До 21 червня в Академії мистецтв (на Воровського) триває виставка італійського фотографа Луки Бракалі «Екосистеми». Фотограф, який побував у 128 країнах, зняв унікальні куточки природи, які Бог зробив важкодоступними для людей, мабуть, щоб уберегти від їх­ньої руйнівної цікавості. Тут льодовикові печери і кратери вулканів, оптичні ефекти і безкраї безлюдні ландшафти, незаймана первісна природа, шедевральні кульбіти сонця і сім’я білих ведмедів. На виставці представлені світлини із серій  «Єллоустоунський національний парк» (Вайомінг, США, 2008 р.)», «Каньйон Антилопи» (Арізона, США, 2009 р.), «Бараняча бухта» (Антарктида, 2004 р.), «Гренсе–Якобсельф» (Норвегія, 2009 р.). Виставка проходить у рамках святкування Днів Італії в Україні та 20–річчя дипломатичних стосунків між Італією й Україною, і вибір теми свідчить про те, що сучасні італійці мислять глобально і відповідально в масштабах планети, спираючись, звісно, на тисячолітні мистецькі традиції. Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Італія в Україні Фабріціо Романо елегантно продемонстрував свою базову культуру, порівнявши фотопейзажі Луки Бракалі з роботами німецьких художників–романтиків. А президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін зазначив, що в Україні зараз виставляються багато митців світового класу в рамках Arsenale 2012, і виставка Луки в залі Академії — це ще одна яскрава пляма в мистецькому контексті Києва.

«Перлина біля моря», сонячна Одеса, сьогодні перетвориться на європейську столицю німого кінематографа. З 15 по 17 червня тут триватиме кінофестиваль «Німі ночі». На причалі морського вокзалу просто неба показуватимуть давно забуте німе кіно, не менш вартісне, а почасти й куди шедевральніше за сучасні стрічки.

Щоразу, перебуваючи у Празі, я намагаюся відвідати могилу видатного нашого поета–лірика Олександра Олеся на Ольшанському цвинтарі, з яким у моєї бабусі пов’язана романтична історія кохання. Пам’ятаю той день, коли випадково біля кладовищенської церкви натрапила на поховання княгині Яшвіль. Дуже боляче було відчувати, що людина, яка так багато зробила для відродження і процвітання народного мистецтва, лежить на чужині. Сторінки її біографії, серед інших подвижниць народного мистецтва, вміщені у книзі Євгенії Шудрі «Оранта нашої світлиці», яка нещодавно вийшла друком.

«Правду старовіку» — перший том тетралогії у «свіжому» перекладі Тараса Прохаська, на подив видавців, уже зі старту супроводжував стрімкий комерційний успіх. Ледь пробна тисяча примірників посеред цієї весни з’явилася у вільному продажу, як до кінця травня на полицях книгарень від неї зосталися лише цінники. І хвилі ажіотажу довкола праці Станіслава Вінценза, названої «Калевалою» гуцулів», схоже, вляжуться нескоро.

Про те, що так високо підняло градус читацького інтересу не до модерного бестселера, а до твору польського письменника, написаного ще в тридцяті роки минулого століття, перші переклади якого українською мовою з’явилися в повоєнний час, з’ясовуємо в Тараса Прохаська.