Олена Хомрова: Ми — діти не балувані, тому й перемагаємо

Коли Міжнародний олімпійський комітет урізав фехтувальну програму Лондонських ігор, викинувши на узбіччя командні змагання із жіночої шаблі, в Україні дехто заплакав. Напевно, Жак Рогге і Ко вирішили, що Ользі Харлан, Олені Хомровій, Галині Пундик та Ользі Жовнір вистачить і одного олімпійського «золота». «Ми були в розпачі, коли дізналися про таке рішення МОК. Шкода, адже в нас сильна команда, та й вік чудовий», — із сумом в голосі ділиться з «УМ» емоціями олімпійська чемпіонка Пекіна–2008 Олена Хомрова. У наступному місяці їй буде 25. Повернення на олімпійські доріжки жіночих команд шаблісток очікується в 2016 році в Ріо–де–Жанейро, і, за словами Олени, дівчата горять бажанням виступити в Бразилії. А поки «підтримують форму» на чемпіонатах світу, щороку піднімаючись на п’єдестал пошани. Щоправда, «срібло» ЧС–2012, який відбувся минулих вихідних у Києві, наша збірна розцінює радше як поразку. Ще б пак, наша планка — «золота».

«Срібло» чемпіонату світу — теж хороше досягнення»

— Олено, отримуючи срібні нагороди за підсумками домашнього чемпіонату світу, ви та ваші подруги по збірній виглядали сумними. Після того як уляглися емоції, продовжуєте переживати?

— Звісно, ми були в розпачі, адже до «золота» світової першості нам не вистачило лише одного удару. До того ж чемпіонат проходив у Києві, на трибунах Палацу спорту було багато вболівальників, наших рідних, тож дуже сильно хотілося виграти. На жаль, не вдалося. Але, вважаю, «срібло» чемпіонату світу — теж вельми хороше досягнення.

— Якщо зважити на те, що упродовж останніх шести років ваша четвірка постійно виграє медалі європейських та світових чемпіонатів, ваші досягнення заслуговують найвищого ступеня епітетів. У чому секрет успіхів?

— Просто в нас дружний та згуртований квартет, який має сильний командний дух і живе за принципом «один за всіх і всі за одного». Це стимулює нас і додає впевненості в собі. Підвести партнера по команді ми просто не можемо. Певно, саме тому, починаючи з 2007 року, ми постійно фехтуємо у фіналах чемпіонатів світу або Європи.

— На Олімпіаді–2012 не будуть розігрувати медалі в командній жіночій шаблі, однак шаблістки боротимуться за нагороди в особистому заліку...

— Так, нашу державу на Олімпіаді представлятиме Оля Харлан. За регламентом, країна може бути представлена двома спортсменками, однак на Ігри потрапила лише Ольга. На жаль, більше нікому з нас не вдалося пройти сито відбору.

Власне, ми дуже розчарувалися, коли з програми змагань в Лондоні виключили командний турнір шаблісток. Шкода, бо наш потенціал і вік дозволяли сподіватися на новий успіх. Тепер доведеться чекати наступної Олімпіади в Ріо — там точно буде командна жіноча шабля.

«Нам аби посміятися. Ми досі «дівчата ги–ги–га–га»

— Як вважаєте, за рахунок яких якостей вашій четвірці вдається зберігати монолітність?

— Дуже складно знайти відповідь. Можливо, причина в тому, що ми — діти з «небалуваних» сімей, маємо спільні інтереси. А голов­не, що в нас дружний колектив — ми ніколи не сваримося, завжди знаходимо компроміси. Ми досить багато часу проводимо разом, уміємо не набридати одна одній. Отримавши вільний час для відпочинку, ми все одно проводимо його в одній компанії — ідемо в боулінг чи кінотеатр.

Хоча я знаю дуже багато випадків, коли в сильних спортсменок–індивідуалісток нічого не виходило в команді. Вони думали про себе — а в нас такого немає, ми живемо як єдине ціле.

— Хай там як, але у вашій четвірці теж є лідер. Ольга Харлан демонструє потужне фехтування як в особистих, так і в командних змаганнях. Вона не тисне на вас своїм авторитетом?

— Ні, такого немає. Вона добре поводиться (сміється). У вирішальний момент завжди просить нашої допомоги. Зазвичай я виходжу передостанньою на доріжку, то часто чую: «Олено, допоможи. Потрібні удари, бо мені буде складно». Кожний виходить і заробляє якомога більше очок, щоб Олі у вирішальний момент було легше. Можна сказати, що ми працюємо на неї.

— Після перемоги на пекінській Олімпіаді–2008 ваш колектив називали «дитячий садок» або ж «дівчата ги–ги–га–га». Власне, це визначення запустила у широкий вжиток саме наша газета, пославшись на слова тренера. Пройшов час, ви подорослішали. Щось змінилося у вашій поведінці?

— Якщо когось запитати у збірній, то, думаю, вони й зараз вам скажуть, що ми — «дівчата ги–ги–га–га». Нам аби посміятися. Але я не думаю, що це погано. Так, ми виросли, але залишилися веселими людьми, які люблять погиготіти.

«Розлука зближує»

— Олено, нещодавно ви одружилися і, напевно, більше часу проводите в сімейному колі?

— Із сім’єю я практично не буваю. Чоловік у мене теж спортсмен (баскетболіст Сергій Гладир виступає за іспанський клуб. — Авт.), і він досить далеко. Я тут своїм спортом займаюсь, а він там — своїм. Так що ми не так часто буваємо разом, щоб я відволікалася від командних справ.

