«На нашій — не своїй землі»

Відколи на масних чорноземах довкола села Михнівка, що в Решетилівському районі, почали господарювати на основі приватної власності на землю, над нею прошуміло багато вітрів. Та ще ніколи, здається, вони не були такими «колючими», як сьогодні. Тож навіть у розпал польових і городніх робіт, коли дорога кожна хвилина, близько сімдесяти власників земельних паїв зібралися у сільському клубі. Щоб знайти відповідь на головне питання: їхня це земля чи вже чужа? А якщо їхня, то чому фактично розпоряджаються нею не вони — власники, — а грошовиті заїжджі «дядьки» та «рідніші» останнім місцеві чиновники?

«Нас без нас «оженили» з олігархом»

Свого часу левову частку «пайової» землі михнівців узялося обробляти товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант–5» під орудою Олександра Гордієнка, який мешкає в Полтаві. Успіхи спочатку були вельми скромними. Після фінансових вливань грошовитіших інвесторів з тієї ж Полтави товариство «ожило», впевненіше стало на ноги. А торік згадані па­йовики через «треті руки» дізналися про те, що новим «хазяїном»–інвестором ТОВ став всюдисущий «Кернел», який належить до бізнес–імперії відомого олійно–зернового олігарха з полтавським корінням, нардепа–«перебіжчика» від БЮТу до Партії регіонів Андрія Веревського.

Він зі щедрими «подарунками» приїздив у Михнівку й довколишні села як кандидат–«мажоритарник» ще перед парламентськими виборами 2002 року. За нього таки проголосували й... відтоді майбутнього мільярдера тут не бачили. Зате селяни добре знають, що загалом в Україні той же «Кернел» сьогодні «знімає вершки» з більш ніж 300 тисяч гектарів землі, серед яких чимало й на Полтавщині та в Решетилівському районі. Чи побачать його повпреди з такої «висоти» реальні проблеми їх­ньої Михнівки? І чи до них їм буде? Зрештою, багатьох власників паїв із цього села найбільше обурило те, що їх, по суті, без них «оженили». Чи хочуть вони зі своєю землею «у підданство» до олігарха? Про це орендодавців чорнозему, м’яко кажучи, ніхто не питав.

Хоча вони ж не кріпаки, яких можна продавати новітнім панам–латифундистам разом із майном та «борзими цуциками»... При цьому ТОВ «Гарант–5» поки що ніхто не ліквідовував, його директором залишається все той же Олександр Гордієнко. За таких умов більше сотні пайовиків згадали, що дія їхнього п’ятирічного договору оренди землі з товариством закінчується 20 жовтня 2011 року і вирішили його не продовжувати. Попри те що у вересні 2010 року вони, на пропозицію «гарантівців», підписали з товариством додаткову угоду до згаданого договору, яка мала продовжити його дію аж до 1 січня 2018 року. Але тоді, більш ніж півтора року тому, про згадане «одруження» ТОВ із тим–таки «Кернелом» селяни й гадки не мали!

«Чолобитні» селян проігнорували...

Зрештою, на той час, коли більше 120 пайовиків визначилися остаточно, ті додаткові угоди з ними ще не були зареєстровані. Отже, згідно із законом, не набули чинності. Тож з урахуванням нових обставин селяни у вересні 2011–го письмово звернулися до директора «Гаранта–5» і відділу Держкомзему в Решетилівському районі. Першого вони повідомили про наміри «розлучитися» з товариством й у зв’язку з цим просили не обробляти їхньої землі вже з осені, щоб потім не було суперечок ще й за майбутній урожай. «Земельних» же держслужбовців попросили не реєструвати додаткових угод на пролонгування договору. Та всі ті «чолобитні» селян були проігноровані. Причому про те, що райвідділ Держкомзему таки зареєстрував додаткові угоди у листопаді 2011 року, селяни дізналися лише в січні ц. р.

Водночас більшість «відступників» уже висловили бажання передати свої земельні паї в оренду фермеру Сергію Василенку, котрий живе в їхньому селі, а виробничу базу тримає в сусідній М’якеньківці. Дехто хоче поратися на своїх гектарах самостійно. Зрештою, близько 80 власників паїв звернулися до суду з проханням визнати додаткові угоди недійсними та скасувати їхню реєстрацію у райвідділах Держкомзему та Центру державного земельного кадастру. За їхніми позовами, починаючи з цьогорічного березня, вже мало відбутися півдесятка судових засідань, але не відбулося жодного. Тільки тому, що ні директор «Гаранта–5», ні його представники у суд не приходили...

Додаткова угода чи вирок?

Ніхто з офіційних представників товариства чи «Кернела» не з’явився й на згадані збори в клубі. Прийшли тільки близько десятка «рядових» працівників ТОВ та їхні родичі як«слухачі». Тож селянам довелося вести полеміку в основному з... представниками влади. Адже начальник відділу Держкомзему в районі Наталія Пивовар одразу заявила: додаткові угоди на продовження договору з «Гарантом–5» підписані, отже, здійснено двосторонній правочин, який тепер можна розірвати тільки за взаємною згодою або в суді. На запитання, чому очолюваний нею відділ зареєстрував ті угоди за наявності письмових прохань землевласників не робити цього, відповіді фактично не було. При цьому той самий райземвідділ уже надіслав суду підписане пані Наталією «Заперечення проти позову» селян. Останніх у ході бурхливої дискусії на зборах узявся заспокоювати начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Володимир Маслюк. Мовляв, розберемося, ввійдемо у «ваше положеніє» і «постараємося допомогти». Чому не «розбиралися» раніше, більш ніж півроку тому, коли спалахували перші іскри конфлікту? І це питання залишилося без відповіді...

