Повернення нашого Пеле

Його називали «Українським Пеле» за дивовижний футбольний талант. Його доля складалася так, що все було ніби проти нього, але він лишився незламаним. Він був одним із провідних гравців київського «Динамо» 1940—1941 рр. Йому аплодували на стадіонах Франції та Італії наприкінці 40–х. Він — перший український футбольний кондотьєр; нагороджений Кубком Голанда — найвищою нагородою для спортсменів у Канаді. Похований у Торонто. Його ім’я фактично було викреслене з офіційної історії українського футболу.

Про це говорили днями в книгарні «Є», де презентували книгу споминів Олександра Скоценя (1918—2003) «З футболом у світ», що вийшла друком у видавництві «Ярославів Вал».

«Націоналіст» у «Динамо»

...Починався сезон 1941–го. У перших чотирьох матчах на виїзді за київське «Динамо» Скоцень забив аж шість м’ячів. Спартакіада народів СРСР. Фінал змагань із футболу. Зустріч у столиці України із тбіліським «Динамо», за яке виступає зірковий Борис Пайчадзе. Два постріли Скоценя — два м’ячі в сітці воріт грузинів. Третій — під завісу — із подачі Скоценя забив Павло Віньковатов. Це було в середині червня. Київ чекав 22–го числа, на яке призначалося відкриття новозбудованого Центрального стадіону й матч «Динамо» — ЦДКА. Але того дня Київ уже на світанку бомбили німецькі літаки. А наступного — Скоценя заарештували. Все «Динамо» говорило російською, і тільки він один — українською. Націоналіст!

Лєньо з Левандівки

Він був найменшим в українській збірній Левандівки, яка вела затяті поєдинки з польською збірною цієї ж околиці Львова. На голову нижчий за всіх Скоцень часто приносив своїй команді перемоги вирішальними голами.

Тоді на всю підпольську Галичину були три головні запеклі суперники: польська команда «Погоня», єврейська «Гасмонея» та українська «Україна». І ось в «Україні» дебютує 16–річний Олександр, який охоче відгукується на прізвисько «Лєньо», що означає «ледар». Філігранний дриблінг, натхненна імпровізація й потужний удар у нього були зовсім не «ліниві».

В «Україну» хлопець перейшов із «Тризуба». Перша гра з тернопільськими «Кресами» — і перші два забиті м’ячі.

Ось як про нього тоді писали: «Лєньо, обернений плечима до воріт «Гасмонеї», на «шістнадцятці» дістає приземну подачу від Гошовського. Притримує м’яч лівою ногою, зводить тілом доправа, оборонець «Гасманеї» Бірнбах скочив у правий бік; негайний зворот тілом Скоценя на 360 ступенів, і як рубне він правою ногою в долішній правий ріг воріт. Воротар «Гасмонеї» Блят навіть не ворухнувся. Так народилася найбільша зірка українського футболу».

Футбольний детектив українського Одіссея

Його не раз намагалися переманити до польських команд. Особливо наполегливими були емісари з «Погоні». «Не можу, — відповідав він, — я — українець». Не погоджувався він виступати і за збірну Польщі.

1939 рік. Вересень. Радянські війська у Львові. Готується важливий спортивний захід — збірна Києва зустрінеться зі збірною Львова. Збірна столиці УРСР — то київське «Динамо». Збірна Львова — вісім поляків, двоє євреїв та один українець, Скоцень. Ясна річ, команда зовсім не зіграна. Її поразка професіоналам цілком прогнозована. Із львів’ян тільки Скоцень показав себе — завдяки індивідуальним проривам закотив два м’ячі у ворота «Динамо». Для перемоги цього було мало. Але Скоценя помітили й запросили до Києва. Він відмовився. Тоді його забрали до Москви, і ось уже він у складі московського «Динамо». Звідти таки переїхав до Києва.

Його результативність приголомшлива. Чи не в кожному матчі забиває гол або два, буває й по три. Але він політично підозрілий — бо зі Львова, україномовний. Та Скоценя не чіпають. Адже, коли Лєньо з’являється на полі, трибуни шаленіють. Цей бомбардир, здається, має прихильників у владі, котрі захоплюються «Динамо» й розуміють роль у ньому Скоценя.

Та на початку війни його таки заарештовує НКВС. Звинувачення у шпигунстві й підготовці диверсій. Футболіста допитують, погрожують розстрілом. Радянські війська відступають під натиском німців, цілими полками здаються в полон. Тільки дивом Скоценеві пощастило уникнути розправи. Він вислизає з Києва й пробирається у Львів. А там під німецькою окупацією вже вирує спортивне життя, починаються футбольні чемпіонати, в яких Скоцень бере участь. Звичайно ж, знову у складі «України».

