Цим селом володіли королева Бона й Андрій Курбський, який утік аж на Волинь від гніву царя Івана Грозного. Належало воно і православному князю Сангушку, за часів володарювання якого (перша половина XV ст.) було збудовано церкву Преображення Господнього (храм є пам'яткою архітектури). Чим ще знамените Нуйно? Приміський потяг Камінь-Каширський — Ковель робить тут аж дві зупинки, бо село простяглося на шість кілометрів. Автобуси й маршрутки втомлюються зупинятися на всіх зупинках. А ще звідси вийшло чимало відомих на Волині юристів і міліціонерів, тому й називають Нуйно інколи селом «ментів».
Походження назви села трактують по-різному: колись тут були непрохідні болота, й чумаки, їдучи в Крим по сіль, чи то дивуючись побаченому, чи то поганяючи своїх волів, вигукували: «Ну!» і «Но!». Як би там не було, поселилися пращури нуйнівців на хуторах між цих боліт, і виросло Нуйно. Це вже після 1945-го, коли почалася колективізація, позганяли нуйнівців силоміць із їхніх хуторів і заселили вони село, найдовша вулиця якого сягає тепер 6 кілометрів. А так — звичайнісіньке поліське село, якому пощастило трохи більше, ніж іншим, бо притулилося неподалік райцентру і поближче до цивілізації. Саме тоді, у 50-ті, відійшла назавжди в минуле знаменита нуйнівська «гірка»...