Резус–фактор життя

«Ми жили, як на пороховій діжці»

Аби стати батьками маленької Олександри, подружжя Точицьких із Дніпропетровська подолало багатостраждальний шлях. Попередня вагітність Юлії була невдалою: на останніх тижнях плід завмер. І лікарі лише розводили руками: у загибелі дитини винен резус–конфлікт.

Це досить поширене явище: коли у матері та плода різні резус–фактори крові, після першої вагітності організм матері сприймає плід як ворога і у відповідь виробляє особливі антитіла, які смертельно небезпечні для дитини. Відтак відбувається інтоксикація — отруюються життєво важливі органи дитини, розвивається гемолітична хвороба. У ще не народженого малюка вражаються печінка, селезінка, нирки, головний мозок. Дитина може народитися у важкому стані, стати інвалідом або загинути ще в лоні матері, так і не побачивши світ.

Тож годі казати, як хвилювалися Леонід та Юлія, коли через рік після невдалої вагітності дізналися, що знову чекають на дитину. Подружжя сподівалося, що цього разу в них буде все гаразд. Але на 16–му тижні вагітності лікарі знову виявили в Юлиній крові антитіла. «Відтоді наше життя перевернулося з ніг на голову, — розповідає Леонід. — Рівень антитіл зростав. І це говорило про те, що не все гаразд із дитиною. Час «піджимав», і було дуже важко психологічно. Адже як можна описати словами стан, коли ти розумієш, що твоя дитина поступово помирає? Від твоєї бездіяльності й безпомічності. У той період ми жили, як на пороховій дiжці. Наче в окопі, коли не знаєш, з якого боку полетить граната. І що робити в цій ситуації? У які двері стукати, кого просити про допомогу?»

Леонід та Юлія зібрали чимало інформації про можливі шляхи вирішення своєї проблеми. І з’ясували: у всьому світі в подібних ситуаціях лікарі рекомендують єдино можливий вихід — складну операцію, внутрішньоутробне переливання крові малюкові. Уже багато років за кордоном подібні операції — золотий стандарт терапії у таких випадках. Але досі в Україні подібні переливання не робили.

Тому Юлія та Леонід спершу звернулися до московських фахівців, у центр планування сім’ї та репродукції, де жінці успішно провели два внутрішньоутробні переливання крові. Але наступні процедури з технічних причин виявилися неможливими (центр закривали на планову мийку). І родині запропонували зробити кесарів розтин на 26–му тижні вагітності. Подружжя дніпропетровців відмовилося від цього і повернулося до України. А тим часом стан дитини вимагав нового переливання крові.

Зважитися на цю процедуру взялися криворізькі лікарі. Микола Веропотвелян, головний лікар міжобласного центру медичної генетики і пренатальної діагностики міста Кривий Ріг, — перший лікар в Україні, який вдало зробив внутрішньоутробне переливання фільтрованої еритроцитарної маси. А Юлія Точицька та її ще не народжена донька Олександра стали одними з перших пацієнток Миколи Веропотвеляна, яким виконали таку операцiю.

«Це ювелірна операція»

Молоді батьки не приховують: зважитися на цю операцію було дуже складно. «Я просила Господа Бога, щоб тільки все пройшла добре, щоб дитині операція допомогла. Донечку просила, щоб вона трималася, щоб потерпіла», — пригадує Юлія. «Це дійсно було дуже складне рішення, — каже Леонід. — І важко це комусь описати: коли ти розумієш, що подібних операцій ще нікому не робили, що твоя дитина і дружина будуть «піддослідними». Це дуже важко. Але знаючи ситуацію, розуміючи, що іншого виходу немає, ми зважилися на це».

Ризикували не тільки майбутні батьки. Подібна операція — лише справа лікаря–професіонала. Микола Веропотвелян і сам визнає: внутрішньоутробне переливання крові — ювелірна операція, яка вимагає неабиякої майстерності. Відбувається все під контролем ультразвуку, за участю численної команди лікарів та медичних сестер. Під час процедури тоненька голка входить у пуповину, і через неї приблизно впродовж години вливають кров. «Головне завдання, — каже Микола Веропотвелян, — не просто потрапити в вену пуповини. Це достатньо важко (адже розмір вени пуповини у 20—30 тижнів вагітності від 3—4 до 6—7 міліметрів), але реально. Найскладніше — протриматися в пуповині, яка постійно рухається у навколоплідних водах, на час переливання, а це щонайменше 40 хвилин. Плюс є ще дві артерії, в які не можна потрапляти голкою. Адже їхнє пошкодження може призвести до сильної кровотечі або зупинки серця в дитини».

Попри хвилювання і складнощі (подібних переливань, до речі, під час вагітності необхідно здійснити не менше трьох–чотирьох), у подружжя Точицьких усе вийшло якнайкраще, і їхня маленька Олександра нарешті побачила світ.

Зараз на радість батькам та старшому братикові Сашкові двомісячна Олександра розвивається добре. І Леонід та Юлія дуже хочуть, аби держава підтримала криворізьких лікарів–новаторів. Аби ще багато українських родин iз подібними проблемами все–таки відчули радість батьківства.

Тим більше що у криворізькому центрі медичної генетики і пренатальної діагностики внутрішньоутробне переливання успішно провели уже двом пацієнткам. І обидві вони народили здорових діточок. Окрім того, криворізькі лікарі здійснюють інші внутрішньоутробні оперативні втручання, на деякі з яких вітчизняні медики не зважуються взагалі, а за кордоном їх роблять лише в деяких клініках.