Язик віце–прем’єра

Обіцянка політика — це не більше, ніж яскрава телевізійна картинка. За якою стоїть лише бажання сподобатися виборцю або стремління потрапити «у тренд» до свого керівництва. А із реальністю, правдою і тим паче совістю оратора ця категорія не має нічого спільного. Днями інформпростір України буквально розірвало коротеньке зізнання колишнього члена ліквідованої партії «Сильна Україна» Олександри Кужель: «Тігіпко платив нам зарплату у конвертах».

З одного боку, нібито нічого не трапилося: у державі, де тіньова економіка навіть за офіційною статистикою доходить до половини всього обсягу ділових відносин, така форма розрахунку — звичне явище. Але ж Тігіпко!.. Кожен, хто стежить за діяльністю українських урядовців, знає: найнепримиреннішим борцем проти тіньових зарплат є саме наш профільний, тобто соціальний віце–прем’єр. «На сьогодні близько 145 мільярдів гривень перебуває у тіні і їх виплачують у конвертах», — з металом в голосі і добре поставленими паузами професійного оратора окреслив проблему Сергій Леонідович на черговому телешоу.

Але ж не тільки словом бореться із неправдою тепер уже член славної Партії регіонів, рівний із рівними поміж доблесних синів донецького народу. Серед ініційованих паном Тігіпком нововведень, які мали би викоренити це ганебне явище і звільнити конверти для листів коханим, — навіть досить креативні. Такі, як, скажімо, винайдені у Харкові «біг–борди ганьби». Це коли місцева влада, використовуючи квоту для безкоштовної соціальної реклами, малює на стовпах назви підприємств, керівництво яких було помічено у «чорних» зарплатах.

Ще одна ідея особисто Сергія Леонідовича — посилити відповідальність, заохочувати стукачів, які, за задумом Тігіпка, мають спершу із вдячністю взяти «чорний» конверт, а потім швидко донести на несвідомого директора. А якщо павликів морозових забракне, то у справу включиться армада держінспекторів. Які «матимуть право безперешкодно і без попереднього повідомлення відвідувати виробничі, службові та адміністративні приміщення власника чи уповноважених ним органів». У лапках — цитата із відповідного законопроекту. І не біда, що подібні повноваження мали хіба що працівники НКВС у пріснопам’ятні 30–ті роки минулого століття. Тож у доробленому після другого читанні варіанті документа цілком могли з’явитися такі юридично–радикальні терміни, як «суд трійки», «іменем Тігіпка» та «ворог Донбасу».

«А як же інакше можна побороти ці зловживання?!» — на одній із прес–конференцій у Кабміні Сергій Тігіпко навіть трохи нахилився вперед та зробив голос хриплішим, демонструючи верхню межу здивованого обурення. Така пристрасність змусила цинічних журналістів поставити пряме запитання: «А самі ви, Сергію Леонідовичу, хіба ніколи не платили своїм працівникам у конвертах?». На що правдивий чиновник чесно відповів: ні! «Я знаю наші ЗМІ. Якби я на своїх підприємствах дозволив собі такі речі, мене просто за язик впіймали би. Всі мої підприємства платять тільки легальну заробітну плату», — сказав віце–прем’єр. Як це заведено у нашій країні, державному чиновнику ніхто не забороняє водночас бути і великим бізнесменом.

І тут, треба розуміти, пан Тігіпко не обманює. Адже наймана робоча сила в Україні — це «м’ясо» для отримання великих прибутків великим капіталом. Яку ніхто не цінує, якій платять мало, а коли не хочуть, то й не платять — криза ж, мовляв, за вікном. Відпрацював нормогодину — розписався у відомості, і гуляй до авансу! Тож нарізати для зварювальників чи токарів якісь конверти — ну, звичайно ж, підприємець Тігіпко на подібні дурниці не пішов би ніколи!

Інша річ — така загадкова та метафізична субстанція, як партійний штаб... До креативників чи тимчасово солідарних із тобою віпів табельницю не поставиш: розбіжаться... Тож, якщо вірити Олександрі Кужель, її колишній партійний бос свою команду стимулював. І про це не було би жодних заяв, якби не пристрасне бажання цього ж екс–боса так наполегливо причіплювати до своїх могутніх спортивних плечей янгольські крильця зi стразами.

...Чесно кажучи, ми майже переконані, що ця історія закінчиться нічим. Тігіпко публічно заперечить заяви колишньої однополчанки, а до суду не подаватиме ніхто. Тому у вислів Кужель можна або вірити, або не вірити. І це вибір кожного. Наприклад, ми — віримо. Так само, як і в останню ремарку Кужель на цю тему: «Всі вони брешуть». На жаль...