Архієпископ Євстратій.
Архієпископа Євстратія називають правою рукою патріарха Філарета. Попри свій молодий вік — священнослужителю лише 34 роки, — він після власне предстоятеля є найбільш публічною особою в Українській православній церкві Київського патріархату, адже виконує також обов’язки прес–секретаря Київської патріархії. Нещодавно владику Євстратія рішенням Священного Синоду було призначено ще й керуючим Чернігівської єпархії, однієї з найстаріших в Україні. Про роботу на новій посаді, стосунки з духовенством з інших конфесій та очікування від зустрічі з Президентом владика Євстратій розповів у інтерв’ю «УМ».
— Отче, наприкінці минулого року було досягнуто домовленостей про об’єднання Української православної церкви Київського патріархату й Української автокефальної православної церкви. Чому воно не відбулося?
— Причина цьому одна — свідоме небажання керівництва автокефальної церкви досягати об’єднання. Ми тричі починали об’єднавчий процес. Але щоразу він зводився до вимоги керівництва автокефальної церкви про фактичну відставку патріарха Філарета з посади глави церкви. Для нас ця вимога є неприйнятною, тому що ми не бачимо жодних підстав позбавляти нашого предстоятеля посади керівника помісної церкви. Власне, це не є вимога керівництва УАПЦ, а вимога представників Москви, як церковних, так і політичних. Вони цього прагнуть протягом останніх 20 років. Ми переконалися після третьої невдалої спроби, що переговори з нинішнім керівництво УАПЦ є безперспективними, і тому вирішили їх припинити. Натомість продовжуватимемо переговори і спілкування щодо церковної єдності з тими, хто справді такої єдності бажає, як серед архієреїв, так і серед духовенства та мирян.
— На місце патріарха Філарета автокефали кого пропонують, свого предстоятеля?
— Вони нікого не пропонують. Їм принципово одне: щоб патріарх Філарет не був на чолі церкви. Хай предстоятелем буде будь–хто, аби тільки не Філарет. По суті, це та сама позиція, якої 20 років тому добивалася Москва, коли на Соборі в Білокам’яній вимагали від предстоятеля, тоді ще митрополита, Філарета піти у відставку з посади керівника церкви. Натомість йому пропонували звершувати архієрейське служіння в будь–якому місці, на будь–якій кафедрі в Україні чи Росії, навіть подяку йому винесли за довголітнє служіння. Єдине, чого прагнули, — позбутися його як керівника. Тому що всі прекрасно розуміють: людини з таким життєвим, духовним і керівним досвідом, як у патріарха Філарета, на даний момент в українській церкві немає. І тому чужими руками Москва дуже хотіла б завдати Помісній українській церкві такого удару — позбутися свого давнього супротивника. Але ні Москва, ні ті, хто діє за її вказівками, ніколи не досягнуть цього. Святійший патріарх буде керувати церквою стільки, скільки йому судив Господь Бог. Сан патріарха і служіння предстоятеля є довічними. І лише Господь може визначити, коли зняти з нього ці обов’язки, покликавши до Себе.
— Водночас зараз помітне певне потепління у стосунках Київського патріархату і Греко–католицької церкви. Що вас об’єднує?
— Нас об’єднує, по–перше, тривала спільна історія української церкви, по–друге, об’єднує патріотична позиція щодо Української держави. По суті, такого порозуміння ми почали досягати ще за попереднього глави УГКЦ кардинала Любомира Гузара. І його наступник, верховний архієпископ Святослав Шевчук так само, як і Святійший патріарх Філарет, вважає, що для духовного відродження України, для блага українського народу і держави важливо мати між такими великими і провідними конфесіями, як Київський патріархат і Греко–католицька церква, мирні, добрі стосунки.
— Тим часом іншу велику конфесію — УПЦ МП — від початку хвороби митрополита Володимира постійно лихоманить. Як гадаєте, нинішнє затишшя пов’язане з Великим постом?
