Мільйонери невидимого фронту

      Підсумки минулого року мимоволі збурили уяву. На Дніпропетровщині офіційно задекларували свої понадмільйонні доходи відразу 37 чоловік. З огляду на те, що позаторік таких нараховувалося лише чотирнадцятеро, а 2001 року — і взагалі семеро, цю інформацію сприйняли мало не за сенсацію. Мовляв, наше життя чимдалі стає кращим і веселішим. Щоправда, податківці цей запал тут же вгамували: на їх переконання, понадмільйонні доходи люди отримували не від заробітної плати, а від власності, яку здавали в оренду, або ж від продажу акцій. І хоч про подібне можна говорити хіба що на рівні гіпотези, бо така інформація є конфіденційною, вочевидь, ідеться не про простолюдинів, котрі свій перший мільйон заробили завдяки самовідданій праці на благо суспільства. Навіть штамп радянських часів щодо «країни рівних можливостей» стосовно нинішньої України сприймається, швидше, за анекдот. Мовляв, знаємо ми, як та власність потрапляла до рук обраних, які тепер навіть свої мільйони не вважають за потрібне приховувати.

      Лише зі статистичних даних податківців тут можна почерпнути вельми красномовний харч для роздумів.

Декларація — не панацея

      Хоч облік та контроль, всупереч відомому ленінському постулату, нині є категорією зовсім не соціалістичною, наша держава взяла твердий курс на те, що доходи її громадян мають перебувати під пильним наглядом. Ще наприкінці 1992 року тодішній Прем'єр-міністр України Леонід Кучма підписав декрет про прибутковий податок громадян. Тоді ж ввели і декларування доходів громадян. За великим рахунком, це передбачено статтею 67 Конституції України та й у світовій практиці є явищем нормальним. Декларування стосувалося насамперед доходів громадян, які, маючи основну роботу, отримували гроші й поза нею.

      Потім у нашій свідомості постала сума 1095 гривень. Якщо доходи, отримані громадянином поза основним місцем роботи, її не перевищували, то й подавати декларацію для нього стало необов'язково. Проте чимало людей звітували про зароблене цілком добровільно. Утім, співставляючи деякі цифри, мимоволі почухаєш потилицю у глибокій задумі. Ще б пак — у Петропавлівському районі разом з Межівським, де населення загалом нараховується з вісім десятків тисяч, із тих, що «менше 1095 гривень», прозвітували майже вдвічі більше людей, аніж на весь... понадмільйонний Дніпропетровськ. Виявляється, скринька відчиняється дуже просто. Така вже специфіка сільської місцевості. Люди свої земельні паї здавали в оренду бізнесменам. За це отримували по мішку чи по тонні чогось, себто натурою. Однак прибутковий податок з них вираховували у будь-якому випадку. Адже доход все одно має грошове вираження. Коли ж його перерахувати, то з бюджету можна отримати, образно кажучи, якусь сотню гривень. Отож селяни, серед яких значна частина є пенсіонерами, це досить дружно усвідомили. Міста ж живуть за своїми поняттями. Звідси й така, на перший погляд, незбагненна статистика.

Умовно багаті

      З іншого боку, погодьмося, ті, що «менше 1095 гривень», погоди не роблять. Набагато показовішою є категорія громадян, у яких «більше». Податківці їх чомусь називають умовно багатими, і, цілком ймовірно, мають рацію. Подумати тільки — на весь понадмільйонний Дніпропетровськ тих, що «більше 1095 гривень», набралося «аж» 9598 чоловік. По Покровській податковій адміністрації, до якої також входить і Васильківський район (загалом до 80 тисяч населення), — 5741. Ось де вона, істина. Невже у мегаполісі з його незрівнянно більшими можливостями для того, щоб десь щось підзаробити, люди настільки інертні, що не бажають цим скористатися? Не будьмо наївними. Основна маса населення вважає за ліпше тримати свої доходи в тіні. Щоправда, є одне застереження. Ця статистика не стосується людей, які живуть на одну зарплату, отже, свої доходи декларувати не зобов'язані. Але чи багато таких знайдеться? Хоча б з огляду на те, що в реальному житті легальна зарплата часто-густо не обходиться без різних тіньових доходів.

