Сорокарічна черкащанка Інна Корнєєва вже кілька місяців поспіль не вимикає вночі у своєму будинку світло. Як тільки на вулиці починає сутеніти, вона вмикає у коридорі світильник. І він горить до самого світанку. При світлі їй не так страшно, а боїться вона... свого покійного чоловіка.

Сірий будень. Мряка. Каркають ворони, всівшись на напівповалених хрестах Лук’янівського кладовища, одного із найстаріших у Києві. При вході вражає дивовижна тиша (власне, вона «пасує» до цього місця скорботи), а ще — чистота і доглянутість алей, обсаджених ялинками. Обіруч — столітньої давнини скульптури на надгробках: жінка з букетом, дід із кобзою, та найбільше, наче магнітом, притягує погляд хлопчик iз кошиком квітів; здається, з кам’яних очей от–от скотиться справжня сльоза, чи, може, то дощ?