Українське паралельне

Харківський «прорив»

1 червня у харківському «ЄрміловЦентрі» відкрилася масштабна виставка «Сучасні українські художники» (керівники проекту — Ігор Абрамович і Тетяна Тумасян, куратор — Марія Хрущак), де 27 вітчизняних митців представлені однією роботою. І покійні Олег Голосій та Олександр Гнилицький, і аукціонний рекордсмен Анатолій Криволап, і «окремішні» Олександр Животков, Матвій Вайсберг, Сергій Панич, і «повсюдний» Ілля Чичкан, із жінок — Марина Скугарєва, Валерія Трубіна, Влада Ралко, із «обов’язкових» — Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Василь Цаголов...

Під цю виставку «ЄрміловЦентр» повернув стінам білий колір, і на зауваження Олександра Ройтбурда, покрив бетонну підлогу спеціальним лаком — аби пил не пошкодив живопис. Хоч «ЄрміловЦентр» і має немалі площі, але керівники проекту відібрали великі за розміром полотна і це все активний живопис, тому об’єднати їх, вибудувати логічну експозицію і кожне полотно подати у вигідному ракурсі й контексті було непросто. Зрештою в центрі «іконостасу» опинилася робота Олександра Гнилицького, а по боках — картини Ройтбурда і Савадова.

Куратор виставкових програм «ЄрміловЦентру» Тетяна Тумасян каже, що такої «всеукраїнської виставки Харків не бачив iз кінця 1980–х років — останню масштабну виставку «21 погляд» привозив у місто київський «Совіарт». Арт–дилер Ігор Абрамович, співкерівник проекту, планує показати цю виставку в музеях і галереях інших міст: «Сучасні українські художники» — це просвітницький проект, яким ми продовжуємо справу популяризації сучасного українського мистецтва».

Паралельно у видавництві «Родовід» вийшов однойменний каталог, у якому художники представлені більшою кількістю робіт. До речі, твори мистецтва для каталогу надали деякі колекціонери — наприклад, Михайло й Оксана Кавицькі, Петро Багрій, Володимир Шпільфогель. Каталог робили із найновішим технічним обладнанням для правильного кольороподілу, яке в Україні досі не застосовували, а «Родовід» із розрахунку на колекціонерів зробив чотири обкладинки каталогу різних кольо­рів (дизайн Ірини Пасічник).

І ще один проект у проекті — мистецтвознавчий конкурс від «Стедлі Арт Фундації», «Родоводу», Ігоря Абрамовича і «ЄрміловЦентру». За словами члена журі конкурсу, куратора, завідувачки відділу мистецтва ХХ — початку ХХІ століття НХМУ Оксани Баршинової, світове мистецтвознавство переживає кризу, але особливо вона помітна в Україні, тому цей конкурс — хороша нагода для молодих професіоналів заявити про себе і зробити внесок у вітчизняний арт–процес. До конкурсу запрошують студентів, аспірантів, стипендіатів, журналістів, культурологів до 30 років, які мають написати статтю, есей чи інтерв’ю про одного з художників–учасників проекту «Сучасні українські художники», і перемігши конкурентів, поїхати на екскурсії в музеї Парижа (І премія), отримати 5000 грн (ІІ премія) або 3000 грн. (ІІІ премія). Детально про умови конкурсу можна почитати на сайті http://stedleyart.com.

