Україна здавна славиться своїм інтелектуальним потенціалом, проте «світлим головам» не завжди вдається розквітнути саме на Батьківщині — не може (чи не хоче) наша держава займатися «шліфовкою алмазів». Тож і доводиться з сумом спостерігати, як наші співвітчизники в пошуках кращої долі змінюють громадянство. Шахи, де за останні роки Україна втратила двох потужних молодих зірок — Ганну Музичук та Сергія Карякіна — яскраве цьому підтвердження. Водночас уже згаданого «мозкового» потенціалу достатньо, аби і з такими втратами не пасти задніх у світових шахах.
Катерина Лагно — локомотив, який тягне за собою українські жіночі шахи, незважаючи на різні перепони. Попри те, що уродженка Львова, яка довгий час жила на Донбасі, нині мешкає у Франції, вона надалi виступає за нашу державу, хоча головною причиною такого рішення називає зовсім не патріотизм.
«У шахах для мене важливий результат»
— Катерино, після одруження ви переїхали до Франції. Як часто приїздите на Батьківщину?
— Щодо цього виникають певні складнощі, але два–три рази на рік до батьків у Донецьк приїжджаю обов’язково. Хочеться, щоб мій син побачив своїх бабусю й дідуся. Власне, це головна мета моїх приїздів до України. Певна рiч, хотілося б відвідувати домівку частіше, але навантажувати переїздами дворічну дитину я не можу.
— Хай там як, але саме ви перемогли в національному голосуванні «Шаховий Гетьман» за участю вітчизняних гросмейстерів й отримали титул найкращої шахістки України 2011 року. Скажіть, чого для вас вартують такі номінації?
— Для мене головне — це моя гра й мої результати. Що ж стосується «Шахового Гетьмана», то він для мене особливого значення не має.
— Щодо результатів, то в березні в Туреччині відбувся чемпіонат Європи, де ви посіли сьоме місце, відставши від переможниці на 1 бал. Хоча, за рейтингом, були третьою сіяною. Що завадило продемонструвати кращий результат?
— Напевно, на чемпіонство цього разу я не грала. Але за трійку цілком могла поборотися. Однак упродовж турніру я не добрала багато очок: як кажуть, не забиваєш ти, забивають тобі. Точніше, мені не забили, але й я також не виграла ті поєдинки.
— Маєте на увазі, що багато ваших партій завершилися внічию…
— Думаю, що, як мінімум, на дві партії я могла виграти більше. Але у мене не вийшло «добивання». Один раз, другий, третій. Після такого перебігу подій настрій уже не той. Але, думаю, й тих двох перемог для загального успіху на турнірі не вистачило.
«Тренуватися краще з чоловіками»
— Чемпіонка Європи 2012 року отримала грошовий приз у розмірі 20,5 тисячі євро. Водночас майбутній володар чоловічої світової корони розбагатіє більш ніж на 1,5 мільйона доларів. Такий дисбаланс вас як жінок сильно ображає?
— Звичайно хотілося б, щоб жінки отримували більше, хоча потрібно віддати належне нинішнім тенденціям, згідно з якими жінки почали заробляти більше, ніж було раніше. Справді, перший приз на чемпіонаті Європи склав 20 тис. євро, і це досить пристойна сума, адже чоловіки на аналогічному форумі отримали менше — 14 тис (склад учасників чоловічого ЧЄ був слабшим. — Авт.). І це нас радує. Але, загалом, порівнювати заробітки в шахах чоловіків та жінок не можна.
— Свого часу ви говорили, що грати на рівних із чоловіками жінкам заважає втома. І зараз так вважаєте?
— Я не знаю, наскільки втома є головною причиною, але в сукупності ми граємо гірше. Я не раз помічала, що жінки просто не витримують напруги. Швидше за все, це обумовлено нашими біологічними особливостями — так ми влаштовані.
— Досить часто жінки–спортсменки задля кращих результатів беруть собі в опоненти на тренуваннях чоловіків. А з ким вам краще працювати — з представником протилежної статі чи з комп’ютером?
— Звичайно, мені краще тренуватися з чоловіками. Але лише в тому разі, якщо дозволяють фінанси. Зараз таке задоволення — справа не з дешевих. Як на мене, то краще працювати не з машиною, а з людиною — тренер може і пояснити, і підказати.
— Після своїх перших гучних перемог ви казали: «Особисто я сама зовсім не змінилася. Але думаю, що тепер до мене буде більше уваги, а також зросте і спонсорська підтримка». Із того часу як змінилася ситуація?
— На жаль, абсолютно нічого не змінилося. Спонсорів як не було, так і немає.
— Водночас ви надалi виступаєте за Україну, тоді як ваші колишні співвітчизники й колеги по цеху Ганна Музичук та Сергій Карякін саме через фінансові проблеми змінили громадянство. Ви принципово залишаєтеся громадянкою України?
— Я б не сказала, що ось так принципово. Звісно, мені хотілося б, аби держава була зацікавлена в моїх успіхах, але, на жаль, цього немає. Стосовно Музичук та Карякіна, то ви ж повинні розуміти, що ми всі — професіонали й інколи доводиться нехтувати патріотизмом задля якісного зростання. А для прогресу потрібні спонсори.
