ПОГЛЯД

Жорстокі вбивства і зґвалтування дівчат, про які читаєш час від часу в новинах, це що — тенденція розвитку хворого суспільства чи ознака неадекватності садистів?

Оксана Макар, Олександра Попова, Анастасія Салтанова... Чи варто додати до цього страшного і неповного списку Марію Коршунову, побиту в кафе Ландіком–молодшим? Насильство щодо кожної з них мало сексуальний підтекст. Марію «мажор», син депутата, тягнув кудись (куди?), і коли вона почала опиратися і навіть відбиватися, жорстоко побив її. Подробиці зґвалтування та нелюдського і навіть не звірячого (бо звірі на таке не здатні) вбивства Оксани знають не лише в нашій країні, а й за кордоном. Олександра з переломом носа і щелепи, ребер, розривом легені досі у комі. Садист, який розтерзав її на очах у своєї дружини (!), відомий, його затримано. Анастасію Салтанову знайшли голою в калюжі крові, вона померла в реанімації від численних укусів собак, а перед цим її жорстоко зґвалтували.

Влада ґвалтує народ України, а деякі чоловікоподібні виміщують своє зло, розчарування, пустоту свого нікчемного життя на слабших — молодих жінках. Приблизно таке припущення висловив у своєму блозі письменник Юрій Андрухович. На жаль, це пояснення — лише одна сота від причин, які призводять до подібних трагедій.

Не менш важливий аспект — це ставлення до жінки в Україні. У бандитському середовищі, яке все більше розповсюджує свої «закони» на наше повсякдення, ставлення до жінки суто ужиткове: для чоловіків — це об’єкт втілення своїх статево–гормональних позивів. Жінка, згідно з логікою «братків», може продаватися або мати офіційного «власника», і тоді для того, щоб спаруватися з нею, ти повинен перемогти її утримувача. Логіка викривлена, але вона існує. Отже, ті, хто, ходять по клубах, сидять у кафе, водять авто, носять шпильки, фарбуються... і, головне, виходять у громадські місця самі, без мужчини, — продаються. Будь–яка їхня дія може спровокувати насильство сексуального характеру. Інакше, слід сидіти вдома, а з’являтися на люди тiльки зі «своїм хлопцем». Але, люди добрі, якщо хтось не має хлопця? Або якщо є бажання просто прогулятися містом iз подругою, посидіти в кафе чи навіть сходити на дискотеку? Тепер це небезпечно?

Не так давно феміністки виступали проти того, що радянська жінка після роботи зобов’язана відпрацювати зміну за «домашнім станком», та закликали чоловіків відірватися від телевізора й допомогти дружині виховувати дітей чи готувати їжу. Те, що виникає нині у нашій країні, — значно гірше. Це — темне середньовіччя, коли на одному iз вселенських соборів на повному серйозі вирішувалося, чи має жінка душу.

Аспект другий — це кричуще ставлення в нашому суспільстві до повій. Зменшити хвилю народного обурення Ландiк зміг лише після того, як розповсюдив чутки, що побита ним дівчина ледь не повія. «А–а–а, ну тоді зрозуміло...» — відгукнулися деякі. Що зрозуміло?! Як мінімум, за сексуальні послуги треба платити, і можливість «спустити пар» у штанях аж ніяк не передбачає те, що таку людину можна бити чи знущатися над нею. У одному з оповідань Галина Тарасюк пише про жінку з неблагополучної родини, яка п’є і підробляє на трасі. Її син, який просить милостиню в метро, починає шукати мамку, коли та не повертається додому у визначений час. Знаходить її голу й побиту, жінку, якою хтось скористався і викинув помирати на узбіччя. Дитина намагається зупиняти автомобілі, щоб відвезти маму в «швидку», але всі поспішають...

І тут випливає ще одна, можливо, найголовніша проблема — байдужість. Психологи говорять про так званий «синдром Дженовезе», коли молоду жінку в 1964 році в США зарізали під вікнами її будинку. Багато сусідів чули крики, але не допомогли їй. Загризена собаками кримчанка Анастасiя Салтанова також кликала на допомогу, але люди дозволили їй померти мученицькою смертю. Існує мудра думка: «Не будь байдужим, адже з мовчазної згоди таких творяться найгірші злочини». Це справді важко — підійти до людини, якій стало погано в метро, зупинити авто, коли хтось потрапив у аварію, викликати міліцію, коли знаєш, що свідків можуть запідозрити у причетності до злочину, не побоятися заступитися за дівчину, до якої чiпляється хам. Навіть якщо здається, що це «сімейні розборки». Вас можуть «послати», можна виглядати трохи безглуздо, але яка це дрібниця порівняно з тим, що так можна врятувати чиєсь життя! Зрештою, у що перетвориться наш світ, якщо чинити інакше?