Кафкіанський гамбіт: від Краснагоракаї до Пашковського?
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Щоразу, перебуваючи у Празі, я намагаюся відвідати могилу видатного нашого поета–лірика Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі, з яким у моєї бабусі пов’язана романтична історія кохання. Пам’ятаю той день, коли випадково біля кладовищенської церкви натрапила на поховання княгині Яшвіль. Дуже боляче було відчувати, що людина, яка так багато зробила для відродження і процвітання народного мистецтва, лежить на чужині. Сторінки її біографії, серед інших подвижниць народного мистецтва, вміщені у книзі Євгенії Шудрі «Оранта нашої світлиці», яка нещодавно вийшла друком.
Авторка по крихтах зібрала і ретельно відтворила у цій збірці життєпис видатних діячів української культури, подвижниць народного мистецтва, які першими стали на його оборону від знищення і поглинання промисловістю, закликали його шанувати і вивчати. Це в першу чергу Пелагея Литвинова, Олена Пчілка, мати Лесі Українки, та її видатні доньки — Ольга, Оксана, Ізидора, які кохалися в народному мистецтві. Власне, саме з підготовки Оленою Пчілкою і виходу у світ в 1876 році ґрунтовної праці «Український народний орнамент» розпочинається вивчення української народної вишивки. На сторінках книги представлені також біографії перших колекціонерів вишивки, які збирали приватні музеї, колекції, готували виставки до археологічних з’їздів, — це Наталія Шабельська; правнучка Кирила Розумовського, донька князя Репніна Варвара Капніст; Катерина Скаржинська. Значна частина книги присвячена видатним представницям кустарного руху — Юлії Гудим–Левкович, Варварі Ханенко, Анастасії Семиградовій, Наталії Давидовій, які своїм коштом, у власних маєтках облаштовували художні майстерні, школи, де навчали молодих селянок ткати, вишивати, організовували виставки, брали участь у міжнародних ярмарках, неодмінно отримуючи високі нагороди за високий рівень робіт. До своєї співпраці вони залучали видатних художників того часу — Миколу Прахова, Євгенію Прибильську. У селі Вербівка, родовому маєтку князя Давидова, його дружина Наталія започаткувала новий напрям у мистецтві — співпрацю народних майстрів вишивки і художників авангарду — Казиміра Малевича, Олександри Екстер, Любові Попової, Ольги Розанової... Вишивки мали колосальний успіх в усьому світі. Але хвиля революційних перетворень прокотилась і дощенту знищила маєток, колекцію, всі починання...
Наступний етап розвитку українського мистецтва — це долі молодих на той час мистецтвознавців Марії Новицької, Ксенії Берладіної, Віри Білецької, Євгенії Спаської, які в 20–30–х рр. заклали основи народознавства. Частина біографій присвячена вишивальницям, які вкладали в свої роботи всю душу і серце, уславили вишивку в усьому світі. Це Олександра Великодна з Полтави, Михайлина Сабодаш iз Коломиї, Ксенія Колотило, Олена Гасюк із Буковини та багато інших славних майстринь. Серед них — поетеса Ірина Сеник, мучениця за правду та ідею незалежності України. Ця мужня жінка , що провела в засланні близько 32 років, весь час вишивала, адже вишивання було її потребою, її життям, її зв’язком iз рідним краєм.
Долі подвижниць народного мистецтва, представлені у книзі Євгенії Шудрі, вражають своїм трагізмом. І цілком точною є думка, висловлена редактором книги, про те, що «можна було б змиритись з тим, що не буває подвижництва без страждань, якби жертвопринесення або принаймні витіснення на соціальне узбіччя найініціативніших, найздібніших, найшляхетніших, зрештою, найжертовніших не стало у нас закоріненою національною традицією».
Книга розпочинається передмовою Миколи Шудрі — письменника, кінодраматурга, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Передмова дуже тепла, зворушлива, в ній із глибокою повагою і любов’ю до авторки розкрито її життєвий шлях вишивальниці, дослідниці. Адже впродовж багатьох років Микола Архипович Шудря був чоловіком авторки, наставником, натхненником, тим, хто благословив її працю. У квітні цього року він пішов із життя, на щастя, побачивши виданою книгу Євгенiї Шудрі «Оранта нашої світлиці».
Схоже, Ласло Краснагоркаї — це угорський Франц Кафка. Назва роману «Меланхолія опору» (К.: Комора, 2025) цілком могла би бути підзаголовком до «Процесу». >>
Нову літературну премію "Григір" за найкращу книжку короткої прози заснували в Україні - відзнаку присвятили Григору Тютюннику. >>
Сьогодні, 11 березня, виповнюється 138 років від дня народження Василя Чечвянського (справжнє прізвище — Губенко) — українського письменника-гумориста і сатирика, одного з митців трагічного покоління Розстріляного Відродження. >>
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Унікальний макет Маріуполя представили на виставці «МУІ — Маріуполь Українська Ідентичність» у Львові. >>
У Лондоні відбулося інавгураційне засідання Українсько-британської комісії з питань культури відповідно до положень Угоди та Декларації про сторічне партнерство між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, підписаних у 2025 році. >>