Тримаю у руках дві грубезні книги, по півтори тисячі сторінок кожна, під назвою «AVE, UKRAINA!» (видавництво «Освiта Украни»), в яких вміщено документи новітньої історії нашої держави — двадцять найбуремніших років українотворення, починаючи з 1990–го і закінчуючи 2010–м. Це лише три перші томи з майбутнього багатотомного видання, яке готує група людей, відданих святій справі — збереженню правдивої історії України: Яків Зайко, Євген Пашковський, Володимир Севастьянов, Михайло Малюк, Григорій Цимбалюк та Надія Вакулова. Розуміючи всю відповідальність перед прийдешніми поколіннями, ці люди, серед яких науковці, історики, письменники, виконали титанічну працю, на яку не спромоглися навіть великі державні інститути: зібрали величезний документальний матеріал про витоки становлення нашої держави. Це стенограми пленарних засідань Верховної Ради Української РСР ХІІ скликання з 28 червня по 16 липня 1990 року, проекти Декларації про незалежність, фундаментальні статті, аналітичні матеріали урядовців, політичних діячів, науковців, виступи ЗМІ, а також спогади і роздуми людей, причетних до тих знаменних подій.
Безперечно, пройде час і з’являться десятки інших книг про те, як утверджувалася наша держава. Їх писатимуть різні автори, вони матимуть різні точки зору, багато з них, як уже не раз траплялося, писатимуться на догоду тих чи інших політичних сил. І почнуться тоді великі суперечки, схожі на ті, які протягом століть точаться навколо «Велесової книги», чи з приводу правдивості «Слова о полку Ігоревім». На замовлення самого новгород–сіверського князя Ігоря писалася та історія, чи переписувалася кимось, щоб славити київського князя Святослава, чи редагувалася Володимиром, і де там правда, а де вигадка, і чи була колись та книга взагалі?
Тож, щоб унеможливити у майбутньому різні тлумачення найсуттєвіших подій державотворення кінця ХХ — початку ХХІ ст. та запобігти перекручуванню дійсності, і створювалася книга «AVE, UKRAINA!». Зараз, певно, важко усвідомити цінність такого видання, ще живі люди, які творили цю історію, і події ті сприймаються поки що не як історія, а як сьогодення. Але ж, як відомо, велике бачиться на відстані. А маючи такі документи, вже ніхто з прийдешніх не наважиться переписувати історію, перелицьовувати її під того чи іншого можновладця, не піддасть сумніву ті бурхливі події, якими гомоніла Україна на межі тисячоліть.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
