Валерій Андрійцев: Усе наше життя – це боротьба

Сьогодні у Фінляндії починається третій ліцензійний турнір, де борці–вільники матимуть останню нагоду позмагатися за перепустки на Олімпіаду–2012 до Лондона. Вакантні місця, відведені для української збірної, заповнюються доволі натужно. Нагадаємо, що пряму ліцензію на минулорічному чемпіонаті світу здобув лише один представник України — Ібрагім Алдатов. Відтак прокладати шлях на Туманний Альбіон наші співвітчизники змушені, долаючи додаткові кваліфікаційні бар’єри. Перший із них підкорити не вдалося. На другому «розгадати кваліфікаційний ребус» змогли двоє, зокрема 25–річний Валерій Андрійцев. Минулими вихідними, посівши третє місце на турнірі в Китаї, він здобув заповітну перепустку. «Валерій давно заслужив право виступити на Олімпіаді. Ми всерйоз розраховуємо на нього в Лондоні. Прийшов час, аби він зайняв лідируючі позиції у своїй ваговій категорії», — сказав у коментарі «УМ» головний тренер збірної Руслан Савлохов.

«УМ» розпитала Андрійцева, чи сам він готовий до підкорення вершин.

«У мене своя робота – я борюся»

— Валерію, після кількох невдалих спроб ви нарешті здобули перепустку на лондонську Олімпіаду. Можна сказати, що з плечей упав камінь?

— Думаю, ви розумієте, що це лише один з етапів роботи і зовсім не кінцевий результат.

— Наставник наших боксерів Дмитро Сосновський казав «УМ», що краще завчасно здобути перепустку на Ігри і спокійно готуватися до них, ніж до останнього перейматися ліцензуванням. У вас вийшло навпаки. Якби можна було обирати, на якій би схемі підготовки зупинилися?

— Я навіть над цим не думав... Але, здається, у боксерів іменні ліцензії, тоді як ми працюємо на команду, на вагову категорію. Можна сказати, що здобуваємо ліцензії для держави, яка відправляє на Олімпіаду тих борців, які виявляються найкраще готовими до головного старту чотириріччя.

— Не прикро, коли ти вигриз ліцензію, а на Ігри поїхав інший?

— Коли тренери роблять такі висновки, вони ж чимось керуються. Очевидно, що це все розраховано й сплановано. І не моя справа коригувати їхні плани. У мене своя робота — я борюсь, намагаюся якомога краще виконати поставлені завдання.

— За відсутності гарантованого місця в олімпійській збірній доводиться весь сезон підтверджувати, що ти — перший номер. Чи складно постійно перебувати на піку форми?

— Поки виходить. Власне, за цим стежать мої особисті наставники Ігор Малинський і Тарас Данько, а також тренери збірної на чолі з Русланом Савлоховим.

«…Але не можна жити на світі без боротьби»

— Відомо, що багато борців перед кожним турніром зганяють вагу. Для вас це проблемно?

— Для моєї категорії (до 96 кг) я маю стабільну вагу. Перед змаганнями я спеціально не скидаю зайві кілограми, не дотримуюсь спеціальних дієт. Приїжджаю на змагання — роблю «пуш–пуш» і все. Жодних проблем із вагою в мене немає.

— В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що в жіночій боротьбі переважають емоції, а не прийоми. Хай там як, але українські борчині нині демонструють значно кращі результати, ніж представники сильної статі…

— Без сумніву, дівчата — молодці. Але наші наставники жодних порівнянь із ними не проводять, адже розуміють, що в чоловічій боротьбі з кожним роком усе складніше вигравати медалі. Кожен суперник має можливість в інтернеті подивитися сутички своїх опонентів, проаналізувати їхній стиль боротьби, поведінку на килимі, вивчити особливості прийомів. Тож зійти на п’єдестал міжнародних турнірів дуже складно — задля нагород кожен атлет і його табір проводять колосальну роботу

— Ібрагім Алдатов в інтерв’ю «УМ» казав, що непосвяченій у боротьбу людині важко пояснити причини поразок. Що скажете ви?

— Дуже часто ім’я переможця визначається за частки секунди. Ти працюєш, суперник працює, а на результат впливають непередбачувані обставини.

Важливо не знітитися, зробити висновки й працювати далі.

Хтось, не пам’ятаю, свого часу сказав: «Можна не любити боротьбу, можна бути проти боротьби, але не можна жити у світі без боротьби». Усе життя — це боротьба з труднощами, долаючи які, ви досягаєте бажаних висот.

— Русланові Савлохову, формуючи склад збірної, доводиться робити вибір між чемпіонами України, котрі «мандражують» на міжнародній арені, та спортсменами з міцними нервами, які впевнено тримаються «на Європі та світі». Як ви вважаєте, що найкраще загартовує нерви?

— Досвід. Хоча… Можу сказати, що всі спортсмени хвилюються, навіть ті, хто має за плечима колосальний перелік виступів на міжнародній арені.

— То від чого залежить ступінь хвилювання — від власної готовності, сили суперника чи, можливо, якихось інших факторів?

— Швидше за все, від рівня усвідомлення відповідальності за результат.

— Очевидно, що в збірній України відбувається зміна поколінь. Ви як представник нової генерації готові гідно представити на лондонській Олімпіаді нашу державу, яка завжди славилася своїми борцями–вільниками?

— Обіцяти нічого не буду — я забобонний. Виконаю обіцянку: ви напишете, що я — молодець. Не виконаю — розкритикуєте, що не дотримався слова.

ДОСЬЄ «УМ»

Валерій Андрійцев

Майстер спорту міжнародного класу з вільної боротьби (вагова категорія – до 96 кг).

Народився 27 лютого 1987 р. в Житомирі.

Срібний призер чемпіонату Європи (2012). Чемпіон світу та континенту серед юніорів (2007). Триразовий чемпіон України.

Зріст — 188 см, вага — 96 кг.