Обнадійливе шипіння надр

Україна таки приступила до розробки сланцевого газу: всупереч скепсису екологів, лобістів та екологів–лобістів із «газпромівським» акцентом. Учора міністр екології та природних ресурсів Едуард Ставицький визначив компанії–переможці, які добуватимуть вуглеводні з Олеської (Львівщина та Івано–Франківщина) та Юзівської (Харківщина) ділянок. Реальнi результати робота може дати не раніше, ніж за 6—8 років, а собівартість тисячі кубометрів газу становитиме близько 300 доларів. Таким чином, наші запаси сланцевого газу можуть стати знаряддям тиску на незговірливий «Газпром» і таки виторгувати у нього знижку.

П’ять мінус три...

До моменту, коли цей номер здавали до друку, офіційних результатів тендеру оприлюднено ще не було. Але, за неофіційними даними, переможцями стали дві компанії — американська «Шеврон» та британо–нідерландська «Шелл». Усього ж за право розробляти наші сланці змагалися, окрім названих, й інші світові газовидобувні гранди: італійська «Ені», російсько–британська «ТНК–ВР» та американська «Ексон–Мобіл». Поразку «Ені» поснюють тим, що компанія має мало досвіду саме у сланцевому напрямку, «Ексон–Мобіл» хоча й активно працює зі сланцями, але у нашій країні її знають мало. Ну а обрати «ТНК–ВР» не ризикнули через її походження: побоялися, що, вигравши тендер, частково російська компанія — на прохання «Газпрому» — просто заморозить проект. Хоча, за даними експертів, певний досвід зi сланцями росіяни мають: пробують свої сили в Оренбурзькій області.

Тим часом «Шеврон» активно розвиває сланцеві родовища у Болгарії, Польщі і Румунії. «Шелл» має трохи менше досвіду, але вважається дуже компетентною з точки зору розуміння українських реалій: з 2006 року вона активно працює з українцями. Влада до останнього вірила, що у конкурсі візьмуть участь й українські претенденти. Ну хоча б для галочки. І тому буцімто вела перемовини з Ахметовим, Коломойським, Пінчуком і Фірташем, яких просили попрацювати за олімпійським гаслом — «Головне не перемога, а участь». Проте наші олігархи виступати статистами на чужому святі відмовилися.

Таке суцвіття відомих імен свідчить про те, що зарубіжні інвестори вірять у запаси газу в українських надрах. Це перший аргумент. «Наші переваги — це також розвинена мережа трубопроводів, які необхідні для оперативної доставки видобутого пального, — констатує експерт Інституту енергетичних досліджень Юрій Корольчук. — Також не варто забувати і про потенційно великий ринок збуту газу: держава споживає близько 50 млрд. кубометрів, левова частка якого — це експорт. Ще один штрих: велика кількість платоспроможних покупців пального. Наше географічне становище дозволить продавати цей газ на Захід, де ринок збуту є досить великим. Ну і, нарешті, наявність великої кількості фахівців з видобутку природного газу, яким можна платити значно менше, ніж у Європі та США».

Газ «мейд ін Юкрейн»

За даними Геологічної служби, Юзівська ділянка — це 2 трильйони кубометрів, Олеська — ще плюс 1 трильйон 600 мільярдів кубів. «На Юзівській знаходиться газ різного походження: з ущільнених порід, сланцевий метан тощо, на Олеській — переважно тільки сланцевий», — пояснює експерт Дмитро Марунич. Утім дані про запаси аналітики вважають попередніми. «Шелл» у США лише на одній ділянці, яка за розмірами набагато менша, ніж Юзівська, пробурив 500 свердловин і щорічно видобуває 4 млрд. нетрадиційного газу», — продовжує Корольчук.

Щоправда, освоєння сланцевих родовищ — задоволення не з дешевих. За експертними даними, вартість однієї свердловини у наших умовах становить 7—10 млн. доларів. Тож «Шелл» має витратити близько 3,5 млрд. доларів інвестицій, і це без урахування дослідницьких та підготовчих робіт. Ось чому вітчизняні бізнесмени не побажали взяти участь у конкурсі.

До того ж сланцевий проект — «довгограючий». Вести мову про конкретні результати можна буде не раніше, ніж через 6—8 років. Але потенційно він досить вигідний. «За попередніми оцінками, у Польщі, де проведено перші роботи, тисяча кубів газу коштує близько 300 доларів, — каже Дмитро Марунич. — За нинішніх цін на російський газ це досить конкурентна ціна». Особливо, враховуючи логістику та пул споживачів.

За попередніми даними, щорічний обсяг видобутого газу із сланців в Україні може становити 15 млрд. кубометрів. Це цілком солідна цифра, враховуючи, що ми закуповуємо у росіян близько 40 млрд. кубів, і навіть докризове споживання не перевищувало 50 млрд. кубометрів. З огляду на це, активізація видобутку нетрадиційного газу теоретично може вплинути на непохитну позицію «Газпрому» щодо ціни на їхнє блакитне пальне для нашої дер­жави. Особливо, якщо ми отримаємо перші результати.