Компакт–диск став настiльки ж буденним досягненням цивiлiзацiї, як колись авторучка, а зараз — мобiльний телефон. (Фото Юрiя САПОЖНІКОВА.)
Нинішній рік — ювілейний для такої вже звичної сьогодні штуки, як компакт–диск. 30 років тому, у травні 1982 року, компанія «Соні» заявила про початок серійного випуску CD — аудіоносіїв нового покоління. Продаж перших музичних альбомів, записаних на CD, розпочався восени того року в Японії. Радянський Союз, зашторений від світу «залізною завісою», тоді ще слухав Льва Лещенка на гнучких прозорих платівках блакитного кольору, а «просунута» молодь підпільно переписувала хеві–метал та гостромодну італійську естраду на перші касетники з приємною і недоречною назвою «Весна». Компакт–диски масово ввійдуть у наше життя лише через двадцять iз гаком років. Хоча в Києві працює чоловік, який іще наприкінці 1960–х винайшов прообраз компакт–диска, вчений В’ячеслав Петров.
CD народився у комерційному суперництві двох провідних на той час корпорацій — «Соні» та «Філліпс». У 1979 році, як гласить популярна історія, «Соні» застосувала власний метод кодування сигналу РСМ (Puls Code Modulation), який досі використовували лише спецслужби. Серійний випуск почали за три роки на заводі в німецькому містечку Лангенхагене неподалік Ганновера. Першим, так би мовити, пробним, альбомом, який записали на CD, був The Visitоrs ансамблю ABBA. Але першим, що надійшов у масовий продаж, вже у жовтні 1982–го, був альбом 52nd Street американського виконавця та піаніста Біллі Джоела.
А хто з українських музикантів став піонером з освоєння CD? Історик сучасної української музики Олександр Євтушенко стверджує, що Марія Бурмака. Втім диск, який називався «Марія», вона записувала в Канаді. А от першопрохідцем в освоєнні модерного носія саме в Україні, як пригадує Олександр, була київська формація, що складалася з музикантів різних столичних гуртів, з «імперською» назвою — «Красная площадь». «Це було приблизно в 1993—94 роках, — блукає по своїй пам’яті Євтушенко. — Історія цієї формації коротка, зараз про неї мало хто пам’ятає».
«А ти сам коли тримав у руках перший компакт–диск?» — питаємо. «О, це було дуже давно. Я, напевно, був одним iз перших серед киян, у кого з’явився CD–програвач. Це було ще до Незалежності, році приблизно в 1988–му. Мені привезли друзі з Польщі, і на той час він коштував скажені гроші. Зараз не згадаю, скільки точно, але приблизно місячну зарплату я виклав, — розповідає Євтушенко з певною ностальгією. — Що слухав? Та ті ж компакти, привезені, як тоді казали, «з–за бугра». Адже ще довгі роки, фактично до 2000–х, найбільш розповсюдженим «накопичувачем музики» була на наших теренах аудіокасета.
У «Вікіпедії» є згадка про те, що не безіменні генії корпорацій «Соні» чи «Філліпс» винайшли компакт–диск, а цілком конкретний американець Джеймс Рассел, співробітник Optiсal Recording. На своєму відкритті чоловік не заробив ні копійки, бо, власне, не того прагнув. Представивши в 1971 році свій винахід, він простодушно зізнався, що вигадав компакт для власної користі — Расселу не хотілося, щоб розкішну колекцію вінілових платівок і надалі псували голки звукознімачів.
Мало хто знає, але за кілька років до Рассела і за добре десятиліття до «відкриття» «Соні» прообраз сучасного компакт–диска розробив аспірант Київського інституту кібернетики В’ячеслав Петров. Щоправда, мета була глибоко наукова і нічого спільного з музичною індустрією не мала. Сьогодні В’ячеслав Васильович керує Інститутом проблем реєстрації інформації, який завдяки його зусиллям було створено у 1987–му. Зовсім недавно, у квітні, пана Петрова було обрано академіком НАН України.
«Справді, в Інституті кібернетики існувала група, яка на чолі з академіком Юрієм Пуховим проводила наукові дослідження і створила оптичні диски для суперЕОМ», — розповів «УМ» у телефонній розмові В’ячелав Петров. У 1971 році ця група перейшла під, так би мовити, «юрисдикцію» іншої наукової установи при Академії Наук УРСР. «Я пам’ятаю, що до того часу ми вже мали всю документацію щодо оптичних дисків, — розповідає академік Петров. — Уся ця документація збережена, можна підняти й подивитися. Це було точно до 71–го року».
Змінний диск першого у світі накопичувача інформації мав ємність у 2500 МБт. В’ячевлав Петров також є головним конструктором і принципово нового на той час малогабаритного накопичувача з імерсійним записом на оптичних циліндрах ЄС5153 для використання в персональних ЕОМ.
Чи не здається вам, що ця історія з винахідником «пракомпакту» Петровим дещо сумно перегукується з іще одним відкриттям світового значення, яким послуговується нині вся планета, — рентгенівським променем, що його винайшов український вчений Пулюй?..
За 25 років у світі було продано понад 200 млрд. компакт–дисків. Попри те, що все більше споживачів воліють скачувати музику через інтернет, бо це нічого не коштує, продажі компактів досі складають 70% від продажів музики на різноманітних носіях.
«Філліпс» та «Соні» спершу не мали єдиної думки щодо діаметру CD. Перші пропонували зробити диск не більшим за діагональний розмір стандартної аудіокасети (115 мм), що мала великий успіх на ринку. Другі наполягали на діаметрі в 100 мм, оскільки він дозволяв мініатюризувати портативний програвач. Та виникла й третя думка. Віце–президент «Соні» Норіо Ога, сам музикант, переконував, що на CD має вміститися Дев’ята симфонія Бетховена. У такому разі на нових носіях можна буде розповсюджувати 90% світової класичної музики. І диск, мовляв, має бути 120 мм у діаметрі. Це начебто і стало головним аргументом у суперечці.
Отже, за узгодженням двох провідних компаній, основні параметри було визначено такі: діаметр — 120 мм, ємність — 74 хв. звучання.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