«В’ялi» регiони

Харківський «рушій прогресу» Тетяна Тумасян до паралельної програми Arsenale 2012 у «Vovatanya» Gallery  (де вона також куратор) залучила проект групи «Сині носи» (Росія) «Відео­кіно» (історія стосунків російських і українських відеоартистів з кінематографом), а в арт–підвалі Харківської муніципальної галереї, де вона теж куратор, — проект львів’янина Влодко Кауфмана «Риботерапія». Завдяки активності Тетяни Харків на мистецькій мапі виглядає мегадинамічно. Два проекти — Нікіти Кравцова «Перегони» та Олени Бланк «Домінанта» — представила мережева «Я Галерея» Павла Гудімова у Дніпропетровську, також всеукраїнську «збірну» представляє в Dymchuk Gallery в Одесі Анатолій Димчук, і «ARTбомжами» в Центрі молодіжних ініціатив «Тотем» відзначився Херсон. На цьому тлі дві виставки — австрійця Христофа Хьошеле і серба Марко Стаменковича — у приватній резиденції в селі Музичі Алевтини Кахідзе виглядають як тріумф волі над географією.

«Ми померли і чекаємо»...

Спеціально для Arsenale 2012 київська художниця Олександра Жумайлова–Дмитровська на стінах Малої галереї «Мистецького арсеналу» зобразила низку сюжетів під загальною назвою «Очікування». «Чекати змін — це так по–людськи...Ми чекаємо на особисті зміни; чекають змін країни; ми чекаємо усією планетою... Дуже добре пам’ятаю, як після горбачовської «перебудови» чекали, що «Захід нам допоможе!». Тепер ми — частина відкритого інформаційного світу. Усі разом чекаємо апокаліпсиса, астероїда, інопланетян: «Інопланетяни нам допоможуть!»... Розпис стін Малої галереї — це фіксація процесу самого очікування. Те, у чому проходить наше життя. Ми їмо і чекаємо. Ми працюємо і чекаємо. Ми вчимося і чекаємо. Ми живемо і чекаємо. Ми померли і чекаємо...». Цю концепцію ілюструють офісні працівники, креативний клас, спецназівці на пуантах, клоун і діти, бенкет із кухарями і продуктами тощо.

Образи Олександри — легкі й гротескні, впізнавані, з нашого іронічного сьогодення, а загальне висловлювання проекту — похмуро–філософське, гостре, босхівське. Художниця не підморгує, вона тверезо і ясно бачить картинку світу в розрізі, в усіх його причинно–наслідкових процесах, в інофрмаційно–хімічних залежностях. Технічно «Очікування» нагадує інший проект Олександри — комікс «Українки в космосі»: такі ж гострі, точні лінії, багато смішних деталей, така ж іронія, пластика, але, на відміну від попереднього, цей схожий на програмне висловлювання зрілого митця.

«Шлях до цього проекту зайняв у мене років шість, — каже Олександра «УМ», — це ніби я шість років писала вірші, а потім вплела їх у поему. Я малювала те, що мене справді цікавить: людина в соціумі; ми є тим, що ми їмо; інформаційне наповнення, яке ми «їмо»; мутації — психологічні і тілесні; впливи нових технологій і адаптація до них людини. Формат бієнале передбачає, що сюди люди прийдуть не купувати, не приміряти на себе, а дивитися і думати, з розрахунку на це я дозволила собі зробити «Очікування». І ще в мене був такий посил: створюйте! Навіть знаючи, що це буде зруйновано, робіть максимально якісно. Я не хотіла чекати свого ідеального шансу, я хотіла показати це тут і зараз, і дуже задоволена процесом і результатом».

Три тижні на спеціальній платформі Олександра малювала на стінах тушшю, і за настроєм і епічністю це асоціюється з фресками. Жанр? «Це не стріт–арт, бо не звідти пішло, це ближче до настінного живопису, але не живопис. Я називаю це графікою на стіні», — каже Олександра. Виставка триває до 17 червня, й Олександра, яка зафіксувала своє мистецтво на фото і відео, обіцяє задокументувати і процес зникнення творів — теж символічний акт.

