Сльозогінний газ у першому читанні

Ми йдемо!

Із ночі біля парламенту вже «тусувалися» близько 500 «привозних» борців за свої «рускоязичні» права, вранці вони зайняли територію перед «будинком із куполом», а захисники української мови поставили свій «броньовичок» на проїжджій частині трохи вище Кабміну. О 9–й ранку вулиця Грушевського вже майоріла партійними прапорами — «Удару», «Батьківщини», «Фронту змін» і державними синьо–жовтими. За «беркутівським» щитом стояли біло–сині прапороносці. «Куплені, — пішла чутка у натовпі, — по 150 гриваків кожне «тіло».

Мітингувальники чітко ділилися на три групи — люди в партійних жилетах і куртках з прапорами, студенти й «творча інтелігенція». Коли бачиш у натовпі перевірених «бійців», на душі — впевненіше і спокійніше: видавець і поет Іван Малкович із сином Тарасом, актори Богдан Бенюк і Римма Зюбіна, письменники Артем Полежака, Світлана Поваляєва, Ірена Карпа, Василь Портяк, режисери Сергій Архипчук і Сергій Проскурня, музикант Олександр Положинський, історик Володимир В’ятрович, мовознавець Лариса Масенко. Мирні виступи, в’ялі покрикування «Героям слава», «Ганьба» і «Зека геть»... Потім, о 10.00 — інформація з Верховної Ради: закон прийняли у першому читанні. Гарячі голови в перших рядах починають тиснути на «Беркут», депутати Юрій Стець і Олесь Доній кричать у «матюгальники»: «Це провокація!». Спецназівці, ощетинившись щитами, протискують натовп, ззаду міцні хлопці намагаються не допустити «бреші», але в перших рядах багато літніх людей.

«Скільки можна бла–бла, треба брати Верховну Раду», — кричать Донію чоловічі голоси, а він закликає не встрявати у бійки. Кілька людей зачинають штовхатися з «беркутятами» — і ті застосовують сльозогінний газ і гумові кийки. Потім, уже пізніше, МВС розповсюдить офіційне повідомлення: «Жоден правоохоронець не застосовував проти мітингувальників спеціальних засобів». Але журналісти «УМ» це бачили! Як і наші колеги з «Української правди», як десятки учасників акції, що опинилися в той час поруч.

«Зупиніться, ви не отримаєте за це медалей», — закликає міліціянтів Доній, а в цей час до народу на площі звертається Віталій Кличко. Він говорить українською і заявляє, що в державі має бути одна державна мова. Каже, я, російськомовний, вивчив українську, англійську, німецьку, тож мова не становить жодної проблеми, сьогоднішні дії влади — це узурпація країни.

До похмурого настрою додається дощ. Народ затягує Гімн України, і коли ти йдеш під лісом прапорів та бульками парасольок і підспівуєш «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» в цьому теплому людському морі, то дощ змиває твої безсилі ­сльози. Актор Євген Нищук, який був діджеєм помаранчевого Майдану, надривно читає Шевченка: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні...», але на заклик «перемагати весело» письменники Артем Полежака й Ірина Карпа пропонують нову «кричалку»: «Сраколизи Кремля, ось вам дуля моя». Виходить під дощ без парасольки Арсеній Яценюк. «Треба відверто визнати, що цей бій ми не виграли, але до другого читання цей закон ніколи не дійде. З сьогоднішнього дня оголошуємо безстрокову акцію протесту у фан–зоні на майдані Незалежності, приходьте і приїжджайте, ми не віддамо їм українську мову».

Близько 11.00 народ починає потихеньку розходитися, зате на Банковій, біля адміністрації Президента пристрасті не вщухають — під знаменами «Свободи» і УНА–УНСО. Націоналісти налаштовані радикальніше — кричали «Русифікаторам — смерть!». «Ми запізнилися на одні вибори, — впевнено, з металом у голосі, виступав хтось із очільників «Свободи». — Якби ми зараз сиділи в Раді, нехай ми були б побиті і поламані, але ми б не допустили цього ганебного голосування. Чоловік 50 ми б там поклали».

Близько 13.00 мітингуючі з Грушевського вирушають колоною на Хрещатик — займати фан–зону і пов’язувати там синьо–жовті прапори. Для другого Майдану занадто багато байдужих, скептиків і фейсбучних революціонерів. Але відступати нікуди...

«Бій відлунав...»

Щойно закінчився мітинг, як почали з’являтися повідомлення про скривджених і травмованих. Письменниця Поваляєва, приміром, скаржиться, що один iз «правоохоронців» безпричинно вдарив її кийком по голові. А Олександр Бригинець, депутат Київради, розповів «УМ», що «учасники акції протесту отримали багато дрібних травм, наприклад синців від ударів ногами». «Більшість омонівців, вісім із десяти, поводилися чемно, а інші намагалися вдарити ногами», — свідчить Бригинець.

Найбільш постраждав, судячи з повідомлень «Народної самооборони», її партієць Олексій Гетьман. «У мене після сьогоднішньої акції протесту тріщина ребра, здавлення грудної клітки, — розповів сам Олексій, з яким «УМ» зв’язалася телефоном. — Сталося це після того, як ми намагалися прорвати міліцейський кордон біля Верховної Ради, щоб провести до зали опозиційних народних депутатів. Нас, чоловік iз десять, спочатку оточив «Беркут», а потім, очевидно, їм дали команду вирівняти шеренгу. Вони взялися за руки й поперли на нас. Лікоть одного з них потрапив мені в міжребер’я. Я відійшов до «швидкої допомоги» попросити еластичний бинт, бо було трохи боляче. Мене повезли до найближчої лікарні, зробили рентген. Сказали, що може бути небезпека внутрішньої кровотечі та запропонували госпіталізацію. Я відмовився, бо я ж можу ходити».

Міліція того дня не була безпристрасною, вважають активісти акції. Правоохоронці намагалися захопити автобус із написом «Остання барикада», з якого ми з Донієм, Шкіряком, Турчиновим, Одарченком вели мітинг, — розповідає Олександр Бригинець. — Донія заарештували». Народного депутата з «НУНС» справді затримали на годину, а потім відпустили. «Мене затримала міліція, коли я їхав на машині, — розповів «УМ» телефоном сам Доній. — Довго не могли придумати, що саме я порушив, а потім склали адмінпротокол, що я начебто поставив автобус у недозволеному місці. Нас не чіпали доти, доки ми не витягли колонки й не почали виступи. Думаю, що це помста за нашу політичну позицію та за невгодну владі акцію».