      Винятки можуть бути незначні. Якщо, приміром, машиніст локомотива на Придніпровській залізниці нині отримує щомісяця до трьох тисяч гривень, то побічні заробітки для нього не видаються необхідними, та й вільний час для цього ще спробуй викроїти. Хоча, погодьмося, про надприбутки у даному випадку ще не йдеться. Нині у Дніпропетровську легально можна заробляти значно більше. Зокрема, у місті вже стала притчею во язицех інформація про головного бухгалтера великої компанії, чий щомісячний заробіток сягає 25 тисяч доларів США. Але чи багато таких щасливчиків знайдеться? Риторичне запитання. Відомий ще з радянських часів прокльон «Жив би ти на одну зарплату!» у незалежній Україні актуальність ніскільки не втратив.

      А проте можна неозброєним оком помітити, що багатих людей у нас більшає. Це видно і за кількістю недешевих автомобілів, і за ошатними новобудовами, і за контингентом студентів у вузах на платній основі... От тільки прошарок людей, які свої доходи, що обраховуються принаймні сотнею тисяч гривень на місяць, декларують, за свідченням тих же податківців, щонайбільше один відсоток. До них можна віднести представників творчої інтелігенції, вчених, котрі десь там впровадили свої винаходи, спортсменів високого рівня... Власне, це і є отой самий середній клас, барометр рівня благополуччя нормальної держави. Як бачимо, у нас iз ним так само негусто.

      Можна, звісно, говорити ще й про декларування витрат. Але це й взагалі сприймається за щось фантасмагоричне. Податківці Дніпропетровщини у тому мимоволі пересвідчилися, коли започаткували телефонну «пряму лінію». Значна частина дзвінків надходила від «доброзичливих» сусідів, які повідомляли про надмірні ознаки зростання чужих статків.

      Погодьмося, надійних механізмів боротьби з тіньовими доходами в Україні не існує, як, до речі, і в усьому світі. Намагатися ж кожного виловлювати поодинці — це те саме, що воювати з вітряками.

      Тепер знову заговорили про податкову амністію, себто легалізацію тіньових капіталів. Намалювали собі ідеальну картину. Бізнесмени — від найдрібніших до олігархів — у єдиному пориві декларують усе своє майно до останньої голки. Капітал з іноземних банків рвоне до українських пенатів. Офшорні зони перетворяться на непотріб. Внутрішній валовий продукт, немов за помахом мага, зросте, бюджет від такої амністії отримає, за підрахунками Мінфіну, аж 4 мільярди гривень. Ще й навантаження на фонд заробітної плати за рахунок цього можна буде знизити. Але це, швидше, нагадує казку. Бо, як вважають пересічні громадяни, вести підприємницьку діяльність в Україні без порушення закону неможливо (таку відповідь, зокрема, дали під час опитування Центру імені Разумкова 68,7 відсотка респондентів). Голова правління відомого закритого акціонерного товариства «Енран» Микола Георгієвський у цьому питанні ще категоричніший: «Усі суб'єкти господарювання порушують закон — хтось на 90 відсотків, хтось на 10». Отож, хто сховався, той не винен. Цілком очевидно, що цей принцип найшвидше спрацює і після оголошення омріяної деким податкової амністії. Не туди б'єш, Іване, — тут хочеться сказати мимоволі.

      Головне сьогодні — державі необхідно повернути довіру своїх громадян. Бо де та гарантія, що завтра у тебе не відберуть доходи, які сьогодні легалізуєш. Чого-чого, а таких гірких прикладів є чимало.

      Отож факт існування на Дніпропетровщині 37 офіційних мільйонерів, швидше, доводиться сприймати як бальзам на душу. Бо «фронт» їхніх дій дотепер насамперед для державних інституцій залишається невидимим. І в найближчому часі прояснення не намічається.