За фотографування цього маєтку (за сільською хатою) за журналістами їхав «хвіст».
Вирубка лісу під маєтки, «реформування» ринків для тіньових доходів, «свої» перевізники, «своя» газета, залякування, а в минулому — рекет, цькування, вбивства і наркотики. Саме з цими «подвигами» деякі мешканці Березані, що на Київщині, асоціюють теперішніх керманичів міста.
Голова фракції Партії регіонів у Березанській міськраді Юрій Грицун (iз 90–х відомий березанцям як бригадир Сивий) та новий мер Дунаєнко, за словами місцевих мешканців, вирішили «дати фору» своїм «високим» однопартійцям, демонструючи, як треба «конкретно» «покращувати життя». Про першого (який фактично є обличчям політичної сили Януковича в місті) тут багато хто говорить пошепки, а другого називають маріонеткою.
Чому в місті вчувається запах «дев’яностих», про рейдерство, вседозволеність і безкарність — у розслідуванні «України молодої».
Вулиця Київська міста Березань, перпендикулярна дорозі до Харкова, на відміну від центральних, які ми побачили згодом, — добре заасфальтована та з новенькими ліхтарями. Якщо минути старі хати, за кількасот метрів побачимо високий паркан та «охоронний пункт», за ним — респектабельний будинок. Ми під’їжджаємо автівкою і робимо кілька знімків. Попри обережність, роботу охоронців оцінюємо відразу — скоро просто на нас їде мікроавтобус із промовистими «парламентськими номерами» «ВР». За кермом — кремезний чоловік, який, здається, і не думає зупинятися. Наш водій викручує кермо і задкує в поле — єдиний шлях відступу — та зупиняє авто. Мікроавтобус стає за два метри, молодик кудись телефонує, проте до нас не виходить. Дорогу заблоковано, тож ми вимушені повертатися на трасу просто полем. А там уже чекає «хвіст» — «Тойота», iз теж «козирним» номером. Вона супроводжує нас до центру міста.
Місцеві мешканці запевняють, що нам вдалося відбутися легко, і якби ми під’їхали до двох «центральних» маєтків у лісі, могло бути гірше. Березанці кажуть, що хлопці там серйозніші, і три гектари вирубаного лісу, де раніше ніхто нічого зводити не осмілювався (поруч проходить газопровід високого тиску), охороняють як зіницю ока.
Так і відбувається, так би мовити, наше перше і наочне знайомство з «порядками» місцевого авторитета — Юрія Грицуна, в народі — просто Сивого, і його охоронцями з «ВР–івськими» номерами.
Березанці (переважно на правах анонімності через страх за життя і здоров’я) розповідають, що в місто повернулися порядки 90–х. І сталося це після останніх місцевих виборів. Мером став Анатолій Дунаєнко, до того людина хоч і не з бездоганною, та все ж непоганою репутацією. На нього багато хто покладав надії — до попереднього мера Пікала було чимало претензій. Однак після виборів, коли виявилося, що Дунаєнко в тісних стосунках із Юрієм Грицуном, громада вжахнулася. Особливо коли виявилося, що і Грицун став депутатом, а згодом очолив фракцію правлячої партії у міськраді, адже все місто через нього «стояло на вухах», а підприємці трусилися зі страху від одного погляду когось із його «бригади».
Нінель Іванівна Петруцій, яка займається торгівлею з 90–х, розповідає, що їй особливо боляче, що «люди, які завели сина в могилу», тепер є елітою — депутатами. Вона одна з небагатьох у Березані, хто погодився говорити відкрито.
Жінка добре пам’ятає середину 90–х, коли не було роботи і доводилося із сином торгувати на вокзалі та у сусідніх iз Березанню селах. Добре пам’ятає вона і бригаду «Сивого» (до речі, педагога за освітою), яка наводила страх на торговців і влаштовувала розправи над тими, хто не визнавав їх як «господарів». «Ці хлопці нас зупиняли і збирали виторг. Або казали, куди треба привезти гроші. Якщо відмовлялися — казали, що приїдуть убивати. Бригаду очолював Грицун, був там і Маріненко, який пізніше «тримав» Одесу, Шльом... Хто за ними стояв — я не знаю, але заяви, які ми писали до міліції, у нас не брали, мер Пікало теж не реагував. Бригада діяла відкрито, їх знало все місто».
