Сумнозвісний мов­ний законопроект Ківалова—Колесніченка, який у народі вже охрестили «законом КаКа», знову збурює Україну. Народний депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов напередодні заанонсував: друге голосування за законопроект «Про засади державної мовної політики» відбудеться 19 червня, тобто сьогодні. Причому в категоричній формі Ківалов відкинув будь–які надії опозиції на відстоювання української мови в парламенті. Так само безперспективними «регіонал» вважає і спроби опозиції оскаржити у Вищому адмінсуді голосування щодо законопроекту.

Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов повідомив, що законопроект про мови може бути ухвалений не сьогодні, а через два тижні.

Не говоритиму про те, навіщо «регіонали» перед виборами вкотре витягнули мовну тему, — це очевидно. Не писатиму про фальшивість гасла «захисту російськомовних в Україні» — вона зрозуміла для всіх неупереджених. Не аналізуватиму, хто конкретно (опозиція, яка так і не зуміла заблокувати голосування, чи литвинівці, що люб’язно надали свій сектор у Раді регіоналам, аби картки «тушок» проголосували безперешкодно) винні в «катастрофі 5 червня». Події цього дня показали: правляча партія, спираючись на силовий ресурс і відверто нехтуючи будь–якими правовими й моральними нормами, здатна сьогодні ухвалити будь–який мовний закон (у тому числі й про оголошення російської єдиною державною мовою в Україні). Коли пишуться ці рядки, текст авторства Ківалова й Колесніченка все ще має статус законопроекту, але його шанси стати законом — стовідсоткові (якщо на Банковій раптом не вирішать зіграти в більш тонку гру; проте досі найкращою з усіх тактик тут завжди вважали бульдозерну). Тож спробую зосередитися на механізмах, за якими закон Ківалова—Колесніченка убиватиме мою рідну українську мову. І паралельно намагатимуся зрозуміти — які можливості у нас усіх лишатимуться, аби протидіяти цьому вбивству.