— Я думаю, воно пов’язане не стільки з Великим постом, скільки з двома факторами. По–перше, стан здоров’я митрополита Володимира покращується, а це вибиває козирі з рук тих, хто хотів би на час хвороби керувати за його спиною і спрямувати УПЦ МП у кремлівський бік. По–друге, Москва зараз вимушена перейматися дещо іншими проблемами, й українське питання для неї трошки відійшло на другий план. Московському патріарху самому доводиться то доз’ясовувати свою позицію щодо дівчат, які звершили акт богохульства в храмі Христа Спасителя, то виправдовуватися за судові процеси щодо своєї квартири в центрі Москви, то коментувати непорозуміння щодо свого занадто дорогого годинника. За всіма цими справами московському патріарху та його оточенню трошки стало не до України.
— Ви маєте можливість спілкуватися із духовенством із Московського патріархату? Якщо так, то які настрої там переважають?
— Безперечно, я спілкуюся зі своїми братами з МП, хоча це і не є офіційне спілкування. Тому що в Московському патріархаті не хочуть афішувати таких відносин, адже всі прекрасно знають, як Москва може повестися щодо тих, хто відкрито виступає проти її лінії. У цілому настрій, я думаю, очікувальний. Усім дуже важко передбачити, як будуть розвиватися події далі. І дай, Боже, здоров’я митрополиту Володимиру, щоб він зміг спрямувати українську церкву, яку очолює, у правильному напрямку майбутнього розвитку, а також поставити на місце тих, хто на час його хвороби намагався захопити владу в свої руки та знову спрямувати церкву в московську кабалу.
— Під час недавньої зустрічі з Президентом патріарх Філарет передав лист iз пропозиціями щодо співпраці, а також замовив слово за виділення земельної ділянки у Сімферополі під собор УПЦ КП, де місцева влада вже 15 років ігнорує відповідне прохання. Чи були вже зроблені від влади якісь кроки у відповідь?
— Поки що про це, на жаль, зарано говорити. Як щодо наших питань і прохань, так і щодо загальних — від Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Як показує досвід, якщо держава й звертає на них увагу, то не так швидко, як нам хотілося б і, можливо, варто було б реагувати. І не на всі питання ми знаходимо відповіді. Хоча ми радіємо з того, що в держави є бажання слухати та йти на діалог. Адже в перший рік президентства Віктора Януковича ми від імені Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій iз місяця в місяць зверталися з пропозицією щодо зустрічі, але тільки через рік нас почули і перша така зустріч відбулася.
— У зв’язку з зустріччю з Президентом було перенесено візит делегації Всеукраїнської ради церков у Брюссель. Чи відомо вже, коли відбудеться цей візит та з якою метою наші церковні ієрархи туди їдуть?
— Наразі ми не можемо сказати точної дати цього візиту, адже спочатку треба узгодити дуже багато моментів, домовитися про присутність високих осіб, які представляють Євросоюз. Але ми не хочемо відкладати цю справу на якийсь віддалений термін і працюємо над тим, щоб така поїздка відбулася в найближчі місяці. Мета цього візиту одна: оскільки Україна задекларувала і на практиці прагне мати більш тісні відносини з Євросоюзом, ми вважаємо, що і наше релігійне життя також має бути представленим у Європі. Завдання церкви — засвідчити, що Україна є не тільки прикладом чи джерелом якихось негативних процесів, а може продемонструвати й певні позитивні досягнення. Ми переконані, що 15–річна діяльність Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій може бути для Європи таким важливими прикладом і може прислужитися Україні та українському народу не лише всередині держави, а й за її межами.
— Як патріарха Філарета приймають на міжнародному рівні? Адже УПЦ КП не всі визнають...
— Патріарх, незважаючи на ту ізоляцію, в яку його постійно прагне поставити Московська патріархія, користується пошаною і повагою в закордонних релігійних і світських діячів. І думаю, що запланований найближчим часом візит делегації Всеукраїнської ради церков у Канаду та США, де також братиме участь патріарх Філарет, стане ще одним підтвердженням того, що Київський патріархат — це шанована релігійними діячами інших країн конфесія. І це буде ще один крок предстоятеля до виходу із цієї штучної міжнародної ізоляції.