— Зізнайтеся, на відстані кохати складно?

— (зітхає) Зустрічаємося ми, звичайно, досить рідко, не так, як хотілося б. Але, можна сказати, розлука зближує. Цей рік був важким, але Серьожа приїде влітку, й ми з ним три місяці будемо разом.

«Від зірковості нас сховали у спортзалі»

— Раніше вашою збірною опікувався Валерій Штурбабін, нині команду очолює Гарнік Давидян. Як вам працюється під орудою нового наставника? Адже від його учнів доводилося чути про його суворий характер.

— Гарнік Джавадович ніколи раніше не займався з дівчатами — завжди тренував хлопців. Коли він став працювати з нами, хлопці не раз говорили, що з ними він так багато не розмовляв, не був настільки уважним. Думаю, що люди вчаться всьому. Не знаю, що говорили про його суворість, — у нашій команді все прекрасно, взаємовідносини відмінні.

— А з ким тепер працює Штурбабін, під орудою якого ви стали олімпійськими чемпіонками?

— Зараз він більше займається з молоддю.

— У деяких спортсменів після здобуття титулу олімпійського чемпіона змінюється світосприйняття, з’являються ознаки зіркової хвороби. За собою такого не помічали?

— Ну, якби у нас були такі прояви, про це б писали й говорили ЗМІ. А так ми залишилися самими собою — продовжуємо тренуватися й змагатися. Уже через місяць після завершення Олімпіади–2008 ми поїхали на черговий тренувальний збір. Думаю, потрібно подякувати нашим тренерам, які, певно, спеціально зачинили нас у залі, аби відгородити від зайвої уваги, участі в телепроектах, до яких нас запрошували.

Вадим Маркович Гутцайт узагалі проти будь–яких шоу, особливо перед Олімпіадою, — у голові не повинно бути зайвих думок. Так що нас не дуже–то й знають. Мало знайдеться людей, не пов’язаних зі спортом, які розкажуть, хто ми такі. Адже фехтування — не настільки популярний вид спорту.

— А в яких проектах вам пропонували взяти участь?

— Після Олімпіади було запрошення на «Танці з зірками».

— А ви самі де б хотіли позмагатися?

— Загалом, мені подобається дивитися такі шоу, але себе я там не уявляю. Думаю, що для мене це буде дуже складно.

«Спочатку мене не пускали, потім уже я не хотіла»

— Розкажіть, як узагалі так сталося, що тендітна дівчинка вирішила взяти в руки холодну зброю, стати фехтувальницею?

— Моя мама працювала у спортивній школі з фехтування тренером–методистом, і я часто приходила до неї після завершення уроків у загальноосвітній школі. Я завжди любила фізкультуру — постійно брала участь у шкільних спартакіадах, тож дуже швидко закохалася у фехтування. І вже не могла дочекатися, коли мені виповниться десять років (починаючи з цього віку, набирали дітей у групи) і мене відведуть на тренування.

Щоправда, мої батьки були проти спорту взагалі — мама хотіла, щоб я займалася танцями, музикою. Та я наполягла на своєму. Але через кілька років занять виникла зворотна ситуація — після хвороби мені самій уже не хотілося фехтувати, й мамі довелося виштовхувати мене на доріжку. Відтоді я не пропускаю тренувань.

— На третьому поспіль чемпіонаті світу росіянки перегороджують вам дорогу до золотих нагород. Які у вас стосунки з головними суперницями?

— Поза доріжкою ми дуже добре спілкуємося. Скажімо, із Сонею Великою ми хороші подруги. Я запрошувала її на своє весілля, але в неї не вийшло приїхати. Суперниці ми — тільки на доріжці.

— Власне, росіянка Велика є тим каменем спотикання, який останнім часом заважає вам виграти світову першість. Чи розроблявся на тактичних заняттях окремий план із «нейтралізації Софії»?

— Ми вивчали манеру фехтування всієї російської команди. Цілеспрямованої підготовки до Великої не вели. Справді, вона досвідчена, розумна й дуже сильна спортсменка. Але непереможних немає.

— У фехтуванні долю перемоги вирішує електрообладнання, яке фіксує удар чи укол. Чи знаєте приклади хитрування, що дозволяло спортсменові перемогти свого опонента?

— Колись був такий умілець, під рукою в якого була кнопка, що при натискуванні запалювала світло. Але одного разу він проколовся — запалив лампу не на дистанції. Обман виявили. Тепер нашу амуніцію перевіряють перед змаганнями, так що ніяких фальшувань бути не може.

ДОСЬЄ «УМ»

Олена Хомрова

Заслужений майстер спорту з фехтування (спеціалізація — шабля).

Народилася 16 травня 1987 р. у м. Миколаїв.

Олімпійська чемпіонка (2008), чемпіонка Європи та світу (2009), срібна призерка ЧС (2007, 2010, 2012) та ЧЄ (2007, 2011) в командній першості. Володарка індивідуальної «бронзи» європейської (2007) та світової (2010) першостей.

Перший тренер — Анатолій Шлікар. Тренер — Гарнік Давидян.

Найвищий рейтинг Міжнародної федерації фехтування — восьме місце (червень 2009 р.) Поточний рейтинг — 21–ме місце

Зріст — 166 см, вага — 54 кг.

Закінчила Одеський державний екологічний університет (гідрометеорологічний факультет).

Заміжня.