Багатьох рекетирів, за словами жінки, уже немає — їх або вбили за незрозумілих обставин, або вони втекли в Росію, або померли від наркотиків. Нінель Іванівна каже, що і її сина члени банди «вкололи», підсадили «на голку». Все зароблене ішло на «дозу», але бригада все одно цькувала і вимагала грошей. За шість років син помер.
Однак виявилося, що очільник місцевої фракції «регіонів» не лише займався рекетом, на його совісті життя людини. Принаймні однієї — це точно, хоча березанці кажуть, що насправді їх може бути більше. У процесі розслідування в розпорядження «УМ» потрапили документи, датовані початком 2000–х.
Унаслідок тяжких тілесних ушкоджень, заподіяних громадянинові Баскакову Олександру Володимировичу, проти Юрія Грицуна було порушено кримінальну справу за «необережне вбивство» (ст. 119 ч. 1 КК України). Однак кримінальну справу Березанський суд із невідомих причин закрив. Поновити розгляд від Генпрокуратури вимагав навіть Віктор Медведчук (звернення від 2002 року), однак дорозслідування закінчилося наприкінці того ж року — прокуратура Київської області закрила справу у зв’язку із «закінченням строків давності». Коментарі зайві. Як нам повідомили сусіди, матір Олександра має великі проблеми зі здоров’ям, тож «УМ» вирішила не турбувати жінку.
Тож чим живе Березань сьогодні, коли містом правлять люди, що два десятиліття тому займалися рекетом на базарах? Судячи з усього, поле їхньої діяльності лишилося тим же, змінилися лише методи. Передусім тепер скрізь працюють «свої» люди. У зверненні до голови Громадської ради при Київській обладміністрації Миколи Матьори мешканка Березані зазначає, що люди Грицуна працюють керівниками в БТІ, Управлінні соцзахисту, комунальних аптеках, секретаріаті виконкому. Не лишилася осторонь і транспортна сфера — «новостворена компанія виграла позачерговий конкурс перевізників у місті, 8 перевізників були зняті з маршруту». Та все ж любов до базарів — це, схоже, назавжди, тож у цьому напрямi команда Сивого за підтримки Дунаєнка діє особливо витончено.
По суботах на території спорткомплексу «Дружба» працював ринок. І мер Дунаєнко, посилаючись на те, що у місті мав відбутися фінальний матч кубка області з футболу, на початку 2011 року оголосив, що наведе лад у цій торгівлі й ринок буде комунальним. Ідея може здатися слушною, однак речовий ринок «реформувався» до того, що перестав бути ринком як таким і став працювати за незрозумілою схемою. Після того, як ПП «Ринок «Натан» відсторонили від обслуговування торгівлі, а КП «Житлово–побутове підприємство» доручили проводити послуги з прибирання, в рішенні виконкому ринок уже називали ярмарком і аж ніяк не комунальним ринком. Принципова різниця у тому, що, відповідно до закону, бюджет міста від такої реформації не те що набув, він суттєво втратив — адже у Постанові Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1065 «Про вдосконалення виставково–ярмаркової діяльності» йдеться, що діяльність ярмарків частково забезпечується за рахунок місцевих бюджетів.
Вочевидь, розуміючи збитковість для бюджету, виконком видав нове розпорядження — начальнику комунального підприємства Вареніченку наказали перерахувати 30 тисяч гривень благодійного внеску на СК «Дружба». Коли міська влада отримала цілком адекватну відповідь, що «Житлово–побутове підприємство» не може вільно розпоряджатися коштами, гроші витрачаються відповідно до фінансового плану», прибирання ярмарку довірили приватнику — ФОП «Коняєв В. Ю.». Скоро місцева газета процитувала міського голову — мовляв, місцевий бюджет виграв і від нового ярмарку отримав 160 тисяч гривень. Однак член бюджетного комітету Вікторія Проценко наголосила «УМ», що ця заява безпiдставна: «без відома членів комітету ці гроші не могли розподілятися на якісь потреби, а ми їх не бачили. Я подавала запит на сесії місяців чотири тому, однак досі відповіді не отримала. Чесно кажучи, я припускаю, гроші потрапляють просто у руки правлячої верхівки».
