«Ми готуємося до нових майданів»

Головний командир УНСО, Герой України Юрій Шухевич на 79–му році життя вирішив стати народним депутатом. Каже, про це його просить чимало соратників. Та й сам він відчуває: Україна переживає критичний період свого існування. І в такий час, мовляв, патріоти відсиджуватися без дії не мають права.

Очолюване ним УНСО тим часом теж гострить списи до серйозних подій у державі: так, днями Юрій Шухевич видав наказ про загальну мобілізацію всіх членів організації УНА–УНСО і набір до її лав громадян віком від 16 до 50 років. Націоналісти планують активізувати свої вишкільні табори та проводити роз’яснювальну роботу серед населення. «Українська держава в небезпеці! — каже Шухевич. — І ми маємо цьому протистояти».

Про свої передвиборчі плани, настрої серед патріотичної молоді та ймовірну діяльність у парламентському гурті Юрій Шухевич розповів в інтерв’ю «УМ».

«Нас у парламенті якщо й буде, то жменька»

— Пане Юрію, ви ухвалили рішення балотуватися до Верховної Ради. І днями оголосили про свій намір. Які у вас були мотиви?

— Я ще не остаточно вирішив, адже у цьому питанні є багато складових. Але в основному — так, я маю намір брати участь у парламентських ви­борах. Багато людей мене вмовляє йти в депутати. Але все ж головним рушієм для мене стала нинішня ситуація — як у Верховній Раді, так і взагалі в Україні. Ви ж бачите, що робиться! Те, що відбулося, скажімо, днями, — ухвалення законопроекту про регіональні мови. Усе свідчить про те, що так звана опозиція домовилася з «регіоналами». Вони мали можливість зірвати засідання, але цього не зробили. Вони навіть не рушили з місця. Один тільки Андрій Парубій спробував позабирати картки. На мовному питанні опозиціонери тільки піарилися.

— І це для вас стало останньою краплею у рішення щодо балотування?

— Власне, так. Але таких прикладів, як голосування за мовний законопроект, багато. Але то не дивно. Врахуйте, що у свій час, коли тимошенківська опозиція була при владі, хіба ж не вона намагалася протягнути свій законопроект про державну службу і двомовність у державній службі? Якщо такі люди сидять у Верховній Раді, якщо вони так працюють, то їм не можна доручати долю держави. Я знаю: якщо такі, як я, потраплять у парламент, нас не буде більшість. Нас буде жменька. Але ми хоч зможемо використати трибуну Верховної Ради для того, щоби сказати вголос людям правду.

— Який округ ви для себе обрали?

— Я йтиму по Івано–Франківській області — Коломия, Городенківський район. Звісно, це не випадковий вибір. Адже рід Шухевичів походить із Городенківського району, село Тишківці. То мої рідні краї. І я вирішив, що якщо йти в парламент, то йти звідти.

— У якому парламентському комітеті ви себе бачите? Чим би хотіли займатися?

— Я хотів би займатися, у першу чергу, соціальною політикою. Тому що є багато питань, які мене турбують і не лишають байдужим. Та ж пенсійна несправедливість, забезпечення належного життя інвалідам. Адже у нашому суспільстві інваліди є дуже часто упослідженими. Мені хочеться, щоб вони жили як рівнозначні члени суспільства.

— Ви ж постійно мешкаєте у Львові. І в разі, якщо станете депутатом, доведеться хай не переїхати, але дуже часто приїздити до Києва...

— Чесно кажучи, я б не хотів жити у Києві. Але на сесійні тижні, звісно, завжди був би в парламенті — інакше не може бути. Я усвідомлюю, що це для мене було б нелегке завдання. Але, думаю, я б упорався.

«Сподівань на ці вибори в мене немає»

— Пане Юрію, ви покладаєте якісь надії на ці вибори?

