Щоразу, перебуваючи у Празі, я намагаюся відвідати могилу видатного нашого поета–лірика Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі, з яким у моєї бабусі пов’язана романтична історія кохання. Пам’ятаю той день, коли випадково біля кладовищенської церкви натрапила на поховання княгині Яшвіль. Дуже боляче було відчувати, що людина, яка так багато зробила для відродження і процвітання народного мистецтва, лежить на чужині. Сторінки її біографії, серед інших подвижниць народного мистецтва, вміщені у книзі Євгенії Шудрі «Оранта нашої світлиці», яка нещодавно вийшла друком.
Авторка по крихтах зібрала і ретельно відтворила у цій збірці життєпис видатних діячів української культури, подвижниць народного мистецтва, які першими стали на його оборону від знищення і поглинання промисловістю, закликали його шанувати і вивчати. Це в першу чергу Пелагея Литвинова, Олена Пчілка, мати Лесі Українки, та її видатні доньки — Ольга, Оксана, Ізидора, які кохалися в народному мистецтві. Власне, саме з підготовки Оленою Пчілкою і виходу у світ в 1876 році ґрунтовної праці «Український народний орнамент» розпочинається вивчення української народної вишивки. На сторінках книги представлені також біографії перших колекціонерів вишивки, які збирали приватні музеї, колекції, готували виставки до археологічних з’їздів, — це Наталія Шабельська; правнучка Кирила Розумовського, донька князя Репніна Варвара Капніст; Катерина Скаржинська. Значна частина книги присвячена видатним представницям кустарного руху — Юлії Гудим–Левкович, Варварі Ханенко, Анастасії Семиградовій, Наталії Давидовій, які своїм коштом, у власних маєтках облаштовували художні майстерні, школи, де навчали молодих селянок ткати, вишивати, організовували виставки, брали участь у міжнародних ярмарках, неодмінно отримуючи високі нагороди за високий рівень робіт. До своєї співпраці вони залучали видатних художників того часу — Миколу Прахова, Євгенію Прибильську. У селі Вербівка, родовому маєтку князя Давидова, його дружина Наталія започаткувала новий напрям у мистецтві — співпрацю народних майстрів вишивки і художників авангарду — Казиміра Малевича, Олександри Екстер, Любові Попової, Ольги Розанової... Вишивки мали колосальний успіх в усьому світі. Але хвиля революційних перетворень прокотилась і дощенту знищила маєток, колекцію, всі починання...
Наступний етап розвитку українського мистецтва — це долі молодих на той час мистецтвознавців Марії Новицької, Ксенії Берладіної, Віри Білецької, Євгенії Спаської, які в 20–30–х рр. заклали основи народознавства. Частина біографій присвячена вишивальницям, які вкладали в свої роботи всю душу і серце, уславили вишивку в усьому світі. Це Олександра Великодна з Полтави, Михайлина Сабодаш iз Коломиї, Ксенія Колотило, Олена Гасюк із Буковини та багато інших славних майстринь. Серед них — поетеса Ірина Сеник, мучениця за правду та ідею незалежності України. Ця мужня жінка , що провела в засланні близько 32 років, весь час вишивала, адже вишивання було її потребою, її життям, її зв’язком iз рідним краєм.
Долі подвижниць народного мистецтва, представлені у книзі Євгенії Шудрі, вражають своїм трагізмом. І цілком точною є думка, висловлена редактором книги, про те, що «можна було б змиритись з тим, що не буває подвижництва без страждань, якби жертвопринесення або принаймні витіснення на соціальне узбіччя найініціативніших, найздібніших, найшляхетніших, зрештою, найжертовніших не стало у нас закоріненою національною традицією».
Книга розпочинається передмовою Миколи Шудрі — письменника, кінодраматурга, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Передмова дуже тепла, зворушлива, в ній із глибокою повагою і любов’ю до авторки розкрито її життєвий шлях вишивальниці, дослідниці. Адже впродовж багатьох років Микола Архипович Шудря був чоловіком авторки, наставником, натхненником, тим, хто благословив її працю. У квітні цього року він пішов із життя, на щастя, побачивши виданою книгу Євгенiї Шудрі «Оранта нашої світлиці».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