Це підтверджують і продавці — вони розповідають, що на ринку існує «чорний збір» — крім плати за прибирання території, на яку видають чеки, гроші збираються і за місце, що ніде документально не фіксується. Надійні джерела «УМ» у міськраді зазначають, що ці гроші щосуботи несуть у мерію, але офіційно ніде не «прописуються», тож куди потрапляють — невідомо. Так, прикрившись футбольним кубком (матч якого, до речі, у Березані і не відбувся), речовий ринок у центрі перетворився на «тіньовий ярмарок», збитки від якого показав звіт діяльності виконкомів міст обласного значення за 9 місяців 2011 року — Березань посіла передостаннє місце за економічним розвитком. А містом ходить чутка, що зиск від такого «порядку» має голова фракції Партії регіонів. Мовляв, саме він стоїть на вершині піраміди. І для цього є підстави, адже ринок–ярмарок не є віднесеним на баланс до жодного комунального підприємства (розпорядження про прибирання — не передача на баланс), а також не є оформленим територіально як суб’єкт торгівлі. І кошти, що з нього надходять, також нема потреби офіційно «світити», оскільки нема суб’єкта підприємницької діяльності — нема прибутку. Логічний висновок — гроші використовуються для приватних цілей.
Під «реформу» потрапив й інший базар — біля залізниці, де діє ТОВ «Привокзальний ринок». Його територію влада теж хоче «покращити», перетворивши на «комунальну». Виходить так, що одне з поки діючих успішних підприємств, яке за 11 місяців 2011 року заплатило 177 тисяч у Пенсійний фонд, 57 тисяч за оренду землі, єдиного податку на 79 тисяч гривень, зарплати підприємцям на 480 тисяч, облаштувало торговельні павільйони, стоїть на заваді задуманих реформ.
А все почалося, коли керівництво товариства звернулося до влади, аби вона розглянула питання про викуп землі (близько гектара), на якій із 2001 року розташований «Привокзальний ринок». Як розповідає заступник директора товариства Юрій Іванчук, це дало б упевненість у завтрашньому дні для працівників, адже всі приміщення на території зведені товариством, підприємство успішно працює, але територія по факту йому не належить: «Для міста продаж — це значний дохід, більш ніж мільйон гривень. Ще ми пропонували ремонт школи та будівництво церкви. Однак сім місяців міська рада питання не розглядала. Навпаки, почався тиск — депутати відмовилися казати «так» чи «ні» приватизації землі навіть після того, як «Привокзальний ринок» виграв позов і Господарський суд області у вересні 2011 зобов’язав міськраду винести питання на голосування. Більшість Дунаєнка—Грицуна скликала земельну комісію, яка рекомендувала збільшити плату за оренду землі з 5% до 12%. Та на сесії приймається ще гірше для нас рішення — на пропозицію Сивого більшість виступає за те, щоб товариству взагалі відмовити в продовженні оренди, а в перспективі створити там комунальний ринок.
«Ми були шоковані, бо один такий «комунальний» уже маємо, — каже працівниця ринку Світлана Миколаївна. — У нас усе облаштовано, товариство успішне, нам теж вигідно — за місце платимо 5,50 грн., і влада хоче все підім’яти під себе! Я з Василькова і знаю, чим такі ідеї закінчуються — там теж був успішний ринок, і його зробили комунальним. Та там же жахіття просто! Депутати кажуть, що нас чіпати не будуть, візьмуть до себе, але ж немає гарантій, що їхні умови будуть кращими за ті, які є, і що це буде справді ринок комунальний, а не незрозуміло чий. Та й ніхто ж не заважає створити інший ринок, свій, iз нуля. Буде краще — люди підуть туди».
