Судовими справами з приводу фінансових махінацій та ухилення від сплати податків нікого не здивуєш. Проте справа, про яку йтиметься тут, є унікальною. Феноменальнiсть полягає у тому, що особи, які бажали досягти своєї мети, а це ухилення від сплати податків, відтак, і обкрадання сумлінних платників, не просто не сплачували таких податків, а ще й заручилися на такі дії рішеннями різних судів. Така судова підтримка могла виникнути з декількох причин. Аби докладно розібратись у вітчизняному податковому законодавстві, треба мати багато здібностей та не одну вищу освіту. Але якщо це все ж таки вдалося, то можна віднайти такі лазівки, щоб і вовки були ситі (спритні підприємці отримували прибутки), і вівці майже цілі (усе робиться із дотриманням законів).
Інвестиції по-чеськи
У 1993 році громадяни Чехії вирішили розпочати інвестиційну діяльність в Україні. Мабуть, вирішили особливо не шикувати, тому на перший раз обмежилися 50... не мільйонами, не тисячами, а усього лише 50 доларами США. Ця інвестиція стала їх внеском до статутного фонду спільного українсько-чеського підприємства — товариства з обмеженою відповідальністю (СУЧП ТОВ). Зареєструвавши таким чином підприємство, громадяни Чехії до середини 1999 року намагалися проводити свій бізнес в Україні, але все даремно, мабуть, внесок і дійсно був малий, щоб здолати усі перепони, які траплялися їм на комерційному шляху. Утомившись працювати, не отримуючи прибутку, громадяни Чехії вирішили відмовитися від бізнесу в Україні і від свого підприємства. До такого рішення їх підштовхнули не тільки об’єктивні обставини, а ще і завіряння українських партнерів, що підприємство збанкрутувало. Так чи інакше, але чеські засновники відмовилися від свого підприємства, а щоб знову не стикатися з бюрократичною машиною при ліквідації підприємства, видали довіреність одній пані, яка і повинна була вивести чехів зі складу засновників. Жінка завзято розпочала виконувати свою місію, але чомусь вивела зі складу лише одного співзасновника, а про іншого забула, але це формально, фактично у підприємства з’явилися нові власники. Iз цього часу для підприємства, яке не змінило свого статусу юридично, хоча вже не мало ніякого відношення до Чеської республіки, почалося нове бурхливе життя. У підприємства з’являються як мінімум три дочірні фірми, зареєстровані в Чорнобильській зоні. А відповідно до Закону «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла у 1993 році, підприємство, яке розташоване в такій зоні, не повинно сплачувати жодного податку, крім податків до місцевого бюджету. (Насправді ніхто не може вирахувати фірми, які реєструються «в зоні» винятково для легальної несплати податків. Не виключено, що більшість із них добровільно «радіоактивується» саме з цією метою). Ось і один спосіб легально «надути» державу.
Радіоактивність як запорука бізнесу
До чого тут законодавство 1993 року? І тут стає зрозуміло, для чого фінансовим ділкам необхідно було саме СУЧП. За допомогою українського законодавства, а саме ст.9 Закону України «Про іноземні інвестиції», в редакції якої від 1993 року було записано: «У тому разі, коли наступне спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій». Таким чином підприємству з іноземними інвестиціями, яке працює на території України, надавались і певні податкові гарантії, зокрема, зміни в податковому законодавстві йому були «до лампочки», адже наступні десять років воно мало працювати за тим законодавством, яке діяло на момент вкладання інвестицій. У випадку українсько-чеського ТОВ цей період обмежувався 1993 — 2003 роками. Також за цим законом, створеним за участю СУЧП дочірнім підприємствам так само новий закон не писаний, тобто вони можуть працювати без сплати «нових», прийнятих після 1993 року, обов’язкових податків та зборів. А що ж до «старих» податків, які діяли у 1993 році, то їх теж сплачувати не потрібно, оскільки підприємства зареєстровані у чорнобильській зоні.
Господарська діяльність підприємства зводилась до посередництва, точніше — до банальної спекуляції. А дочірні підприємства СУЧП ТОВ виявилися ще більш «плодовитими»: по всій території держави, починаючи із 1999 року, як гриби після дощу, множились філії вже дочірніх підприємств, які також не сплачували податків до державного бюджету, оскільки були лише філіями «чорнобильців».
