«В Україні футзал — народний вид спорту»

«Президенти клубів тепер можуть впливати на ситуацію»

— Пане Степане, як би ви могли оцінити перший рік роботи екстра–ліги?

— Зрозуміло, що починати завжди важко. Складності виникали навіть у елементарних питаннях комунікацій, адже люди звикли до одних процесів, а тут потрібно було щось змінювати. Водночас відзначу привабливість чемпіонату. Попри те, що ми мали проблеми з кількістю команд, якість була високою. Про це свідчать результати: команди, які посідали п’яті–шості місця, могли обіграти колективи з лідируючої групи, зокрема, переможця попереднього сезону. А той факт, що чемпіон (львівська «Енергія») визначився лише в останньому турі, додав спортивній складовій змагань певної родзинки.

Багато було зроблено й у організаційній площині, особливо в питаннях узгодження нормативно–правових документів. Хоча це робота, яку не видно, але часу вона зайняла чимало. Нам вдалося організувати онлайн–трансляції матчів у інтернет–мережі, проведення текстових трансляцій та створення оглядових передач. Такі речі робилися й раніше, але вони мали епізодичний характер, тоді як зараз ми це поставили на регулярну основу.

Водночас найголовніший здобуток — це усвідомлення президентами клубів того, що вони можуть впливати на ситуацію. Дуже часто це не буває легко і просто, але це той формат, який підтверджує свою ефективність.

— У футбольній прем’єр–лізі існує два конфронтаційні табори. Наскільки єдиною виглядає екстра–ліга?

— На сьогоднішній день існує спільна позиція, попри те, що інколи в тих чи інших питаннях виникають жваві дискусії. Але коли рішення прийнято загальними зборами, то воно є єдиним і всі президенти клубів його виконують.

«Якісний продукт не може бути дешевим»

— Об’єднання професіональних футбольних, хокейних клубів України мають серйозних генеральних спонсорів. Чи може ваша структура похвалитися потужним фінансовим партером?

— Пошук спонсора — це одне із пріоритетних завдань, адже найцікавіші, найкреативніші проекти без грошей реалізувати неможливо. Ми дуже часто чуємо, що якимось чином потрібно зменшувати видатки. Оптимізація бюджету повинна бути однозначно, але якщо ми хочемо створювати якісний продукт, то повинні розуміти, що коштуватиме він недешево. Це, зокрема, стосується і виходу на телебачення.

Зараз клуби практично повністю самостійно фінансують увесь процес. Зарплати гравців, утримання інфраструктури, проведення навчально–тренувальних зборів, забезпечення арбітражу змагань, підтримання життєдіяльності дитячо–юнацьких шкіл — це все лежить на їхніх плечах.

Власне, щоб зменшити це навантаження, нам і потрібні партнери. Ми працюємо над цим. Зрозуміло, що всім хочеться, аби це сталося якомога швидше. Але погляньте на український футбол: прем’єр–ліга тільки на 15–й рік свого існування вийшла на нульову рентабельність. Тоді як нам у цьому сезоні 20 відсотків бюджету екстра–ліги вдалося перекрити за рахунок спонсорів. Думаю, як для першого року сума пристойна.

— Не секрет, що Україна — це футбольна держава. Щоб підняти на якісно вищий рівень футзал, очевидно, необхідно вийти з тіні «старшого брата». Чи маєте ви для цього план дій?

— Я називаю міні–футбол народним видом спорту. У мене немає офіційної статистки, але якщо її провести, то, думаю, міні–футбол посів би якщо не першу позицію, то, за кількістю людей, які ним займаються, точно був би в лідируючій групі. Нескладно ж заглянути в суботу чи неділю в будь–який спортзал — там завжди ви побачите людей, що грають у міні–футбол.

Також в Україні є значна кількість регіональних ліг. Ми почали співпрацю з цими об’єднаннями в надії на проведення всеукраїнських змагань. Принципово, щоб усе це базувалося на фундаментальних принципах і мало свою чітку філософію.

