Із середини 80–х років минулого століття шахтарський Павлоград регулярно приголомшували жахливі звістки — хтось у безлюдних місцях нападав на дівчат шкільного віку, душив нещасних, ґвалтував і зникав iз місця події. Лише деяким жертвам вдавалося вижити. Було зрозуміло, що злочини здійснює одна й та сама особа. Люди не мали сумнівів, що у місті діє сексуальний маніяк. Це нині про діяння павлоградсько–пологівського маніяка Сергія Ткача знає вся Україна і час покарання для нього настав. Але чи настане цей час для людей у погонах, прокурорських кітелях і суддівських мантіях? Чи назвемо ми кожного поіменно і поставимо в один ряд із Ткачем? Щоб вони стільки ж років провели в ув’язненні, як і жертви їхньої сваволі, а потім вийшли на волю без жодних засобів до існування. За приблизними підрахунками, за злочини Ткача безпідставно покарано 16 людей. Першим, хто «сів» на десять років замість маніяка, був молодий хлопець iз Павлограда Ігор Рижков. Його мали розстріляти за вироком суду, але Ігор дуже хотів жити і добився перегляду кількох кривавих епізодів справи.