Надра у приватних руках

Віднині стати багатою людиною в Україні стало ще легше. Особливо, якщо ця людина займається металургією. Днями нардепи ухвалили, а Президент підписав довгоочікуваний закон про приватизацію державних вугільних шахт. Утiм експерти не очікують від нововведень жодних революційних змін для галузі. Окрім корупційних.

Ідея хороша, але...

За закон про особливості приватизації вугільних копалень проголосувало, нагадаємо, 246 нардепівських карток. Минуло лише кілька тижнів, і Віктор Янукович поставив на документі свій автограф. Головними особливостями нових правил гри є змога продавати весь пакет акцій вуглевидобувних підприємств — без збереження державної частки. Ще один цікавий момент: новий власник копальні не має права упродовж трьох років із дня приватизації розпочинати процедуру банкрутства та продавати майно підприємства. І, нарешті, до об’єктів приватизації належать як вуглевидобувні комплекси, так і шахти та окремі підрозділи.

Розроблено також правила проведення аукціонів. Кожен з об’єктів намагатимуться продати тричі. Якщо перше оголошення торгів не викличе інтерес у покупців, тоді уповноважений орган, а точніше, ФДМУ, виставляє його вдруге, знижуючи при цьому стартову ціну на 30%. Третя спроба провести аукціон передбачає зниження вартості об’єкта вже вдвічі. А якщо й вона виявиться невдалою, то вуглевидобувне підприємство реалізують на інвестиційному конкурсі.

Ідею приватизації вуглевидобувних підприємств неурядові експерти назагал оцінюють схвально. «Реструктуризація вугільної галузі, яка відбулася у більшості країн світу, починалася із процесу роздержавлення, — каже «УМ» незалежний експерт у галузі енергетики Володимир Саприкін. — Знову ж таки закордонний досвід свідчить: приватний власник демонструє значно кращі результати, у тому числі у вуглевидобуванні, ніж дер­жава».

Імена нових власників ми добре знаємо

Великою мірою подібнi тенденції спостерігаються й у нашій державі: в Україні приватизована менша частина шахт, але вони видобувають більшу частину вугілля. Ці дані також можуть служити аргументом, що приватний власник — він і в Україні приватний власник. Хоча скептики, звичайно ж, можуть заперечити: мовляв, свого часу приватному капіталу дісталися багаті шахти з високим запасом вугілля, невеликою глибиною залягання та обладнані новішим устаткуванням. А держава чомусь звалила на свої плечі «бідних родичів» та соціальні обов’язки перед працівниками. Також не варто забувати і про масштабні корупційні схеми, які реалізують саме на державних шахтах — за умови відсутності реального власника. Свого часу про багатомільйонні схеми розкрадання — методом продажу пустої породи замість вугілля, завищення ціни реалізації тощо — багато писала наша газета.

Та головною інтригою приватизації, яка вже фактично розпочалася, є найбільш імовірні кандидати у власники багатих ресурсами підземель. А боротися нині є за що. Так, за статистикою, у першому кварталі нинішнього року українські гірники видобули з надр 21,597 млн. тонн вугілля. Це на 7,4%, або на 1,5 млн. тонн більше, ніж за аналогічний період минулого року. І на 23%, або на 4,5 млн. тонн більше за планові показники. Причому наші надра багаті розвіданими запасами і можливість для розвитку є.

«На жаль, українські копальні нецікаві іноземним інвесторам, — продовжує Володимир Саприкін. — Головним чином тому, що більшість із них збиткові і тільки деякі напівприбуткові». Збитковість наших шахт, втім, можна пояснити корупційними реаліями сучасної України, але для іноземного інвестора–стратега таке твердження — не аргумент. Тобто, він не прийде. Натомість участь у конкурсі може взяти наш український підприємець. А найвигідніше стати власником такого собі напівживого підприємства може бути бізнесмену, який займається супутними видами діяльності. «Думаю, що в аукціонах можуть взяти участь бізнесмени, які займаються виробництвом сталі», — вважає експерт. Тобто це люди, прізвища яких відомі всім українцям.

Не плекає особливих ілюзій на відродження української вугільної промисловості найближчим часом і екс–уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. «Я не вважаю, що у галузі щось кардинально зміниться, — сказав він «УМ». — Ті особи, які хотіли би приватизувати нині ще дер­жавні шахти, не мають жодних стимулів, аби вкладати у них кошти, втілювати соціальні проекти. Одного закону про роздержавлення мало, держава мусить створити інші нормативні акти, які би зобов’язували бізнесменів вносити свій вклад у реструктуризацію галузі. Нині ж можна констатувати, що держава намагається зняти із себе головний біль у вигляді соціальних проблем у шахтарських селищах, але зовсім не факт, що у неї це вийде».

Думку, що закон про приватизацію шахт сприятиме появі нових олігархів, висловлює і опозиція. Мовляв, держава усувається від вирішення соціальних проблем, після приватизації люди залишаться без роботи, а шахтарські селища — без засобів до існування.

А ТИМ ЧАСОМ...

А тепер ще й «Крименерго»

Український мільярдер Рінат Ахметов, який останнім часом активно скуповує енергорозподільчі підприємства, нещодавно став фактичним власником ще однiєї регіональної структури — придбав 45% «Крименерго». Покупка обійшлася йому у 256,1 млн. гривень. Стартова ціна становила 246 млн. гривень.

Головний конкурент підконтрольної Ахметову компанії «ДТЕК» — Луганське енергетичне об’єднання російського бізнесмена Костянтина Григоришина — запропонував у своїй заявці 246,05 млн. гривень («ДТЕК» — 246,1 млн.). Сторони зробили чотири підняття ціни, кожне на 2,5 млн. грн., проте погодитися на наступний крок — 258,6 млн. гривень — росіянин відмовився. «Крименерго» закінчила рік із чистим прибутком у 33,26 млн. грн., збільшивши чистий дохід на 20,36%.