Головне — швидко запустити процес, аби люди побачили перспективу цих змагань. Тоді це могло б стати серйозним майданчиком для професійного футзалу.

— Головний мінус першого сезону, що пройшов під егідою екстра–ліги, — мала кількість команд. Скільки клубів планують взяти участь у наступному чемпіонаті?

— У цьому напрямi ведеться напружена робота. Нещодавно відбувся «круглий стіл» за участю представників першої, екстра–ліги, були присутні навіть представники клубів, які не беруть участь у цих змаганнях. Створили робочу групу, яка напрацювала критерії для проведення наступного сезону.

Згідно з цими напрацюванями, наступний сезон в екстра–лізі мають почати 12—16 команд. Але потрібно розуміти, що якщо клуб «зайшов» у екстра–лігу, то там потрібно бути від початку й до кінця. Оскільки заплановане розширення не перше й не останнє, то ті клуби, які ще не готові до таких фінансових навантажень, повинні розуміти, що вони працюють на перспективу.

Колись мене запитали про максимальну кількість команд в екстра–лізі. Я не бачу проблем, якщо через сім років у ній буде грати 30 колективів. Для України з її територією, її населенням, великими містами такі цифри абсолютно реальні.

«Суддівство має бути автономним»

— Пульсуюча рана вітчизняного футболу — суддівство — у цьому сезоні набула нечуваних масштабів. А як справи з арбітражем у футзалі?

— Тема суддівства болюча не тільки у великому футболі. Є стандартна фраза: виграє команда, програє тренер, винні судді. Справді, до суддівства є багато питань. Але наше завдання полягає в тому, аби зробити його максимально автономним.

Ми мали низку проблем, пов’язаних із суддівством. Намагаючись їх вирішити, ми збирали тренерів, окремо розмовляли з ними, пояснювали, що суддівство — це двосторонній процес. Щоб отримати якісне і неупереджене суддівство, хтось має зробити перший крок. Адже після суддівських скандалів завжди виникає певна ланцюгова реакція — є два суб’єкти цього процесу, якщо говорити про упереджене суддівство.

Відтак ми із президентами клубів підписали меморандум чесної гри, де говориться як про суддівство, так і про правила, поведінку, етику учасників змагань. Також у майбутньому плануємо започаткувати програму партнерства, яка дозволить фахівцям проводити з гравцями команд роз’яснювальну роботу з питань «фейр плей», симуляції, поведінки на майданчику. Водночас ми виступили з ініціативою проведення в міжсезоння зборів, нарад арбітрів, інспекторів, делегатів, де відбуватиметься їх навчання, самовдосконалення.

— Пане Степане, нещодавно ви як президент футзальної екстра–ліги зу­стрічалися зі своїм колегою з Іспанії й підписали договір про співпрацю. Які основні положення того документа?

— Ми підписали договір про співпрацю з іспанською лігою, яка, на мою думку, є провідною лігою в світі, і її досвід потрібно вивчати в першу чергу. Існують вони вже більше 20 років. А почалося все з того, що керівники клубів зрозуміли — окрім них, ніхто не зможе добре організувати змагання, зробити проект комерційно привабливим. Тож я постійно кажу президентам наших клубів: не потрібно чекати, що хтось прийде й організує все за вас. Іспанці це зрозуміли дуже швидко, тому й мають результат.

А в договорі про співпрацю ми перед­бачили можливість обміну досвідом, проведення навчальних семінарів, програм. Планується, що кілька українських тренерів, менеджерів відвідають провідні іспанські клуби, познайомляться з їх організацією, інфраструктурою, тренувальним процесом. Цікавими також виглядають перспективи обміну гравцями з дитячих команд. Зрештою, розраховуємо на проведення спільних турнірів за участю іспанських та українських футзальних клубів.