Коли він по війні опинився в таборі переміщених осіб, то й там швидко сформував футбольну дружину. Вона не тільки громить команди англійських та американських окупаційних військ, а й упевнено перемагає те, що лишилося від елітних німецьких футбольних клубів на кшталт «Байєра», чемпіона Німеччини.

Скоценя запрошують до Бельгії, де Олександр упевнено вписується в колектив професіоналів Шарлеруа. Але довго йому тут грати не довелося. Скоценя вже запримітили французькі селекціонери і зробили йому супервигідну пропозицію — перейти до «Ніцци».

Так починається його новий зоряний час. Уже після двох матчів у складі «Ніцци» в першості Франції про нього захоплено пише преса. Скоценя називають гросмейстром, віртуозом футболу. Він і тут стає улюбленцем публіки. «Рашен Скосен» не втомлюється повторювати, що він — не «рашен», а українець. Але в Україні його прізвище стало забороненим для згадувань — мов­ляв, «зрадник».

Зате у Франції про нього написано вже сотні статей. Журналістів цікавить усе з ним пов’язане: що їсть, п’є, які кольори любить, які має плани на майбутнє... Одне слово — зірка.

Коли Скоцень відчув, що настав час змінити індивідуальну манеру гри, то спостеріг, як незворушний у польоті яструб, прицілившись, несподівано різко нападає на мишу. І перейняв цю «методу», перенісши на футбольний майданчик тактику розслаблення (руху на низькій швидкості) і — раптовий вибух, постріл, гол!

Три гучні сезони в «Ніцці». Найпопулярніший футболіст Франції. Але йому вже 32 роки. Скоцень вирішує піти з французького футболу в зеніті своєї слави. Його родичі, що виїхали по закінченні війни до Канади, добре влаштувалися й кличуть до себе. Прощальний матч. На трибунах плакати: «Скоцень, дякуємо тобі!», «Ми тебе любимо!», «Ми тебе не забудемо!» І ось він, останній гол Скоценя в Ніцці. По закінченні матчу вболівальники несуть його з поля на руках.

У Канаді Скоцень не тільки тренує команди молодих українців, не тільки виступає за колектив, за яким іде голосна слава. Він популяризує європейський футбол, організовує чемпіонат провінції. Саме за цю спортивну місію і за життя, віддане футболові, його нагороджують найвищою нагородою, якою в цій країні може бути відзначений спортсмен, — Кубком Голанда. А ще Олександр стає активним громадським діячем, одним з активістів Організації українських націоналістів.

У нього з’являється бажання написати книжку і розповісти про всю свою футбольну одіссею. Намовляє журналістів допомагати, надає валізи матеріалів, стоси французьких газет. Пишуть колективно, хоч оповідь іде від першої особи. Послідовно розповідається, яким популярним був футбол у Львові у 30–ті роки. Яким був культ його в родині Скоценів, де слідом за старшими братами захворів на футбол і Лєньо. Докладно описується вся його спортивна біографія. Далі — спортивні досягнення української еміграції в Північній Америці. Але головна дійова особа в Скоценевій книжці — це, звичайно ж, футбол. Футбол, який повів у широкий світ малого Лєньо з Левандівки.

Павло ЩИРИЦЯ

ВИДАННЯ

Книжка видавництва «Ярославів Вал» — трохи урізаний варіант мемуарів Олександра Скоценя. В ньому опущено деякі статті французьких ЗМІ та з українських газет Канади. Але збережено лексичні особливості. З книжки виразно чути живий голос оповідача, легко вгадується симпатичний людський характер.

Цікаву передмову написав письменник, директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький, який приятелював зі Скоценем. Він же й став ініціатором перевидання мемуарів.

«Слава Богу, що йому забажалося створити цю спортивну автобіографію. В ній ми прочитуємо не тільки про його футбольні тріумфи, а й про те, як ішов на свої спортивні вершини Лєньо з Левандівки, і про те, яку ціну завжди треба заплатити за видатні успіхи. І, ясна річ, не тільки в футболі. За перемоги треба багато чим заплатити», — пише Слабошпицький.

ЦІКАВА ЛЕКСИКА

У перевиданих мемуарах збережено лексичні особливості викладу галицько–діаспорянського спортовця середини минулого століття — слівця на кшталт «першун» (лідер), «змагун» (учасник змагань), «відбиванка» (волейбол), «їдунка» (тарілка), «дефензива» (захист) та ін.