Пора відлиги 60–х усе далі відходить в історію, водночас назавжди залишається з нами. До відомих особистостей тих, хто намагався розтопити лід попередньої сталінської доби, додаються імена менш відомі широкому загалу. Одна з таких постатей — Євген Варда. Учора, в Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів, йому б мало виповнитися 70. На цій фотографії, зробленій в середині 60–х, — три поети. Один, уже знаний, герой минулої війни, незрячий російський поет — Едуард Асадов з дружиною (на фото праворуч), який саме тоді приїхав до Києва з циклом своїх нових віршів. До них у готель завітали молоді колеги, які лише розпочинали свій творчий шлях — Володимир Забаштанський і Євген Варда (на фото в центрі).

2007 року у Воркуті (Республiка Комi) за підримки Воркутинської громадської організації «Україна» (голова Н. М. Бейзак) вийшла маленька книжка (тираж 8 200 примiрникiв) чотирьох українських поетів–політв’язнів тамтешнього ­ГУЛАГу, які в Україні лишилися невідомими. Більшість віршів написані у 40—50–х роках. Переклади зробив заслужений лікар Російської Федерації Марк Каганцов — син політв’язня, що виростав у бараці, де було багато українців. Відтак їхня мова стала для нього рідною. Частину віршів, зокрема тих, які належать Василю Петріву (Роману Писарчуку) покійний письменник Юрій Хорунжий надрукував у журналі Українського товариства політв’язнів і репресованих «Зона», головним редактором якого він був.