«Кохання» перемагає

«Кохання» не поділиш на двох

Багаторічне кохання намагаються зберегти у старості та хворобі герої Жана–Луї Трентіньяна (останньому пророчили «золото» за найкращу чоловічу роль, але у цьому випадку прогнози не справдилися) та Емманюель Ріва. Сповненому трагізму фіналу їхнього життя, блискуче ними розіграному та не менш блискуче зрежисованому Ханеке, міг протистояти лише румунський фільм «За пагорбами» ще одного лауреата «Золотої пальмової гілки» Крістіана Мунжіу («Чотири місяці, три тижні та два дні», 2007 р.). Заслужений Ханеке та молодий Мунжіу, Західна Європа проти Східної, старе подружжя та двоє молодих дівчат… Ніби так мало схожого, проте й в одному, і в другому випадку герої борються за своє кохання у задушливій атмосфері самотності та відчаю. Дуже різні картини за стилем, утім рівнозначні у силі виразності. Мунжіу, як на мене, певною мірою навіть перемагає повною відсутністю «алгебри в гармонії». Фільм до того ж засновано на реальній історії. «Я намагаюся розповідати про минуле, щоб майбутнє стало трохи кращим», — зізнався режисер. Проте йому довелося задовольнитися призом за кращий сценарій, а молоді актриси Крістіна Флютюр та Косміна Стратану розділили нагороду за найкращу жіночу роль.

А от приз за найкращу чоловічу роль здобув данець Мадс Міккельсон. Справді, надзвичайно сильна робота у фільмі Томаса Вінтерберга «Полювання». Цей фільм одного із засновників «Догми» загалом рясніє акторськими шедеврами. Навіть п’ятирічна дівчинка грає так, що просто неможливо собі уявити, як це вдалося зняти. Ще й з урахуванням того, що Вінтерберг залишає своїх акторів сам на сам із камерою, категорично відмовляючись від будь–яких спецефектів.

Тема несправедливого звинувачення, коли відвертаються всі, хто мав би вірити, попри все порушується й у картині Сергія Лозниці «У тумані». Але якщо дія фільму Вінтерберга розгортається у бюргерському містечку наших днів, то тлом для стосунків героїв із фільму Лозниці стає війна.

Нагадаємо, що дебют в ігровому кіно видатного документаліста відбувся так само у Каннi і став першою українською стрічкою в основному конкурсі.

Цього разу Лозниця представляє Білорусь, Росію та Німеччину. Його фільм знято за повістю Васіля Бикова і задумано ще 10 років тому.

Двоє партизанів беруть у полон чоловіка, якого несправедливо звинувачують у співпраці з німцями. По суті історія максимально проста, і весь фільм є важким пересуванням по холодному лісі аж до смерті.

Сам режисер вважає: суттєвим є те, що його персонажі практично не мають прямих сутичок із ворогом. Усі конфлікти відбуваються практично серед односельців.Сильна та безжальна картина, на жаль, здобула лише приз ФІПРЕССІ.

Що допомогло «мафії»?

А от другу за значенням нагороду, Гран–прі, отримала італійська картина Маттео Гарроне «Реальність». Гарроне став відомим завдяки стрічці «Гоморра», що розповідає про життя мафії. «Після «Гоморри» я хотів зняти інше кіно. Зовсім інше і за режисурою, і за настроєм», — розповідає режисер. Він називає свою картину «Реальність» комедією. Звичайно, в історії продавця риби з Неаполя є багато кумедного, проте, в підсумку, вийшов тонкий, спостережливий та сумний фільм.

Лучіано займається маленьким родинним бізнесом та розважає численних сусідів, родичів та друзів усілякими сценками з перевдяганням. Одного разу діти переконують його піти на кастинг реаліті–шоу «Великий брат». І життя Лучіано змінюється. Іронічний погляд Гарроне помічає те, що шоу знімають на студії, де знімав колись Фелліні. Проте суму за минулими часами у картині немає. Є життя маленької людини, у якої реаліті–шоу підміняють реальність.

Правда, подейкують, що при всіх чеснотах Гарроне ніколи б не отримав такої високої нагороди, якби не італійське лобі голови журі Нанні Моретті.

Можливо, ця нагорода мала би поїхати у Великобританію разом із героями фільму Кена Лоуча «Частка ангелів». Ще один володар «Золотої пальмової гiлки» (за фільм «Вітер, що гойдає верес»). Лоуч, людина лівих переконань, борець за права бідних та знедолених, майстер соціальної драми цього разу знімає практично комедію. Утім його головний герой належить до найнижчих верств суспільства, він мав би загрузнути у кримінальному болоті, якби не народження сина та... віскі. Випадково помічений ідеальний нюх героя змушує його прокрутити оборудки та викрасти чотири пляшки колекційного віскi, що дасть другий шанс йому та його друзям. Цікаво, що Лоуч, залишаючись у колі улюблених тем, зумів висловитися легко та з усмішкою. Це принесло йому не лише глядацьке захоплення, а й приз журі.

Приз за режисуру, на щастя, отримав мексиканець Карлос Рейгадас. Його «Після мороку світло» виявився таким незрозумілим для нібито освіченої публіки, ніби його показали не у Каннi, а в тій дірі, куди доля заносить його героїв. Дотепний Рейгадас навіть подякував не «мамі–татові», а пресі, що цькувала його кілька днів.

Кідман — «дощова» зірка

Цьогорічний, майже ювілейний, фестиваль удався. Цікавий конкурс, кілька великих позаконкурсних подій, таких, зокрема, як новий фільм Бернардо Бертолуччі («Ти і я») чи документальні стрічки про Вуді Аллена та Романа Поланськи, історія кохання Ернеста Гемінгвея, яку розповів Філіп Кауфман, чи остання стрічка Клода Міллера («Тереза Дескейру»), блиск голлівудських зірок, — ось те, чим він запам’ятається.

А ще, без сумніву, ювілейний Канн запам’ятається такими незвичними для травневого Лазурового берега холодом та дощем, що змушували зірок пересуватися підтюпцем, гостей та пресу — клясти фестивальні порядки, а організаторів — споруджувати шатра для вечірок «плен ейр» та скасовувати деякі сеанси. Ще він запам’ятається дивовижним перевтіленням Ніколь Кідман: одного дня вона з’явилася на екрані в ролі провінційної шльо­ндри («Газетяр» Лі Деніелса), а другого — у ролі військової журналістки та найбільшого кохання Гемінгвея Марти Геллхорн. І обидва вечори так сяяла на червоній доріжці, що саме її можна назвати королевою фестивалю, хоча і некоронованою.

Запам’ятається він і повним провалом американського кіно: у конкурсі було представлено аж п’ять суто американських картин і одну — поставлену бразилійцем Валтером Саллесом. Усі вони нічого не отримали, а «Газетяра» навіть освистали під час перегляду.