Генерал із Соколівки

Депутати села Соколівка Жашківського району проголосували за те, аби в їхньому населеному пункті з’явилася площа імені Гаврила Базильського. Таким чином люди увічнили пам’ять про свого земляка — генерал–хорунжого Армії УНР. «Соколівка дуже древнє та велике село. Ми його любимо й хочемо, аби нинішні покоління знали, що на нашій землі народилася така визначна історична постать, як генерал Базильський, який освятив свободу України власною кров’ю, та гордилися цим», — говорить у коментарі «УМ» сільський голова Соколівки Микола Суровський.

Пан Микола, який головує у Соколівці протягом семи років, наголошує: площа Базильського розташована в центрі, на розі сільської вулиці Вишневої, довжина якої більше трьох кілометрів, та вулиці Гончарука. Там, неподалік клумби з квітами, сільські депутати планують встановити ще й пам’ятний знак на честь вихідця з селян, який успішно освоїв військову науку і в 1920 році був командувачем Запасових військ Української Народної Республіки, став генерал–хорунжим і начальником 1–ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.

За словами сільського голови, якби генерал побачив теперішнє своє село, то міг би ним гордитися. Нині тут мешкають 1300 людей, є добротна школа, сучасна медична амбулаторія, чудовий Будинок культури, де діє самодіяльний народний хор, а коштом сільської ради утримуються спортивний інструктор та хореограф, чим може похвалитися не кожне село. «Ми прагнемо, аби діти не сиділи біля комп’ютерів та не рилися в інтернеті, а займалися фізкультурою й танцювали. Тому тільки хореографією у нас займається 70 дітлахів», — з гордістю за рідне село говорить пан Микола.

ДОВІДКА «УМ»

Гаврило Макарович Базильський народився 25 березня 1880 року в селі Соколівка Уманського повіту Київської губернії. Син селянина, він склав іспити на звання однорічника у Золочівській гімназії Харківської губернії, а у вересні 1900 року вступив на військову службу до 175–го піхотного Батуринського полку. Через п’ять років закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, служив у піхотному резервовому Іжорському полку під Санкт–Петербургом, у 74–му піхотному Ставропольському полку, командував 258–м піхотним Кишинівським полком, тоді й став полковником. За виявлений героїзм під час Першої світової війни нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, солдатською відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою, всіма бо­йовими орденами до Святого Володимира ІІІ ступеня. У 1917 році став ініціатором українського військового руху у 65–й піхотній дивізії, до складу якої входив 258–й Кишинівський полк. Влітку організував український курінь у складі свого полку, наприкінці 1917 року українізував дивізію та у березні 1918 року передав її у розпорядження української військової влади, вивівши з Румунського фронту до Умані. До червня 1918 року — виконувач обов’язків начальника 65–ї піхотної дивізії Армії Української Держави, після — командир 42–го пішого Сумського полку, згодом — 11–ї пішої дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 року — начальник 11–ї пішої кадрової дивізії, через рік очолює 8–му Запорізьку дивізію, а потім стає командувачем Запасових військ Армії УНР, генерал–хорунжий, начальник 1–ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Помер 17 жовтня 1937 року та похований у польському місті Каліш.