Про любов і кризу

Організаторам кіночастини «Французької весни», що відбувалася у столичному кінотеатрі «Київ» (а це Французький інститут в Україні за підтримки «Укрсиббанку» та бренду «Хеннесі»), вдалося представити по–справжньому цікаву добірку, яка демонструє різноманіття тем і стилістики французького кіно — від камерних стрічок до розгорнутих зображень процесів, які збурюють сучасне суспільство.

Картина Еммануеля Муре «Мистецтво любити», яка відкрила фестиваль і була надзвичайно тепло прийнята київською публікою, відноситься до «коронного жанру» французької кінематографії, романтичної трагікомедії. Фільм складається з півдюжини вигадливо скомпонованих короткометражних love–story; сюжетні лінії деяких із них підхоплюються, переплітаються. Та всі вони об’єднані темою ви­бору — між вершинами любовних трикутників і чотирикутників, між суворим дотриманням вірності й «вільними відносинами», між прощенням і принциповістю. Незважаючи на велику кількість жартів і навмисну легковажність, авторам вдається часом представити під несподіваним кутом непереборні проблеми стосунків чоловіка і жінки і показати, наскільки важкодосяжним є щастя — навіть при настільки рідкісній удачі, як взаємність. А щасливе завершення деяких сюжетів залишає радше сумне відчуття, ніби підкреслюючи, наскільки штучні подібні хепі–енди в порівнянні з реальним життям.

У «Царині чаклунства», новому фільмі Клода Нурідсані і Марі Перені, які прославилися стрічками «Мікрокосмос» і «Генезис», розглядалися відносини не між статями, а між людиною і природою. Хлопчик, відправлений у село, марнує дні на березі ставка, спостерігаючи за життям у цьому таємничому місці, практично не займаному людською присутністю. Його спілкування з ріднею і дівчинкою–сусідкою слугує умовно–необов’язковим обрамленням для чудово знятих і змонтованих фрагментів існування мешканців ставка — риб, комах і рептилій. Їхнє химерне життя не отримує ніякого пояснювального закадрового коментаря: глядачеві, як і юному герою фільму, надається можливість зазирнути в чужий, але дивовижний світ Божих створінь, для яких було б ліпше, якби людина вдовольнялася завжди саме такою роллю — стороннього спостерігача.

Тим часом активного втручання вимагає саме людська спільнота, справи у якої йдуть не надто добре — такий висновок можна зробити з наймасштабніших і найгучніших стрічок фестивалю — «Управління державою» П’єра Шоллера і «Паліція» Майвенн. «Паліція», що отримала Приз журі на кінофестивалі в Каннах і два «Сезари», присвячена поліцейському відділу із захисту дітей; це побудована на документальному матеріалі двогодинна розповідь про дюжину чоловіків і жінок, чиї робочі будні заповнені розслідуваннями викрадень, згвалтувань і вбивств неповнолітніх. Авторам чудово вдається передати контраст між професійною діяльністю героїв і пересічними радощами і прикрощами їхнього особистого життя із сімейними сварками, романами і розлученнями. Незважаючи на важку тему, дія не скочується на дно «чорнухи» — персонажі намагаються зберегти душевну рівновагу, творці картини врівноважують епізоди, що містять найжахливіші злочини, «ліричними відступами».

«Управління державою» Шоллера, яке отримало на тому ж Каннському МКФ спеціальну відзнаку ФІПРЕССІ, а також три «Сезари», представляється як реакція на кризу, спроба розібратися, хто управляє так званим «цивілізованим світом», котрий зараз тріщить по всіх соціально–політичних швах. Герой стрічки — міністр транспорту, який, як і кожен iз нас, прагне бути успішним у тому, що він робить, але (і це також важко назвати чимось незвичайним) для того, щоб бути успішним, він опиняється перед необхідністю робити не те, що хоче і що вважає правильним. І в цьому конфлікті між особистими переконаннями і кар’єристськими міркуваннями він робить вибір не на користь особистих переконань. Але коли одного дня міністр потрапляє в аварію, в результаті якої гине його шофер, це стає для нього важким особистим ударом — уперше в його реакції на подібну трагедію щире співчуття можна відрізнити від популістського жесту. У якийсь момент здається, що подія змусить його переосмислити своє існування, але незабаром усе входить у звичну колію, і, начебто і не було цього досвіду, який на мить змусив його зрозуміти суєтність мирських благ, він погоджується підтримати реформу, у шкідливості якої переконаний. Фільм демонструє: проблема нашого суспільства не в тому, що ті, хто нами керує, гірші за простих людей, а в тому, що вони нічим від них не відрізняються.

Завершило кінофестиваль «Французької весни» «Курча з чорносливом». Стрічка продемонструвала характерну для французького кінематографа останніх десятиліть увагу до культури та історії країн Третього світу. Постановники, Маржан Сатрапі й Венсан Паронно, колись прославилися анімаційною стрічкою «Персеполіс». Їхня нова робота — історія про талановитого іранського скрипаля (роль якого чудово виконав Матьє Амельрік), котрий вирішує померти після того, як його улюблену скрипку було розбито. Основний сюжет — поки він лежить в ліжку і кличе смерть — розгортається у флешбеках, що розповідають про його кар’єру музиканта, нещасливу любовну історію, життя з нелюбою дружиною. Події розгортаються в Ірані 20—50–х, що, ймовірно, визначило особливу тональність розповіді: анімаційні вставки, театралізовані декорації, фантасмагоричність сюжету створюють атмосферу магічної, прекрасної, зниклої країни, в якій чарівність давньої східної культури поєднувалася з толерантністю до європейських віянь.

Завершить київську кінопрограму нинішньої «Французької весни» «Довга ніч короткого метра», а Фестиваль допрем’єрних показів тим часом вирушає в кінотеатри Львова, Донецька і Дніпропетровська.

Олександр ГУСЄВ