Пізніше, у телефонній розмові з власкором «УМ», директор «Гаранта–5» Олександр Гордієнко зазначив: коли селяни укладали договори і додаткові угоди з ТОВ, «вони ж думали, що їм робити». Призвідником конфлікту він вважає фермера Сергія Василенка, котрий нібито «підбурив людей», насамперед через своїх родичів, щоб узяти ті паї під власну опіку. При цьому пан Олександр визнає: віднедавна головним інвестором «Гаранта–5» став «Кернел», який «фінансує повністю все». Та це ж, мовляв, тільки на краще, бо з такою потужною компанією орендодавці землі почуватимуть себе ще захищенішими. «Зрештою, якщо суд вирішить, що ми не праві й реєстрація була неправочинною, ми віддамо їхню землю, та й усе», — резюмує керівник товариства. Поки що ж, за його словами, ТОВ засіває всі пайові землі «повним ходом»...

Не інтриги, а тверезий розрахунок

І робить це, наголосимо, всупереч волі більше 120 орендодавців. Останні ж у своїх намірах попрощатися з «Гарантом–5» вбачають не чиїсь інтриги, а власний тверезий розрахунок. «Фермер Василенко живе у нашому селі й постійно допомагає землякам, — говорить Наталія Пророк. — До нього завжди можна звернутись. А куди йти тепер, до реальних власників «Гаранта–5»? У Київ чи у Швейцарію? І кому стане краще від того, що у Михнівці не буде тракторної бригади, повноцінної виробничої бази? А людям же тут жити, їм потрібна робота, бо без неї село просто «впаде». Катерина Пархоменко згадує прозаїчні речі: «Ось настане літо — людям треба буде швиденько привезти те ж таки сіно, щоб не намокло. Хто дасть наряд на транспорт? Управитель? Так він же лише виконавець... Ми хочемо, щоб у селі був справжній керівник, і йдемо не від «Гаранта», а від «Кернела», бо нам до нього далеко».

Тим паче що про господарювання останнього в інших селах району михнівці також знають. У тому числі й про «звичку» агрохолдингу вирізати худобу і фактично ліквідовувати робочі місця. «Сама питала людей там, де «кернелівці» взяли землю в оренду раніше, і чула про них не найкращі відгуки», — зауважує Алла Гончаренко. Водночас на зборах у клубі селяни згадували про відвертий тиск господарів «Гаранта–5» на тих, хто вирішив припинити орендні відносини з товариством. Частині з них минулої осені на току навіть довелося висипати з уже наповнених мішків зерно кукурудзи, яке мали одержувати всі без винятку орендодавці землі... Погрожували «відступникам» і зменшенням ледь не наполовину виплат, передбачених умовами договору, і відмовою обробляти городи тощо. Зрештою, щоб не давати додаткових підстав для його розірвання, розрахувалися із селянами повністю, та прихильників подальшого «родичання» з ТОВ усе те, звісно, не додало.

«Ми на чуже не претендуємо»

Пенсіонер Іван Калініченко взагалі не впевнений, «чи є в нас та земля, чи, може, вже й немає. Ми ж на чуже не претендуємо, але й від свого не відступимо. Якщо хочемо відійти зі своєю землею — дайте нам таку можливість». Ще один ветеран праці Іван Горпинченко переконаний: «Якби ті, хто супроти нашої волі зазіхає на цю землю, знали, скільки за неї крові пролили наші діди та прадіди, вони б цього не робили. Мабуть, і нам доведеться братися за вила та коси». А як усе ж розрубати цей гордіїв вузол цивілізовано?

Фермер Сергій Василенко вважає, що треба передовсім реально оцінювати ситуацію й не перекладати вирішення проблеми, як кажуть, із хворої голови на здорову. «Ви можете уявити, щоб фермер, який орендує трохи більше тисячі гектарів землі, «точив зуби» на вотчину холдингу, в якого такої землі — більше 300 тисяч гектарів, і взагалі хотів «тягатися» з олігархічною структурою? — перепитує він. — А може, у мене в селі більше 120 родичів? Це ж також повний абсурд! З іншого боку, не підтримати односельців, які хочуть розпоряджатися власною землею без олігархів та їхніх підручних, просто не можу. Бо, на відміну від діячів, які роздають керівні вказівки з Полтави чи Києва, щодня дивлюся цим людям в очі».

Через кілька днів після згаданих зборів у клубі частина селян пікетувала сесію райради з гаслами «Землю — селянам», «Президенте, захисти нас від олігархів», «Веревський, поверни нам землю» тощо. Звернення з цього приводу вони передали керівникам району й отримали від останніх чергові обіцянки «розібратися». Якщо цього не станеться, у свою чергу пообіцяли вдатися до радикальних дій. Бо ж і Шевченкові слова про «нашу — не свою землю», й методи боротьби за неї з багатіями дідів–прадідів у Михнівці добре пам’ятають...

ДУМКА З ПРИВОДУ

Депутат Решетилівської районної ради Петро Кошовий звернув увагу не лише на правові аспекти конфлікту. «Якщо дія попереднього договору орендодавців землі з «Гарантом–5» закінчилася 20 жовтня 2011 року, то як може діяти додаткова угода до нього, зареєстрована 25 листопада, тобто більш ніж через місяць після втрати чинності самим договором? — наголосив він. — Так, оцінка судом цього юридичного нонсенсу ще попереду. Та вже зараз можемо оцінити дії нашої районної влади, профільних держструктур, які спочатку «закрили очі» на першопричини конфлікту, а тепер пропонують 70—80–річним дідусям і бабусям шукати справедливості в судах. А для чого ж тоді сидять у своїх кабінетах ті можновладці й чиновники?».