Зачистка музейників. Друга хвиля?

5 квітня Міністерство культури таки дотиснуло — і поставимо це слово буквально, без лапок — генерального директора головної художньої­ галереї країни: контракт з Анатолієм Мельником, який обіймав цю посаду понад 12 років, було розірвано достроково. Атака на Мельника, нагадаємо, почалася наприкінці січня, коли наказ про його звільнення через низку причин «не доїхав» до музею на вулиці Грушевського. По–перше, знімати директора НХМУ, за великим рахунком, не було за що, мотиваційна частина цього документа виглядала досить непереконливо, по–друге, сам Мельник натиснув своїм авторитетом і, нарешті, на заваді стала потужна медійна хвиля щодо маловмотивованих відставок/призначень керівників топових музеїв Києва, найбільш обурлива з–поміж них — відставка директора Національного заповідника «Софія Київська» Неллі Куковальської.

Неллі Куковальська, до слова, в березні вже виграла суд, її відставку визнано незаконною. Щоправда, є інформація, начебто Міністерство культури має намір оскаржити це рішення в апеляційному суді. Анатолій Мельник свою відставку називає «розправою», але ще не вирішив, чи боротиметься за свою правду в суді. «Напевно, я так і зроблю», — схиляється до такої думки вже екс–директор.

У Мінкульті врахували власні «перегини» під час січневої серії відставок музейників. Зокрема, тоді все відбувалося підкилимно, навіть без повідомлень на урядовому інтернет–порталі, вже не кажучи про відмову міністра Кулиняка та його прес–служби в офіційному коментарі пресі. Цього разу відставку Мельника оперативно пояснили на сайті відомства, пославшись на «повторну перевірку» в музеї. Одна з причин — невиконання планових показників iз відвідуваності (вона склала 69% за минулий рік), друга — порушення умов зберігання 39 ікон через те, що в приміщенні НХМУ «не утеплені вікна та двері».

«Вікна утеплені. То цілковита брехня, — коментує нам Анатолій Мельник. — Інша справа, що вікна ті дуже старі. Приміщення музею востаннє капітально ремонтували 50 років тому, системи опалення і кондиціонування давно вижили свій ресурс. Оптимальна температура для картин — 18 градусів. Але в люті зими вона значно нижча, а влітку — «зашкалює». Ви знаєте, що, запрошуючи на виставку приватні колекції живопису із Західної Європи, ми спеціально вибираємо таку пору року, щоб температура була відповідна до норми... Як можна говорити про такі речі, коли за останні два роки на утримання будівлі не виділено жодної копійки, кошти виділялися такі, щоб покрити витрати на зарплату, охорону та комунальні послуги!» За рік — від 5 березня 2011–го, а цим числом датовано указ Президента Януковича про реконструкцію музею — міністр культури жодного разу не запросив мене, щоб обговорити цю тему, наголошує «відставлений» директор.

Анатолій Іванович обурений, що в наказі «по ньому» обумовлено, буцімто контракт було розірвано «за згодою сторін»: «Моєї згоди не було, ніяких документів щодо цього я не підписував».

Відомо, що Мельник не відзначався конформізмом у спілкуванні з вищими чиновниками Мінкульту. І він цього не приховує. «Міністерству та особисто міністру, — каже, — не дуже подобалося, що я відверто звертаю їхню увагу на проблеми галузі. Триває свідома руйнація музейної справи. Концепції щодо порятунку музейної галузі в міністерства немає. Міністр Кулиняк цього не розуміє, бо він цього напряму ніколи не вивчав». Окрім того, на думку «відставного» гендиректора, додатковим подразником для бажаючих його змістити стала історія з картинами Глущенка, які експонувалися в будівлі Кабінету Міністрів і які уряд відмовився повернути у фонди Національного музею. Більше того — дві картини, шість років тому прибувши в будівлю уряду оригіналами, дотепер перетворилися на грубо мальовані підробки. Утім поінформовані джерела «УМ» вважають новий виток скандалу зі зниклими картинами Глущенка та відставку Мельника збігом обставин. «У міністерстві затялися відсторонити Мельника. І вирішили це зробити будь–що. Справа, схоже, перейшла в площину особистісного конфлікту», — вважає джерело.

Відгомін цієї відставки у ЗМІ змусив Михайла Кулиняка взятися за перо і скласти відповідь, масштабну, як «звернення до народу». Звільнено керівників музейних закладів, які не відповідають сучасним вимогам, адже музеї країни мусять модернізуватися, переходити від архаїчної до раціональної організації — головний месидж очільника Мінкультури. А пресовий розголос, мовляв, є лише виявом «синдрому несприйняття змін».

Міністерство обіцяє, що конкурс на заміщення посади гендиректора НХМУ буде прозорим і право вибору належатиме конкурсній комісії у складі десяти фахівців — чиновників від культури, мистецтвознавців, громадських активістів музейної справи. Тим часом на спорожніле крісло гендиректора НХМУ вже призначено «в.о.». Це Тетяна Миронова, власниця київської галереї Mironova Gallery. Пані Тетяна, за фахом філолог, в одному з інтерв’ю зізналася, що вивчати мистецтво почала лише з 2003 року, коли її чоловік Валерій Миронов (директор та власник компанії «Валмі Автомотив», у 2009–му — заступник мера Черновецького) заохотив її почати власний арт–бізнес.

«Якщо орієнтуватися на конкурсний вибір, то логічно було б призначити «в.о.» когось зі співробітників музею, адже його місія полягатиме суто у виконанні технічних функцій впродовж місяця, поки буде обрано нового директора. Тому дещо дивно, що виконувача обов’язків «завели» ззовні, а не з колективу музею», — розмірковує Владислав Піоро, голова громадської організації «Центр розвитку музейної справи». Про те, що він також входить до складу експертної комісії, яка обиратиме кандидатуру на посаду гендиректора НХМУ, пан Піоро з подивом дізнався, зайшовши на сайт Мінкультури.

Не коментуючи фігуру свого ймовірного наступника (наступниці?), Анатолій Мельник помічає: «В Україні галеристів багато. А фахівців, які мають значний досвід музейної роботи, мало. Музеї — це національна справа, і ми не повинні ставитися до неї як до шоу чи чиєїсь піар–кампанії».

P. S. Чи витіснення з музейного простору Анатолія Мельника є окремим випадком, реваншем очільників Міністерства культури у протистоянні з гендиректором НХМУ, чи це початок нової хвилі «зачистки» музейників — знає лише Бог та, можливо, Михайло Кулиняк. Тим часом «УМ» відомо, що дамоклів меч завис над ще одним гендиректором — багатолітнім керівником Національного історико–культурного заповідника у Качанівці (Чернігівська область) Володимиром Буренком.