Дві матері й одна дитина

Мешканка села Свидівок Черкаського району 42–річна Світлана Мірошник звернулася в редакцію «України молодої» зі своїм горем. «Я підозрюю, що в мене вкрали доньку, котру я народила 6 листопада 2010 року в пологовому відділенні Черкаської райлікарні».

«Я чула, як лікарі сперечалися і закричала дитина»

Жінка розповідає, що зі своїм другим чоловіком Анатолієм Зубаченком вони одружені дев’ять років. Мають велику родину. Разом із ними живуть їхні діти від перших шлюбів — її 22–річна донька Катя та чоловікові сини — 21–річний Олег та десятирічний Богдан. А ще Світлана та Анатолій мають двох спільних дітей — шестирічного Назара і п’ятирічного Романа.

Пані Світлана зізнається: народжувати ще одну дитину вона не збиралася, але так склалося. У сім тижнів вагітності лікар у жіночій консультації не помітив її. Наступного разу жінка поїхала до гінеколога вже через два місяці. І тільки тоді дізналася, що вагітна. Чоловік новині дуже зрадів, мріяв, аби народилася дівчинка, бо «в нього одні лише хлопці».

Світлана Мірошник каже, що дитину виносила без проблем. Результати аналізів та УЗД теж були чудові. «Ось ультразвукове дослідження на 33 тижні вагітності — жодних патологій плода, стать жіноча, таким результатам може позаздрити будь–яка жінка у моєму віці», — показує листок УЗД Світлана Мірошник. За її словами, лікарі визначили дату народження дитини на 14 листопада, але перейми розпочалися на тиждень раніше, 6 листопада. Вона подзвонила у райлікарню, бо хотіла, щоб приймав пологи завідуючий акушерсько–гінекологічним відділенням Михайло Карасьов, якого вважала найкращим фахівцем. Була субота, і лікаря пообіцяли викликати.

Того дня у Світлани гостювала її тітка, котра 50 років пропрацювала гінекологом у Черкасах, вона порадила племінниці терміново їхати в лікарню, адже четверті за рахунком пологи могли бути стрімкими. «Перед від’їздом тітка послухала серцебиття дитини, було 140 ударів за хвилину. Все нормально, каже, не погоджуйся на кесаревий розтин, сама народиш», — веде далі Світлана Мірошник.

Близько 22–ї години вечора вона приїхала у Черкаську районну лікарню, що в селі Червона Слобода. Поцікавилася, чи є лікар Карасьов. Медсестри відповіли: чекайте, він «кесарить» гінеколога Оксану Малащук.

«Потім прийшов Карасьов і сходу заявив мені: «У вас дитина мертва». А я йому: «У мене перейми, серцебиття дитини 140 ударів», — згадує пережите Світлана. За її словами, завідуючий перевірив серцебиття дитини і вона на власні очі бачила на моніторі густі синусові ритми тієї кардіограми. При цьому, каже, лікар тихо мовив: «Сто сорок», й обірвав той листок. Коли її завели у пологову, було 23 години 55 хвилин. «Перед кесаревим розтином мені наділи наркозну маску, але крізь туман я чула, як лікарі сперечалися, як потім закричала дитина», — запевняє Світлана Мірошник.

«Вони вирішили, що мені вистачить і п’ятьох дітей»

Вона пригадує: прийшла до тями вже в реанімації о другій годині ночі, потiм зайшов лікар Михайло Карасьов і сказав, що дитина в утробі «була мертва, шкіра облізла і мізки розклалися». Поруч зі Світланою у реанімації лежала ще одна жінка. Її свідчення Мірошник має на папері. За розповіддю сусідки по палаті, вона дивується, що гінеколога Оксану Малащук в реанімацію привезли вже після неї, мовляв, «якщо її кесарили до мене, то де вона була?». «Та жінка розповідала мені, що до Оксани Малащук у реанімацію відразу ж прийшла її мати і на запитання доньки: «Мамо, ну яка вона?», відповіла: «Хороша, чорненька, підходить!» — запевняє пані Світлана. — Після цього гінеколог набрала свого чоловіка й повідомила: «Є дівчинка, хороша, чорненька!». Згодом приїхав і її чоловік, вони розпили шампанське, він обсипав її трояндами».

