Арсенале. Таки вдалося!

Директорка «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна за рівнем амбіційності дуже схожа на Юлію Тимошенко, але домовлятися вміє краще. Тому перша міжнародна київська бієнале сучасного мистецтва Arsenale 2012, яка у середу ввечері відкрилася в Києві,— це результат її амбіції стати топ–арт–персоною міжнародного рівня, помножений на мистецтво переговорника. Серед організаторів бієнале значаться Міністерство культури, КМДА, Державне управління справами, за підтримку дякують Арт–фонду Ігоря Воронова, а куратором Arsenale 2012 став британець Девід Еліот, який зробив собі ім’я як директор музеїв сучасного мистецтва в Стокгольмі, Токіо, Оксфорді, Стамбулі та як куратор Сіднейської бієнале сучасного мистецтва.

О другій годині на території «Мистецького арсеналу» великий екскаватор ще згрібав купи сміття, а з третьої, коли журналісти, арт–критики, художники почали приходити за акредитаціями, прес–центр перетворився на пекло: з десяток людей біля столів із бейджами тягли в усі боки в’язки акредитацій з надією відшукати своє прізвище — про те, щоб знайти себе в списку й отримати бейдж та інформаційні матеріали цивілізовано, не могло бути й мови. «Якщо ви себе не знайшли, підіть і візьміть картку учасника на іншому столі», — сказала працівниця прес–центру. Найближча картка, на яку вказала дівчина–волонтер, належала Емілії Кабаковій. Я втрималася від спокуси, зате отримала «безіменний» бейдж «Професійна Спільнота».

Під «Арсеналом» у цей час тусувалася іноземна преса — прекрасна пістрява публіка, диваки, яких зустрінеш на кожній великій мистецькій імпрезі: жінки у формальних костюмах і з масштабними тату, підстаркуваті стильні арт–критики, прикольні окуляри, головні убори, полотняні торби з усіх музеїв, бієнале і арт–ярмарків світу.

Із фури, що стояла навпроти «Арсеналу», вивантажували якесь начиння, на подвір’ї музейного комплексу мели, носили ящики, щось домонтовували. Територію трохи привели до ладу — цегляну будівлю в глибині двору «обгорнули» сріблястою фольгою, через кожні 10 метрів поставили урни, мобільне кафе готувалося до прийому гостей, надувний золотистий лотос Чой Чжон Хва махав пелюстками у невеликому басейні, передбачили місце для прес–конференцій — стільці, звук, стіл для виступаючих, навіс. На земне запитання про туалет організатори відповіли: «У приміщенні «Мистецького арсеналу», — а туди категорично не пускали.

Приховувати очевидні недоробки не стали, спробували пояснити обставини. «Сьогодні трохи легковажне відкриття, — каже Девід Еліотт, — деякі речі ми не встигли зробити, і за це я як куратор перед вами вибачаюсь. Це неймовірно амбіційна бієнале, але деякі речі не підлягають нашому контролю. Останні 36 годин нам довелося монтувати експозицію при мінімумі світла. У порівнянні з Лувром чи МОМА наша виставка може здатися вам недоробленою, але, повірте, боги бієнале — тут, вони присутні». «Останній тиждень Девід Еліотт працював так, як ніколи за останні 50 років, — сумно пожартувала комісар бієнале Наталя Заболотна. — Якби я знала, які труднощі на нас чекають, не знаю, чи я б на це відважилася».

