Ілона Довгань: Просто комфортно влаштуватися — мені нецікаво

«Замість новин мені пропонували проект про екстрасенсів»

— Ілоно, відколи працюєте на ТВі, жодного разу не жалкували, що залишили «Плюси»? Великий канал — велика глядацька аудиторія, напевно, більші зар­плати.

— Так, більші бюджети, більші масштаби. Але можливість реалізовуватися на «1+1» останнім часом для мене зводилася до нуля. Тому не жалкую, що звільнилася. На ТВі я можу займатися тим, що мені найближче у журналістиці, — суспільно–політичною тематикою. Зараз я можу робити програми, які, як кажуть, на вістрі подій, говорити те, що вважаю за потрібне.

— Ваше рішення про звільнення з «1+1» чимось подібне до того, коли ви вирішили залишити Комсомольськ, де мали роботу, житло, і поїхали у Київ, де було лише кілька знайомих? Наскільки вам легко відмовлятися від того, що вже є?

— Відмовлятися — складно. Коли їхала з Комсомольська, мала відчуття, що там я уже зробила все, що могла, хотілося далі розвиватися. Тому вирішила спробувати себе в іншому масштабі. Було страшно, втім, знала, що у будь–який момент можу повернутися, якщо щось не складеться.

На «Плюсах» — вибравши стабільність для себе, бонуси, які дає цей канал, — можна було залишитися, незважаючи на те, що тобі не подобається в роботі. Взагалі, «Плюси» були моєю мрією ще з часів, коли я з 1998 року, працюючи на телебаченні у Комсомольську, була власкором «1+1». Це був канал, на який я орієнтувалася, і згодом відчувала себе там як риба у воді, бо мені було комфортно з колегами у колективі. «Плюси» багато чого мені дали: це і новий досвід, і рівень спілкування, і робота в оточенні професіоналів, з якими було класно і цікаво. Там можна було працювати без напруги, бо знала, що відповідати треба лише за себе, а всі інші ділянки — тили — будуть бездоганно прикриті. Тому що на «Плюси» приходили люди, які вже пройшли певний шлях у професії. Але якщо не дають змоги реалізуватися, займатися, чим ти хочеш, — доведеться приймати кардинальне рішення.

— Якби ви не підписали заяву проти цензури у травні 2010 року, ймовірність того, що ви залишилися б на «Плюсах», була б більшою?

— Після того листа журналістів «1+1», до яких потім приєднався ньюзрум каналу СТБ, на нарадах зі своїм керівництвом ми запитували, чи гарантує воно, що підписантів не звільнятимуть iз роботи. Чіткої відповіді не отримали. Але після заяви у мене особисто не було можливості працювати ведучою у новинах. (Звичайно, ніхто не казав, що це тому, що я підписала лист). Натомість пропонували альтернативу — проект про екстрасенсів і ще щось подібне. А далі, як кажуть, «додумайте самі». Звичайно, можна було погодитися, віддавши перевагу плюсам «Плюсів». Це вже індивідуальний вибір кожного. Ти працюєш, бо тобі страшно втрачати роботу, і тому ти на багато речей заплющуєш очі. Або робиш інший вибір.

— На «Плюсах» iз вас почали створювати образ гламурної діви: ви танцювали у проекті «Танцюю для тебе–2», інтернет заполонили ваші фото у стилі Одрі Хепберн iз розповідями про ваше захоплення акторкою. Хто ініціював таку популяризацію вас, ведучої новин?

— Танцювала я один раз — це був сюрприз для подруги, Марічки Падалко, за задумом проекту. Фотосесію у стилі Одрі Хепберн запропонував один із журналів. Я б не називала це створенням гламурного образу. Коли ти працюєш постійно у новинах, говориш про політику, стаєш для глядача аж занадто правильним. Тому інколи можна показати, що ти не тільки серйозний журналіст, а ще й жінка, можеш танцювати чи розказати про своє хобі.

Узагалі, я не люблю «гламур–тужур», мерехтіння мішури. Я не зловживаю такими речами. Не ходжу на світські тусовки заради тусовки. Буваю на заходах, які розвивають мене, наповнюють хорошим внутрішнім ресурсом–енергією, а ще — на тренінгах, лекціях, доброчинних зібраннях.

Про головне і рейтинги

— На трьох каналах — НТН, «1+1», ТВі — у назвах проектів, де ви були чи є ведучою, є слова «про головне». Це збіг? Ви особисто долучаєтеся до попереднього обговорення стосовно назви проекту, в якому працюєте?