«Якщо вони і зроблять справжній комунальний ринок, то в 90–х він тут уже був, і ми добре пам’ятаємо, як нам працювалося і які порядки нам влаштовував той Сивий. Тепер ці часи повертаються, Дунаєнко і Грицун, криміналітет — це все пов’язано, — додає інша продавчиня Катерина Харченко. — Ми скаржилися в область, але з нас Сивий тільки посміявся — звернення «спустили» донизу». «Саме під нього цей ринок і готують, — додає Нінель Петруцій. — Сестра Юрія Грицуна Людмила Пінчук працює тут, але не платить за місце, вона відкрито каже, що базар скоро буде Сивого, і нічого ми з цим не зробимо»
Влада ж, мотивуючи своє бажання «витурити» товариство, як і у випадку з «Натаном», скористалася своїм «рупором» — міською газетою, звинувативши «Привокзальний ринок» у борзі в розмірі 750 тисяч гривень за оренду землі. У жовтні 2011 року товариство подало до суду, який зобов’язав «Березанські відомості» спростувати неправдиву інформацію. Однак рішення не виконано досі, і карта з боргами активно розігрується міською владою. Водночас на ринок мало не щодня приходять усілякі ревізійні служби, та «накопати» поки не вдається.
«Міський голова і депутат Грицун, на моє переконання, діють спільно, — зазначає газеті голова Громадської ради при Київській обладміністрації, заслужений юрист України Микола Матьора, який отримав звернення від березанців щодо дій влади. — Дунаєнко, замість вирішення нагальних проблем міста, потрапив під вплив Грицуна та повністю виконує його розпорядження».
...Чим закінчиться таке «господарювання», невідомо. Але поки цей матеріал готувався до друку, мешканці Березані повідомили, що Сивий узявся розчищати від дерев територію біля озера площею 50 гектарів у центрі, яке є улюбленим місцем відпочинку березанців — очевидно, дуже вподобав водойму.
Відповідне рішення на користь позивача — Сергія Омельченка Солом’янський райсуд столиці під головуванням судді Коробенка С. В. ухвалив ще 4 березня 2016 року. Ще певний час пішов на те, щоб рішення суду набуло законної сили, а також на те, щоб відповідач — керівництво Солом’янського райвідділу ГУ Державної міграційної служби в м. Києві нарешті виконало його. >>
Багато років складалася парадоксальна ситуація: y країні, де одна єдина державна мова українська, багато високопосадовців та чиновників розмовляють іноземною — російською мовою. Якщо дехто з урядовців намагався хоч якось зв’язати два слова докупи, то виступи колишнього Прем’єр-міністра Миколи Азарова радше нагадували знущання над мовою, ніж бодай мінімальне володіння нею. >>
Після піврічного затишшя тема варварського видобутку бурштину на Поліссі знову стала топовою. Спровокували її два фактори. Спочатку в інтернеті з’явився черговий репортаж активістів Автомайдану, які заїхали на поліську глибинку і зняли з безпілотника сотні людей, які бабраються в болоті в пошуках «сонячного каменя». >>
Подружжя Михайла та Ольги Шкаровських зізнається, що, коли вони вперше почули від полтавського міського голови Олександра Мамая обіцянку подарувати їхньому численному сімейству просторий автомобіль, у якому кожен мав би своє сидіння, по-справжньому зраділи. >>
Шевченківський районний суд Києва арештував 94,67 гектара землі поблизу столиці, яка опосередковано належить українському бізнесменові Віктору Поліщуку, передає «Радіо Свобода». Особа Поліщука в українських бізнесових колах завжди виглядала одіозно. Він як олігарх із сумнівною репутацією відзначився у кількох журналістських розслідуваннях. >>
Уже більше дев’яти місяців у самому центрі Києва, в будинку з «елітною» адресою — вулиця Леонтовича, 5 — триває конфлікт між двома структурами: створеним за наказом екс-Прем’єра Миколи Азарова Центром світової економіки та Інститутом всесвітньої історії НАН України. >>
