Спускаючись зранку до столичної «підземки», в переході заклопотаним поглядом ловлю молоду вагітну дівчину, яка стоїть із простягнутою рукою. Картина насправді звична, але чомусь автоматично зупиняюся і кілька хвилин стою неподалік, розглядаючи незнайомку. Їй років 20 — не більше, вдягнена неохайно, скуйовджене волосся, на обличчі рубці — найімовірніше, безпритульна. Згадую про час, даю дівчині п’ять гривень і біжу далі. Потім ще цілий день та дівчина не йтиме з моєї голови. Чому вона, вагітна, просить милостиню, де її рідні, друзі, чому вона не на парах, як її ровесниці, а в переході? І чи знає вона, що шанси повернутися до нормального життя в неї є, потрібні лише бажання та, можливо, порада…