Олександр Животков: пiсля снiв i барв

У Білому просторі Стедлі Арт Фундації до 19 червня експонується виставка Олександра Животкова. П’ять нових полотен (зроблені впродовж 2010—2012 років) із останнього циклу художника, який триває одинадцять років, склали проект «Після слів». Дві із п’яти картин супроводжуються цитатами з Біблії, власне цитати вписані в тіло живопису, вони говорять із білої молочної імли, в якій губиться буття або з якої воно має постати. У фактурних полотнах художник використовує деякі матеріали, які єгиптяни застосовували для муміфікування своїх мертвих — дерево, папір, клей, тканини, таким чином муміфікуючи в цих об’ємних структурах час і свої переживання. Роботи Животкова — це тест на чуттєвість і чутливість не до тонких матерій чи енергій, а до сфер, з якими має справу душа, це мистецтво абстракції і древніх символів, філософські шукання істини й естетське зречення яскравих барв і різких контрастів.

Засновниця Стедлі Арт Фундації Стелла Беньямінова вже кілька років колекціонує роботи Олександра Животкова, тож її фундація не пропустила нагоди представити художника в паралельній програмі Arsenale.

«Сімейна справа»

Проектом Володимира Будникова «Відображення» відкрився новий київський арт–майданчик — «Щербенко Арт Центр». Це друге приміщення і друга інституція галеристки і кураторки Марини Щербенко: арт–центр розташовано на вулиці Михайлівській, 22в, поруч із її галереєю «Боттега». Відтепер «Боттега» займатиметься комерційною галерейною діяльністю, а «Щербенко Арт Центр» опiкуватиметься експериментальним, молодим мистецтвом, проектом МУХі і позиціонуватиметься швидше як освітній, дискусійний майданчик.

«Прізвище у назві — це щоб було, як у іменних інституцій: PinchukArtCentre, Dymchuk Gallery, Mironova Gallery?» — запитали ми в Марини. «Не знаю, які мотиви були в інших, у нас це як сімейна справа. У мене ростуть діти і я б хотіла, щоб вони продовжували займатися галереєю і арт–центром iз нашим прізвищем», — відповіла Марина Щербенко. «Щербенко Арт Центр» явно поспішав відкритися в рамках Arsenale, адже із понад 300 метрів простору умовно готові тільки половина — перший поверх, і проект Володимира Будникова хоч і оформлений за всіма правилами, проте в експозиції відчувалися поспіх і недбалість. Повноцінне відкриття арт–центру планується на вересень.

Оксанин «колайдер»

У день відкриття Arse­nale художниця Оксана Чепелик особисто роздавала журналістам запрошення на презентацію свого відеопроекту «Колайдер». 10–канальна відеоінсталяція, в якій перемішані кадри з місця вбивства Кеннеді в Далласі, київський майдан Незалежності, площа біля московського «Білого дому» — місця, де в різний час відбувалися історичні події, три дні (24—27 травня) демонструвалася в ATMASFERA 360»,  новому культурно–освітньому центрі в Київському планетарії. На екрані одночасно — 24 відеофрагменти сучасного урбаністичного пейзажу, через їх прискорення авторка ніби проганяє по колайдеру час і спостерігає, що станеться від зіткнення цих фрагментів у часі, чи витвориться нова якість, чи дадуть ці різні географічні точки єдність і цілісність, чи люди є елементарними частинками в системі прискорювачів глобальних сил. Насправді, дуже цікава робота — на перетині науки, філософії, соціальних процесів, історії, її варто було подивитися. Після Києва проект буде представлений у  Московському музеї сучасного мистецтва.

* * *

Зараз у Києві склалася унікальна художня ситуація — місто переповнене сучасним, актуальним і просто мистецтвом. Завдяки ймовірному (по–моєму, міфічному) інтересу «висококультурних іноземних уболівальників» до мистецтва ми отримали можливість призначати зустрічі в галереях, пити каву серед картин і скульптур, гуляти містом від одного арт–центру до іншого. І якщо ви думаєте, що так буде вічно, — не обманюйте себе, поспішайте побачити виставки зараз. На сайті http://arsenale2012.com є вся інформація про паралельну програму Arsenale 2012.