— Це дійсно випадковий збіг. Я, звичайно, пропонувала свої варіанти, але в ефір виходить знову чергове «Про головне». Очевидно, це відповідає моєму духові і тому, що я хочу робити. Мені цікаво у журналістиці говорити не про жахи, як це роблять на деяких каналах, щоб відволікати увагу глядача від важливих суспільно–політичних тем; не замилювати очі людям, розповідаючи напівправду. Я не хочу отуплювати телеглядачів, даючи їм лише таблоїд. Мені цікавіше їх піднімати, давати можливість думати. Коли це роблю — одночасно цікаво самій.

— ТВі оновив сітку програм. Що в ефірі каналу зараз найцікавіше вам, які проекти дивитесь?

— Останні два тижні на каналі з’явилося багато публіцистичних програм, у яких не завжди важлива «картинка»: ти можеш щось робити на кухні і просто слухати цікаві думки цікавих експертів. Коли була революція на вітчизняному телебаченні на початку 90–х років, ми дуже багато звідти черпали інформації, але ця гарна традиція майже зійшла нанівець. Тому сьогодні треба дуже акуратно й перебірливо дивитися телевізор, щоб не «пічкати» себе «неїстівною їжею». На ТВі зараз можна дивитися немало розумних програм. Мені подобається, скажімо, проект «Про світ». Його авторка і ведуча Мрідула Гош дуже глибоко й аналітично копає. Це не туристичні нотатки, а обговорення кількома експертами світових суспільних чи політичних процесів. Фахова розумна програма про економіку — «Вільні люди», яку роблять Павло Шеремета і Катя Горчинська. Це і «Гра в слова...», і «Революція на канапі». Миколу Княжицького, звичайно, дивлюся. Бо у нас схожі погляди і телевізійні формати. У випуски «Сьогодні. Про головне» у щоденному режимі, а у «Вечір з Миколою Княжицьким» раз на тиждень запрошуються цікаві особистості, які висловлюють свої думки на злободенні теми. Мені подобаються телепубліцистика, бесіди про громадянське суспільство, те, що розвиває людей.

— Візуальна фішка оновленого ТВі — квартира–студія, яку спроектував Михайло Крупієвський. Наскільки зручно у ній працювати? Чи радилися з колективом, коли вирішили кардинально змінити студійний простір?

— Коли був ремонт у студії, усі працювали «у військових умовах» — у ньюзрумі, там у куточку була облаштована студія. Народ намагався поводитися тихіше, але хтось забувався — і включав принтер, або в когось раптово дзвонив телефон.

Нам, звичайно, попередньо казали, що хочуть переформатувати студію, зробити щось оригінальне, сучасне і непафосне. Ми бачили креслення. Нас запитували, якими ми бачимо свої програми, щоб під кожну замовити зручні меблі. Зараз цікавіше працювати, ніж у звичайній студії, де просто стіл, плазма і все — як завжди на традиційному ТБ. Можливо, інколи трохи незручно за нашим столом, хочеться бачити всіх гостей, тож ми хочемо щось трохи удосконалити. Але в цілому інтер’єр мені подобається: там є кухня, є круглий стіл, є наш «закапелок», диванчики, затишно. Теперішній ТВі, можливо, дещо перегукується з російським інтернет–каналом «Дождь», по контенту дещо схожі на «Ехо Москви».

— Як ви познайомилися з нинішнім співведучим Мустафою Наємом і чому на каналі вирішили, що ви будете вести випуски «Сьогодні. Про головне» разом?

— Разом із Мустафою ми були на якихось спільних заходах з 2004—2005 років. Чітко вирізнила його з–поміж інших на програмі «Епіцентр» Слави Піховшека на «1+1», куди мене, ведучу політичних діалогів на НТН, запрошували ставити запитання гостю програми. Мустафа приходив на проект від газети «Комерсант». Там познайомилися, але більше спілкуватися почали тоді, коли організувався рух «Стоп цензурі!» Потім, коли я пішла з «Плюсів» і відразу організувала разом iз правником Денисом Бугаєм школу молодих лідерів «Покоління 2020», Мустафу запрошувала виступати перед її слухачами, зустрічалися на різних громадських й освітніх заходах.

Разом працювати у проекті «Сьогодні. Про головне» запропонувало керівництво. Але, напевно, це результат нашої попередньої співпраці. Я інколи замінювала Мустафу в його проекті. Коли траплявся форс–мажор і не приходив гість, ми вели програму вдвох. Нам разом було цікаво, по–перше. А по–друге, коли ми вдвох працюємо — вищі рейтинги.