Слова Наталі Заболотної і Девіда Еліотта супроводжували лаврські дзвони і «візуальний ряд» із блискавками, але дощ, слава Богу, не почався, бо де б сховалися з півтисячі людей, які більше години чекали у дворі «Арсеналу», щоб зайти і побачити «Найкращі часи, найгірші часи», — невідомо. Гості, які поспішали на офіційне відкриття на 18.30, довго нервували в заторах — в очікуванні Прем’єр–міністра Миколи Азарова дорогу перекрили наглухо. Шампанське і вино закінчилися набагато раніше, ніж він приїхав. Зрештою, Азаров привітав міжнародну богему і українську тусовку з відкриттям Arsenale, пообіцяв допомогти з ремонтом «Мистецького арсеналу» і разом з іншими чиновниками пішов на VIP–екскурсію. У цей час діджей Паша «тримав» публіку промовами, конферансом і перелічуванням спонсорів, поки найпочесніші гості не пройшли більшу частину виставки. Дехто до цього часу, перецілувавшись з усіма знайомими, відкланявся ще до запуску на головний проект. Решта людей, серед яких ми зустріли художників Микиту Кадана, Жанну Кадирову, Олександру Жумайлову–Дмитровську, Гамлета Зіньківського, Бориса Михайлова, Олега Кулика, Сергія Браткова, Машу Шубіну та інших, — розпочали огляд титульної виставки.

Відкриває експозицію нова серія робіт славнозвісного хар­ків’янина Бориса Михайлова — це індустріальні пейзажі, сталеві «натюрморти», промисловий світ, який, незважаючи на всю свою похмурість, без людей виглядає не так трагічно, як герої Михайлова. Потім тягнеться великий зал скульптури й інсталяцій — клітки Луїз Буржуа, надувні фараони з обличчями Сталіна, Гагаріна, Стіва Джобса, які зробив болгарин Лучезар Боярджієв, далі безпредметна скульптура британки Філліди Барлоу, «Знаки зодіаку» знаменитого Ай Вей Вея — 12 голів тварин, що в китайському гороскопі відповідають за рік народження. Дві монументальні фрески грека Стеліоса Фаїтакоса на тему революції і Махна (назву роботи написати не можу — каталогу бієнале ще немає в природі, принаймні в паперовому вигляді) — грандіозні за площею, на межі між багатим на золоту барву візантійським іконописом, стилістикою Петрова–Водкіна і Дієго Рівери.

Тема революції, війни, диктаторів, тюрми — одна з «червоних ниток» експозиції, від «фараонів» до зірок, як на Голлівудській алеї слави, до Кремля із сірникових коробок із портретами вождів і так далі. В цій великій виставці–солянці слід звернути особливу увагу на міжнародних зірок — Ай Вей Вея, якого ми вже згадували, британських концептуалістів Джека і Діноса Чепменів (їхнiх веселих нацистів, які розглядають виставку і ще дечим займаються, ви й так не пропустите), Іллю і Емілію Кабакових, Пола МакКарті, Білла Віолу, Яйої Кусаму. Писати художників через кому не хочеться, а осмислити за годину ідею куратора, відчитати усі смисли — безпосередні і контекстуальні — просто неможливо. Без особистого відвідання Arsenale 2012 вам, шановний читачу, все одно не обійтися — якщо хочете мати враження від цієї найбільшої міжнародної виставки сучасного мистецтва.

Головний проект бієнале «Кращі часи, гірші часи» займає два поверхи «Арсеналу» — в експозиції багато робіт–атракціонів, яскравих об’єктів, грамотно вибудувана ритміка — відео, живопис, скульптура, фотографії, інсталяції, з формальної точки зору це дуже схоже на серйозні міжнародні бієнале. Безперечно, для України цей проект є дуже важливим з просвітницької точки зору: не треба їхати «туди», щоб побачити, як це має відбуватися, бієнале приїхало «сюди». Другий беззаперечний плюс Arsenale 2012 — активізація місцевих галерей: у паралельній програмі бієнале маса цікавих виставок українських художників, іноземні журналісти, художники, галеристи, арт–дилери так чи інакше, блукаючи по Києву, зайдуть і на ці виставки. Чи стане київська Arsenale новим словом у сучасному мистецтві, проривом на інший рівень, оригінальним явищем? Вочевидь ні. І не тільки тому, що таких бієнале у світі — десятки. Сучасне мистецтво ходить по колу, загнане в глухий кут ринковим пошуком новизни, нових імен, нових проектів, але не нових смислів. Утiм це зовсім не означає, що треба відмовитися від амбіційних і гучних проектів. Амбіції — це продуктивніше, ніж меншовартість!