Щодо мене, то я й справді останнім часом постійно мешкаю у Франції. Проте національна федерація не настільки серйозно ставиться до шахів, щоб я змінювала громадянство.
«Жінки завжди хочуть виглядати добре»
— До слова, на цьогорічній континентальній першості в Туреччині вперше було запроваджено дрес–код. Як це рішення вплинуло на ваш гардероб?
— У принципі, це нововведення на мене не вплинуло. Але особисто я негативно ставлюсь до цього правила. Я не знаю навіщо взагалі потрібно було його вводити, що було не так? Зазвичай на жіночих турнірах присутні лише жінки, і я не знаю, що може їх відволікати від таких же, як вони.
Можливо, дрес–код потрібен на більш серйозних турнірах, де є багато спонсорів, де чоловікам потрібно бути в костюмах. В основному, на таких змаганнях можна зустріти саме неохайних чоловіків, а не жінок. Жінки завжди хочуть виглядати добре — я ніколи не бачила погано одягнену жінку. Мені здається, що це правило абсурдне. У будь–якому випадку я завжди дивлюся на дошку, і мене ніколи від неї не відволікали чиїсь наряди.
— Катю, найбільші ваші успіхи — перемоги на двох чемпіонатах Європи, шаховій Олімпіаді — припали на підлітковий період. Напевно, купатися в променях слави було б значно приємніше в більш зрілому віці?
— Якби ви запитали мене про це по завершенні моєї кар’єри, то я могла б дати відповідь. А оскільки я граю, то вважаю, що у мене ще все попереду. До того ж у 2010 році я стала чемпіонкою світу з бліцу. Багато хто той титул не згадує, але він для мене дуже багато коштує — все ж таки здобути його було не так просто. У будь–якому випадку, звання чемпіонки світу, хоч і в коротких партіях, для мене — це суттєвий здобуток.
— Зізнайтеся, сімейні турботи, які додалися після одруження, а особливо після народження сина, не заважають вам обмірковувати ходи?
— Я вже стільки років на цій роботі, тому як професіонал повинна забувати про всі справи під час гри. Власне, однією з особливостей нашої професії є здатність концентруватися. Та й загалом, можна думати не тільки про сім’ю, є ще багато інших приємних речей, які можна обміркувати. Але якщо почнеш про те думати під час шахової партії, то добром це не закінчиться.
— А в житті як довго доводиться приймати рішення?
— В основному, я дуже рідко роблю якісь кроки без попереднього обмірковування. Рішення я приймаю зважено й осмислено.
«Під час партії шахіст проживає маленьке життя»
— Одразу після вашого одруження ваша мама сказала, що зі своїм чоловіком — французьким шахістом Роббером Фонтеном — ви розмовляєте англійською. Цікаво, як далеко ви просунулися у вивченні французької мови? Здається, для мізковитих шахістів вивчити ще одну мову — не проблема?
— На перших порах ми й справді спілкувалися англійською, але коли я повністю переїхала до Франції, вухо поступово звикло до місцевої мови, тож зараз ми послуговуємося тільки французькою. Я вільно розмовляю і жодних проблем не маю.
Що стосується особливих рецептів із вивчення мов, то тут, як і всім, потрібна практика. Без неї складно вивчити будь–яку мову, навіть досконало знаючи теорію. Скажу, що в моєму випадку було більше практики, ніж теорії.
— Цiкавлячись вашою біографією, важко не помітити — ваше життя було сповнене переїздів. Народилися ви у Львові, потім переїхали до Краматорська, звідти — до Донецька, зараз живете у Безансоні. А з переїздами змінювалися навколо вас і мови. Для вас яка мова найкрасивіша?
— Рідна, російська. На друге місце я поставила б французьку, адже вона дуже красива, хоч і шалено складна.
— У народі кажуть, що шахіст прогнозує партію на три ходи вперед. А як насправді далеко ви можете «прочитати» перебіг поєдинку?
— Точно вам ніхто не скаже, адже все залежить від позиції, конкретної ситуації. У одному випадку вистачить і двох ходів для перемоги, в іншому — потрібно думати на 10—15 ходів.
— Напевно, шахісти — відмінні математики?
— Загалом, назвати шахи точною наукою не можна. Щоправда, в ендшпілі все ж таки потрібна математика. Тут потрібен точний розрахунок — і без фантазії, просто треба сидіти і рахувати. Але на початку партії — нічого подібного.
— А ви — «технар» чи гуманітарій?
— Я зовсім не математик. Із самого дитинства я любила читати, багато читати. І мені подобалося все, що було пов’язане з мовами. Тоді як до точних наук хисту я не маю.
— Здається, більшість поразок у шахових баталіях пов’язані з так званими «зівками». Чому вони трапляються?
— Якби ми це знали, як же тоді ми сильно грали б! Ніхто не знає точної відповіді. У кожного «зівки» індивідуальні: хтось їх робить від втоми, хтось — через неуважність, а в когось просто поганий день, уранці встав не в настрої й не працює голова. Ми ж не роботи. Під час партії шахіст переживає маленьке життя, статися може все, що завгодно. Тому до таких речей треба ставитися з розумінням, особливо коли це стосується жінок.