Весь такий механізм повинен був діяти без збою, і тому зацікавлені особи звернулися до судів iз численними позовами, які були розглянуті й, зрозуміло, задоволені. Задоволені на всі сто — податки ні «старі», ні «нові» сплачувати не потрібно. Отже, податківці, обходьте СУЧП та його «дітей» десятою дорогою, інакше порушите рішення суду. А головне — усе чесно, за винятком того, що 2000 року було прийнято Закон «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», а услід за ним через два роки — рішення Конституційного Суду України, згідно з якими всі підприємства з іноземними інвестиціями повинні сплачувати податки відповідно до чинного законодавства. Але підприємці вирішили, що краще порушувати рішення Конституційного Суду, ніж районного. Мабуть, щоб відстояти інтереси іноземного інвестора.
ПДВ — своє i чуже
Проте і цього ненажерливим СУЧПешникам виявилось замало, адже якщо можна нічого не віддавати державі, відповідно, можна щось від неї ще й урвати. Експеримент з «уриванням» вирішили поставити на податку на додану вартість. Як відомо, ПДВ сплачується подібно до ланцюгової реакції. Наприклад, якщо підприємство займається виробництвом меблів і купує деревину в іншого підприємства, сплачує його повну вартість плюс ПДВ (ставка якого в Україні поки що 20 відсотків), що зазначається у податковій накладній. Надалі ПДВ перераховується до державного бюджету. Далі готові меблі продаються, скажімо, до магазину, власник якого так само сплачує їхню вартість та окремо ПДВ, і це знову-таки декларується в податковій накладній, яка підтверджує, що магазин сплатив ПДВ при купівлі меблів. Останнім податок на додану вартість сплачує покупець, який везе меблі додому. Уся сіль у тому, що спільне підприємство, яке, нагадаю, було посередником між виробником меблів та магазином, не мало права видавати ПДВ-накладні, оскільки ніяких податків не сплачувало, бо користувалося законодавством 1993 року, яким такі накладні передбачені не були (як зазначено у рішенні суду, СУЧП і його дочірні підприємства повинні користуватися на вимогу іноземного інвестора законодавством 1993 року). Утім ніщо не завадило дочірнім підприємствам їх таки видавати, попередньо зареєструвавшись як платник ПДВ. Звичайно, отримавши ПДВ від покупця, перераховувати його до держбюджету підприємства не збиралися. Отже, таким чином СП накручувало ще й додаткові 20 відсотків. У грошовому еквіваленті виходила чимала сума.
А ось цей факт не міг не зацікавити податківців. Слідчі податкової міліції ДПА порушили кримінальну справу проти підприємства та його дочірніх структур і невдовзі передали її до суду. Проте судове рішення шокувало усіх, починаючи від правоохоронців та податківців, закінчуючи, мабуть, засновниками СУЧП. А ухвалив суд безпрецедентне, імовірно, перше в історії юрисдикції рішення, згідно з яким підприємство має право виписувати податкові накладні, видавати їх і збирати цей ПДВ з його кінцевих платників, а ось перераховувати його до держбюджету не потрібно! Історія, на жаль, замовчує причини такого рішення суду, про них можна лише здогадуватись. Але факт залишається фактом: із простих споживачів-платників податків ПДВ безжалісно стягується, тоді як окремі судді дозволяють не платити цей податок державі.
За даними слідчого управління податкової міліції ДПА, тільки за три роки таких легальних махінацій із державою ТОВ збагатилось за рахунок бюджету на 900 мільйонів гривень!
До слова, ця історія з ПДВ — лише крапля тих протиріч iз моря суперечливих рішень, винесених на користь СУЧПешників найгуманнішими судами України, була ще історія з податком на прибуток та акцизним збором.
Замість післямови слід додати, що слідчих не могла не зацікавити особа того самого чеського інвестора. Насправді він навіть не підозрював, що СУЧП, співзасновником якого він є, займається такою діяльністю. Звичайно, жодного долара чи хоча б гривні дивідендів з діяльності «свого» підприємства громадянин Чехії жодного разу не отримав. Отакий захист іноземних інвестицій. До речі, всі суди, які виносили рішення на користь СУЧП та його дочірніх підприємств, по-перше, аргументували прийняття таких рішень необхідністю захистити цього іноземного інвестора, при цьому жодний суд не поцікавився, де ж той інвестор.
Поки у справі ведеться слідство, журналістська етика не дозволяє називати усіх героїв поіменно. Але, слід гадати, вирок суду цього разу буде справедливим. У в'язниці ж у ділків буде багато вільного часу для того, аби написати, наприклад, посібник із фінансових махінацій.
(за матерiалами слідчого управління податкової міліції ДПАУ).