— Ні, великих сподівань у мене немає. По–перше, я й не до кінця вірю, що опозиціонери про щось домовляться щодо мажоритарних округів, що вони підуть разом і не розсваряться. Та навіть якщо й пройдуть до парламенту, це нічого не значить. Вони все одно якими були, такими й залишаться. Це буде новий переділ влади, маєтків, грошових потоків. Бо ні на що інше вони не здатні, у них немає навіть реальної програми. Знаєте, я з кожним днем переконуюся: коли голосував у другому турі президентських виборів проти обох кандидатів, то все–таки мав рацію. І ці вибори мене переконують у цьому ще більше.

— Як ваші однодумці відреагували на ваш намір іти в депутати?

— Хто як. Мої хлопці це прийняли добре. А деякі критикують, кажуть, що не потрібно мені йти до Верховної Ради. Я знаю, що буде ще й паплюження — скажуть, що я там комусь продався, що мене хтось за щось купив, щоб відірвати голоси від опозиції. Але мені до того цькування не звикати.

— Із ким ви готові співпрацювати у парламенті?

— Про це говорити ще зарано. Невідомо, хто пройде по мажоритарці. Але серед тих, хто заявив про свій намір йти в депутати, є нормальні люди. Думаю, що у Верховній Раді буде створена група депутатів, які принципово відстоюватимуть державні, національні інтереси. Я готовий приєднатися до такої групи.

«Україна в небезпеці!»

— Днями УНСО оголосило загальну мобілізацію своїх членів та набір небайдужих громадян у свої лави. До чого ви готуєтеся?

— Країна в небезпеці. Сьогоднішня влада крок за кроком здає територію, принижує українську церкву, душить мову, знищує українську армію. Заради перемоги до парламенту Партія регіонів готова жертвувати державністю. Тому ми вирішили активізувати і згуртувати всіх людей, які мислять тверезо і відчувають цю небезпеку. Бо ж виборами життя не обмежується. Потрібно вести роз’яснювальну роботу серед населення, давати відсіч деукраїнізації України. Після Євро–2012 та виборів українців чекає протверезіння і ще більший економічний занепад. Саме надходитиме осінь, актуальною стане ціна на газ. У людей з’явиться дуже багато запитань до влади, і протестні настрої будуть загострюватися. Підготовка до такої ситуації конче потрібна.

— Тобто ви не виключаєте і силове протистояння?

— Звичайно. Може бути повторення Майдану. І не обов’язково у тому вигляді, який він мав у 2004 році. Майдани можуть бути по всій Україні, локального характеру. І ми до них готуємося.

— І чи багато охочих відгукнулося на ваш заклик про мобілізацію?

— Так, резонанс досить великий. Анкету на нашому сайті за пару днів уже заповнило кілька сотень людей. Ми плануємо розгортати свою діяльність, активніше проводити вишколи для молоді. Ми робили це щороку, але діяла досить обмежена кількість таборів. А зараз до нас навіть підлітки звертаються, так і кажуть: «Нам лише 14–15 років, але ми хочемо бути з вами». Безумовно, ми не відмовляємо. Підлітки можуть брати участь у наших тренувальних вишколах, семінарах iз патріотичного виховання. Резонанс уже є. І це свідчить про відповідні настрої серед народу. Більше того, є навіть люди, які пропонують свої спортивні комплекси для вишколів, організаційну допомогу. Знайдуться і тренери, які готові будуть працювати з молоддю.

— Але серед населення циркулює думка, що, мовляв, сучасна молодь не готова і не має бажання захищати свою державу. Не те що попередні покоління...

— Завжди попередні покоління скаржаться на молодь — що вона пасивна, занедбує багато чого. Я пригадую, як ще двадцять років тому старше покоління казало: «Колись була інша генерація, а тепер — дегенерація». Але це було далеко не так. Є у нас і справді багато інертної молоді, бо так їх виховало суспільство і безперспективність, що їм байдуже, вони не пов’язують своє майбутнє з цією державою. Але є немало молоді, для якої Україна — це Батьківщина. Вони хочуть її бачити кращою і готові її захищати.