Барокове кіно

Бутафорські діаманти, живописні ікони, відео–інсталяції, кремезні скульптури, кунсткамери, широкомасштабні полотна та графіті заселили стіни Національного художнього музею України. Вже більше місяця тут триває виставка «Міф «українське бароко», в якій зібрана унікальна експозиція з творів різного покоління українських художників: від XVII століття і до наших днів. «Лінія бароко», на думку організаторів Галини Скляренко та Оксани Баршинової, триває і досі, адже присутність цього стилю відчутна навіть у сучасному мистецтві.

У дев’яти залах національного художнього музею куратори представили близько 200 творів різного художнього виконання та напряму. «Бароковість — це не форма, а тип мислення і світовідчуття, не стиль XVIII—XIX століть, а певна модель культури, що виникає на історичних зламах», — пояснює Галина Скляренко. Тому на виставці можна побачити не лише класичні барокові зразки вітчизняного мистецтва, а й сучасні твори, в яких втілена «еволюція українського бароко».

«Від самого початку ми планували показати бароко ширше, ніж вияви в мистецтві», — коментує Оксана Баршинова. Серед реалізованих заходів — «круглий стіл» за участі мистецтвознавців та музейних кураторів на тему «Актуальність бароко», де обговорювали вплив бароко на художню традицію, світосприйняття та культурні виміри. Також у стінах НХМУ відбувся власне бароковий перформанс від кримського художника Ісмета Шейх–Заде: митець презентував дослідження фресок Мікеланджело під назвою «Від бароко до метафізичного акціонізму».

Наступним «бароковим виявом» стала невідома стрічка Сергія Параджанова: в одному із залів НХМУ показали забуту короткометражку «Київські фрески», яку ще в 1966 році режисер зробив як кінопробу для повнометражного виробництва. Радянська худрада проби не схвалила, оскільки не зрозуміла ні сюжету, ні образів. «Київські фрески» навіть не увійшли до послужного списку метра.

«Унікальність цієї стрічки полягає саме у її виконанні — це фільм–колаж, — переконує Сергій Тримбач, голова Спілки кінематографістів України. — У часи першого ув’язнення Параджанов почав захоплюватися такими техніками, і першою кінематографічною пробою колажу стали «Київські фрески». Статичні плани, несумісні фактури — саме тоді режисер почав «експериментувати» з камерою». Сценаристом кінопроб виступив кремінь української літератури — Павло Загребельний, стрічка була присвячена 20–й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні. Проте навіть такі поважні фактори не змогли дати належного результату, і плівку із написом «Київські фрески» залишили на «полиці». «У фільмі, багато сюрреалістичних технік, можливо, саме тому консервативне начальство відмовило Параджанову у виробництві, — пояснює Сергій Тримбач. — Цей надмір, сміливість та поєднування непоєднуваного нагадують мені традиції вітчизняного бароко».

На майбутнє Спілка кінематографістів запланувала реставрацію архівної знахідки з додаванням змістовних коментарів кінознавців та випуском на DVD.

На зустрічі показали документальну стрічку про самого Параджанова — «Небезпечно вільна людина». Режисер Роман Ширман презентував фільм, а сценарист, яким виступив Сергій Тримбач, висловився, що «якби Параджанов знімав про себе кіно, то він би зробив його саме таким».

ДАЛІ БУДЕ

Культурні заходи «Міфу «українського бароко»» не завершились. «У нас на відкритті 27 квітня виступав ансамбль, що реконструює музику бароко історично та достовірно, — розповідає Оксана Баршинова, — тепер ми хочемо показати музику, яка хоч і створюється сьогодні, але використовує традицію бароко. На закритті проекту — 26 серпня — відбудеться концерт необарокової музики».