Запитання до лідерів опозиції:

Звершилося! Українська опозиція об’єднується, або ж, висловлюючись точніше, стоїть на порозі єднання.

Таким є головний підсумок останнього з’їзду «Батьківщини» за участі інших опозиційних сил. Незважаючи на суспільну апатію, таке рішення викликає оптимізм та надію. І альтернативи йому немає. Адже наслідком об’єднання ВСІХ опозиційних сил може стати справжній український прорив з обіймів стабільно повзучої автократії. Тому заклик Юлії Тимошенко та Юрія Луценка до формування єдиного і, головне, шанованого у суспільстві списку кандидатів у народні депутати за змішаною системою є вистражданим і актуальним. Бо звідти, із задзеркалля несвободи, бачиться далі і краще.

Немає сумнівів, що суспільство, яке в переважній більшості не тільки не довіряє владі, а й пильно придивляється до опозиції, підтримає такий процес. Потрібно тільки чіткіше та щиріше окреслити не тільки мету, а й сутність і внутрішній зміст такого єднання.

Бо ж нині заради чергового походу по депутатські мандати об’єднуються Партія регіонів та «Сильна Україна», а «тушок» (найболючіший цвях у тілі опозиції) у їхніх лавах не було й немає. Тому єднання опозиційних сил має якісно відрізнятися від перегрупування у владній коаліції. Попереду звичних партійних ідеологем мають бути ідеали, такі як чесність, порядність, вірність слову та обов’язку. Професіоналізм, звісно ж, також, хоча проФФесіоналів ми вже наїлися! Ці чесноти, майже призабуті в українській верхівці, шановані і затребувані суспільством. Українська опозиція переможе, якщо ви­борець переконається і повірить, що вона є органічною з ним. Що реалізує і втілить його накази та ідеали.

Саме тому дозвольте поставити кілька вкрай важливих запитань лідерам «Батьківщини» та «Фронту змін». Як учасник процесів з утвердження незалежності України, як політик, що голосувала за Українську Конституцію, як депутат п’яти скликань із незмінними життєвими та політичними принципами — маю на це право й обов’язок. Роблю це з єдиною метою: отримати вагоміші аргументи для української перемоги та мінімізувати ризики і прорахунки.

Отож, моє перше запитання до панів Турчинова та Кожем’якіна, і стосується воно корисливих зрад політиків, прозваних у народі «тушками». Розслідування Романа Забзалюка є цілком об’єктивним — на жаль, ціла депутатська група такого штибу проросла з середовища БЮТ. Виборець категорично не сприйме подібного у будь–якій формі. Тому особливо цинічною є спроба вмонтувати в кандидати у депутати від «Батьківщини» екс–«директора парламенту» часів Кучми. Коли депутати–БЮТівці, відомі як ідейні борці, до останнього не знали, чи будуть вони делегатами з’їзду, «пан директор» не тільки знав, а й роздавав інтерв’ю на всі боки. Адже він «батько–засновник» отого ганебного процесу «тушкування». Зрештою, прислухайтесь до своїх однопартійців із Сумщини, шановний Олександре Валентиновичу та Андрію Анатолійовичу!

Не менш парадоксально виглядає пошук ідеолога та нового речника. Видається, ним буде призначено автора нещодавньої статті в інтернеті про «аджіліті» (щурячі перегони). Прикметно, що сама автор знається і на теорії, і на практиці цієї справи, бо за останнє десятиліття примудрилася бути «за» і «проти» Ющенка, Януковича і Тимошенко. Мабуть, істина завжди була там, де й була її особиста перспектива. Ба, навіть проти Арсенія Петровича на нещодавніх телеефірах пройшлася!

Тому звертаюся до лідерів «Батьківщини»: позбудьтеся одіозних постатей на старті, поповніть свої лави справжніми достойниками, яких родить українська земля. Так вчинити зобов’язують не тільки борги перед виборцями за минулі помилки, а й відповідальність за сьогодення. Адже ви, панове лідери «Батьківщини» та «Фронту змін», головою відповідаєте за якісний склад майбутніх народних обранців від ваших політичних сил. Бо ж голосували за Закон «Про вибори», який так і не надав громадянам права особисто обирати народних депутатів за відкритими виборчими списками.

Моє друге запитання до Арсенія Яценюка, представника молодої генерації політиків, з яким пов’язує надії Україна. Шановний Арсенію Петровичу, ви маєте право критикувати своїх попередників, бо є за що. Але ви не маєте права знову наступити на ті самі граблі, повторити ті ж помилки. Напівтони, напівтіні і компроміси в політиці повинні мати межу, яка зрозуміла суспільству.

Нічого огиднішого для наших виборців, ніж явище «тушкування», на сьогодні немає. Як ми можемо на майбутніх парламентських виборах закликати людей відмовитись від гречки чи ста гривень, тобто не стати «виборцями–тушками», не викорчувавши «політиків–тушок» зі своїх лав? Окрім виведених на чисту воду розслідуванням Забзалюка «тушок–strong», об’єднаних у відому депутатську групу, є ще «тушки–light». Вони у «Нашій Україні».

Це ті, що після зміни ст. 61 Регламенту Верховної Ради, на індивідуальній основі фактично ввійшли у владну коаліцію, і, що найстрашніше, голосували за Харківські угоди, котрі стали водорозділом між владою й опозицією. Ви добре знаєте, Арсенію Петровичу, чому вони не виключені з фракції. Саме тому не тільки прошу, а й закликаю вас: їх не повинно бути в наступному парламенті!

На їхньому місці мають бути представники національної демократії, що не схибили. Бо тяглість її не повинна перерватись. І люди ці є і у Верховній Раді, і поза її стінами. Згадаймо лише Володимира В’ятровича, Олександра Палія чи Тетяну Чорновіл. Вчинивши так, шановний Арсенію Петровичу, матимете повне право змінити свою ж фразу: «Хто не з нами — той за Януковича» на: «Хто не з нами — той проти України».

Лілія ГРИГОРОВИЧ,
народний депутат України II—VI скликань (фракція «НУНС»),
кандидат філософських наук