Світлана Мірошник три доби пролежала у реанімації. Коли її виписували, то дали довідку, у якій вказано, що причиною смерті дитини стала «внутріутробна гіпоксія до початку пологів», а в обмінній картці зазначено: стан дитини при народженні й під час виписки задовільний. «Це в трупа може таке бути?» — обурюється жінка.

Коли забирали тільце немовляти з моргу Черкаської лікарні №1, їм винесли мертву дитину, загорнуту у якусь квіт­часту хустку. «Я такої хустки не давала. Коли відкрила личко дитини, справа біля скроні у неї була рвана рана. Дитя синє. Донька побачила, що то не дівчинка, а хлопчик», — плаче Світлана Мірошник. Жінка не вірить, що похована дитина — її, і підозрює, що новонароджену доньку віддали Оксані Малащук, гінекологу районної лікарні, котра народжувала того ж дня: «Вони подумали, що мені й п’ятьох дітей вистачить».

Коли Світлана Мірошник трохи прийшла до тями від пережитого шоку, то віднесла заяву в прокуратуру. Родина жінки зверталася й до ворожок, ті кажуть, що донька жива і вона — «у чорнявої жінки».

«Моя донька схожа на мене»

У другої сторони цього резонансного конфлікту зовсім інша думка. І завідуючий акушерсько–гінекологічним відділенням Черкаської райлікарні Михайло Карасьов, і гінеколог Оксана Малащук вважають розповіді Світлани Мірошник надуманими, хворобливими та заявляють, що втомилися від її переслідувань і необґрунтованих претензій.

«Оксану ми планували покласти у відділення з понеділка, аби робити кесарів розтин. Адже їй 35 років, вона завагітніла за допомогою допоміжних репродуктивних технологій. Але перейми у неї розпочалися раніше, в суботу», — пригадує події 2010 року лікар Карасьов.

Він каже, що його справді викликали в суботу до Малащук та Мірошник. У останньої не прослуховувалося серцебиття плоду, навіть із допомогою датчиків, була одномоментна кровотеча, тож, щоб врятувати життя породіллі, й провели кесарів розтин. За словами лікаря, експертиза вказала, що дитина була мертва вже кілька днів. А обмінну картку лікар відділення автоматично підписав, за що отримав догану.

«Я Світлану Мірошник бачила всього один раз, коли ставила її на облік. У неї тоді було 17 тижнів вагітності й вона просила зробити їй міні–аборт. Кажу, який аборт, дитина ворушиться, — додає гінеколог Оксана Малащук. — Це просто біда, що доля звела мене народжувати доньку в один день із цією жінкою. «Це моя дитина — довгоочікувана, схожа на мене, з голубими очима. Я до останнього дня ходила на роботу — вагітність проходила на очах у людей. Маю стос документів, які це підтверджують, — результати аналізів, дев’ять УЗД», — обурюється пані Оксана. Вона каже, що спокійно виписалася з малям з пологового, а через півтора місяця Мірошник раптом заявила, що та «забрала її дитину».

«Вона мені стільки сала за шкуру залила, стільки нервів за цей рік з’їла, що я подала позов до суду, аби захистити свою честь, гідність та ділову репутацію. Грошей не пошкодую, щоб довести цю справу до кінця й добитися справедливості», — плаче Оксана Малащук. І додає: аналіз ДНК померлої дитини Світлани Мірошник, який провели у Києві, на 99,9% підтвердив, що то її дитина. «Так вона тепер каже, що його сфальшували, хоче, щоб я робила ДНК своїй дитині. Але чого я маю доводити, — дивується Оксана Малащук, — що в мене моя донька?».

А ТИМ ЧАСОМ…

Аби розібратися у цій непростій життєвій історії, прокуратура Черкаської області у квітні минулого року порушила проти працівників Черкаської районної лікарні кримінальну справу й веде слідство. Йдеться про неналежне виконання медиками своїх професійних обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки. Слідство вже провело ексгумацію тіла померлого немовляти. Правоохоронці стверджують, що то не хлопчик, а дівчинка. І запевняють: експертиза ДНК підтвердила, що похована дитина є донькою Світлани Мірошник. «Тепер знову замовили й чекаємо повторні експертизи ДНК з Києва та Донецька», — повідомив Дмитро Чустрак з обласної прокуратури.