Право на повстання

Днями в селі Ковалівка, що під Полтавою, за ініціативою місцевих депутатів–«свободівців» урочисто відзначили 110–ту річницю тамтешнього селянського повстання. Цей виступ мав неабиякий резонанс у Російській імперії, про нього неодноразово повідомляв орган РСДРП — ленінська газета «Іскра».

Бунт, спричинений нестерпними умовами життя селян внаслідок їх нещадної експлуатації поміщиками–зайдами, вирував у перші дні квітня 1902 року. Спалахнув він після того, як мешканці колишнього козацького села зрозуміли, що примарна воля після широко розрекламованого «звільнення» від кріпаччини у 1861 році не виправдала їхніх сподівань. За ту «царську милість» вони змушені були розраховуватися з державою упродовж 49 років — як безпосередніми «відкупними» виплатами, так і численними податками. Тож наділи постійно зменшувалися, відсутність робочої худоби і реманенту фактично унеможливлювала повноцінне господарювання на землі, поденщина та наймитування у багатіїв перетворювали одвічних хліборобів на сільських пролетарів. Наприкінці ХІХ—початку ХХ століть левова частка довколишніх земель належала спочатку Гербут–Гейбовичу, а потім братам Вільгельму та Емілю Трепке, котрі облаштували тут економію. Саме туди пішли озброєні косами, вилами, ціпами селяни і почали розбирати поміщиць­ке майно.

Викликані з Полтави дві роти піхотинців Єлецького полку заарештували найактивніших учасників виступу, але після того вимоги «хліба й землі» стали ще наполегливішими. Не припинилися вони навіть після розстрілу солдатами трьох бунтівників і поранення близько двадцятьох. Наступного дня до повстанців приєдналося ще більше мешканців довколишніх сіл, усі разом громили панські економії. Тоді з Полтави до Ковалівки прибула спеціальна каральна експедиція на чолі з губернатором, який особисто керував жорстокою розправою: учасників повстання поставили на коліна й били різками доти, доки вони, стікаючи кров’ю, непритомніли.

У 1952 році на місці екзекуції встановили обеліск. Саме біля того пам’ятного знака в центрі села відбулися урочистості, влаштовані націоналістами. На них не лише згадали події 110–річної давнини, а й відтворили їх за допомогою активістів «Студентської свободи», поклали квіти до обеліска. У своєму виступі сільський голова Ковалівки, заступник керівника обласної організації ВО «Свобода» Юрій Бублик провів паралелі із сьогоденням, яке несе сучасним селянам нові злидні, перетворює политі кров’ю земляків найродючіші полтавські чорноземи на джерело збагачення купки ділків–латифундистів. А значить, вимагає від усіх пильності. Хоча б задля того, щоб знову не довелося братися за коси та вила.