Цей божевільний і непередбачуваний футбол

Придбавши в 2003 році «Челсі», його власник — Роман Абрамович — дуже швидко зробив із «аристократів» команду екстра–класу. Відтоді лондонці тричі виграли англійську прем’єр–лігу, чотири рази перемогли в Кубку національної футбольної асоціації, двічі — в Кубку ліги, а минулої суботи здобули трофей, про який вдень і вночі мріяв російський олігарх і якого так не вистачало «аристократам», аби без жодних «натяжок» стати в один ряд з грандами континентального футболу. Титул клубних чемпіонів Європи «Челсі» виборов уперше за 107 років свого існування. Підкорення цієї вершини далося «аристократам» важко. Від самого початку розіграшу–2011/2012 мало хто вірив у перемогу «синіх». Не побільшало прихильників успіху «Челсі» й тоді, коли команда Роберто Ді Матео в півфіналі вибила попереднього переможця ЛЧ — «Барселону». У вирішальному матчі Суперліги букмекери віддавали перевагу опонентам «синіх», мюнхенській «Баварії», яка у фіналі мала беззаперечний козир — підтримку 63–тисячної, домаш­ньої «Альянц–арени».

Натомість дехто вважав інакше. «Оскільки у фіналі через дискваліфікацію не гратиме Джон Террі, який у фіналі Ліги чемпіонів 2008 року не забив вирішальне пенальті, то саме «Челсі» — фаворит матчу», — жартома чи всерйоз казали окремі фахівці. Напевно, вони розуміли, що єдина можливість «пенсіонерської» команди Ді Матео, яке сповідує відверто захисний футбол, виграти трофей — це серія післяматчевих пенальті. Власне так і сталося. Завдяки міцнішим нервам п’ятірки виконавців та успішній грі «в рамці» Петера Чеха, який відбив удари Івіци Олича та Бастіана Швайнштайгера, лондонський клуб виграв післяматчеву перестрілку «з позначки» й навічно вписав своє ім’я в історію європейського футболу.

«Ми постійно тримали гру під контролем: в основний час ми вийшли вперед, у додатковий — заробили пенальті, ми просто були кращими упродовж 120 хвилин. Усе складалося для нас вдало, однією рукою ми вже тримали кубок... Ми не розуміємо, що сталося», — коментував перебіг протистояння воротар мюнхенців Мануель Нойєр.

Пояснити феномен «Челсі» й справді важко — рецепт успіху команди, яка за весь матч завдала одного удару по воротах суперника і подала лише один кутовий, напевно, знає лише Ді Матео та Абрамович. Хоча, здається, що у своїй поразці «Баварія» може звинувачувати тільки себе — моментів, щоб не доводити матч до «футбольної лотереї», у неї було вдосталь. Чого лише варта нагода, яка на 95–й хвилині випала атакувальному півзахиснику баварців Ар’єну Роббену. «Жахлива ніч, жахливий удар з пенальті. Упродовж матчу ми два чи три рази відчували кубок у своїх руках», — каже Ар’єн Роббен, удар якого «з позначки» парирував Чех.

Здається, що хлопці Хайнкеса занадто рано повірили в успіх, тоді як «Челсі», не відволікаючись на зайві думки, боровся до останнього. «Футбол — божевільна і непередбачувана гра. Не думаю, що хтось міг таке спрогнозувати три місяці тому. Я радий за команду, за гравців, які так важко працювали упродовж останніх років, аби досягти цієї вершини», — підсумував тренер переможців Ді Матео, який посеред сезону змінив на тренерському містку португальця Андре Віллаша–Боаша.

Відзначимо, що Анатолій Тимощук, зігравши повний матч за німецького віце–чемпіона, втратив нагоду стати найбільш титулованим українським футболістом, й випередити за цим показником Андрія Шевченка. Додамо, що за останні 15 років «Баварія» програла три фінали Суперліги.

ТАБЛО

Ліга чемпіонів. Фінал (Мюнхен). «Баварія» (Німеччина) — «Челсі» (Англія) — 1:1 (по пен. — 3:4)

Голи: Мюллер, 83 — Дрогба, 88

Нереаліз. пенальті: Роббен, 95 («Б»)

Серія пенальті («Б» — «Ч»): Лам (гол) — Мата (воротар); Гомес (гол) — Д. Луїс (гол); Нойєр (гол) — Лемпард (гол); Олич (воротар) — Е. Коул (гол); Швайнштайгер (штанга) — Дрогба (гол)

Суддя: Педру Проєнса (Португалія).

«Альянц–арена», 62 500 глядачів