна в односторонньому порядку зменшує обсяги закупівель російського газу — максимум до 27 млрд. кубометрів. «Я думаю, що ми закупимо ще менше, — стисло прокоментував цю новину міністр. А на питання, чи може Росія через суд домагатися виконання контракту 2009 року, який встановлює значно більший мінімум закупівель, відповів не менш лаконічно: — Це їхнє право!»

«Дрібниці», у яких ми здатні поступитися заради дешевшого газу, — відкриття показово­розкішної російської гімназії. Такі мрії вже висловлював міністр освіти Дмитро Табачник. Вважається, що Москва має клюнути на цей барвистий гачок. Під «прикордонною сферою» Микола Азаров, най­імовірніше, має на увазі здачу Керченської протоки. Українсько­російський кордон у цьому місці не демарковано, наша держава наполягає на збереженні ще радянської карти, яка залишала весь Керч­Єнікальський канал у наших територіальних водах. Росія ж пропонує провести кордон по осі каналу — тоді більша частина вод залишається у їхній власності. Компроміс заради газу передбачає двостороннє управління: українські й російські кораблі зможуть проходити через протоку вільно, а іноземні — із дозволу нашої країни та РФ одночасно.

Третій крок назад — знову ж старий­добрий Чорноморський флот. Точніше, ухвалена з ініціативи Президента Віктора Ющенка норма, яка забороняє російським кораблям залишати причали в Криму без узгодження з українською стороною. Така потреба з’явилася в 2008 році, коли росіяни вирушили з України на війну з суверенною Грузією. Нинішнє керівництво країни територіальна цілісність Грузії цікавить мало, а дешевий газ потрібен дуже.

Схоже, Україна схильна поступитися і в питанні­«важковаговику» — вступу до Митного союзу. Принаймні громадську думку до цього вже готують. Мовляв, країни Союзу показують краще економічне зростання, ніж кризова Європа, знову ж таки, вихід на нові ринки, знову ж таки несправедливий та холодний до нас Захід... Зміна ставлення України до Митного союзу нібито має стати тим самим козирем, який змусить Росію знайти для нас дешевий газ — і буцімто 12 липня Віктор Янукович, який раніше відкидав таку можливість, зробить крок назад.

Утiм ключовим питанням залишається українська ГТС. Кабмін уже зробив крок на шляху до її приватизації та ймовірної передачі у спільне користування. Але з приводу подальшої долі нашої «труби» є дві точки зору. Українська — що консорціум має бути тристороннім: Україна, Європа, Росія. І російська, яка допускає участь лише двох сторін у новому об’єднанні. Україна поки на такі поступки не готова.