— У січні вас було призначено керуючим Чернігівською єпархією. Як служиться на новому місці?
— Тепер маю значно більше роботи, побільшало обов’язків. Але водночас є і задоволення від того, що єпархія зростає, міцніє, що громади, хоч і в обмежених умовах, але прагнуть розвивати свою діяльність. За ті два місяці, що минули від часу мого призначення, я вже багато встиг і об’їздити, і побачити на власні очі, звершити в кількох парафіях по Чернігівщині богослужіння. В цілому я бачу хорошу перспективу для розвитку української церкви на цій древній і славній історією та святинями землі.
— У Чернігові досі в деяких храмах розташовані музеї. Це навіть призводило до гучних конфліктів останніми роками. Я теж схиляюся до думки, що культова споруда має використовуватися за призначенням. Але процес їх передачі мусить бути цивілізованим чи не так?
— На жаль, ми досі маємо неприємну ситуацію з незаконним пікетом, який сидить під виглядом «похідного храму» УПЦ МП під Катерининським собором — візиткою Чернігова, перлиною козацького мазепинського бароко. Незважаючи на те, що незаконність цього пікету визнана всіма судовими інстанціями, «облогу» не знімають. Тому що насправді за цією акцією стоять закордонні сили — московські, настільки потужні, що навіть втілити в життя рішення українського суду неможливо. І це триває вже шостий рік.
У Чернігові на сьогодні залишилося не так багато храмів, які є музеями. Це фактично Борисо–Глібський собор і Антонієві печери. Більшість же храмів уже передані в користування релігійним громадам. Безперечно, що Московський патріархат отримав тут перевагу, бо Київському було передано лише три храми, порівняно невеликі, тодi як МП храмів було передано більше і за кількістю, і за площею. Але ми, зі свого боку, стараємося не бути джерелом конфліктів і протистояння. Ми прагнемо до миру і порозуміння, усвідомлюючи, що рано чи пізно в Україні буде єдина Помісна церква, і тому маємо шукати з нашими братами з Московського патріархату порозуміння й злагоди, виконуючи настанови Священного писання та дбаючи про наше спільне добро.
— Ми спілкуємося незадовго до світлого Христового Воскресіння. Що б ви хотіли з цього приводу сказати читачам нашої газети?
— Я хотів би нагадати про духовне значення Воскресіння Христового. Господь Ісус Христос звершував своє земне служіння у світі, який так само, як і зараз, був сповнений гріхами, неправдою, злом. Але Христос переміг світ. Тому і ми, як Його учні і послідовники, повинні пам’ятати: хоч і зазнаємо від цього світу скорбот, але маємо бути мужніми, бо Господь переміг зло, смерть і дарував нам життя вічне. Тому нехай світло Пасхальної радості завжди підтримує кожного з нас на християнському шляху, шляху, який веде нас тернистою дорогою до Царства Небесного. Святкуючи, маємо ще раз і ще раз утвердитися в тому, що яку б силу і владу не мало зло, але рано чи пізно воно буде переможене, бо воістину Христос Воскрес!
— Як на сьогодні виглядає Київський патріархат у цифрах?
— За даними соціологічних досліджень, понад 30% українців відносять себе до УПЦ КП, тодi як до УПЦ МП себе відносять близько 20% вірян. У нас — понад 4,5 тисячі релігійних громад, понад 40 єпископів, є єпархії в кожній з областей України (у деяких західних навіть по дві), понад 3,5 тисячі духовенства, діють три духовні академії, богословський факультет при Чернівецькому національному університеті, богословський інститут, семінарія в Рівному, понад 50 чоловічих і жіночих монастирів. У цілому церква КП є не тільки великою і розвиненою за кількісними та якісними показниками, вона перевершує більшість існуючих помісних православних церков і фактично належить до числа найбільших православних церков світу.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
