Прощай, країно ненависті й хамства

Учора в Українському домі почав роботу Національний «круглий стiл» «Місія інтелігенції та вільних людей України». На першому поверсі по всьому периметру фойє були розставлені столи, за якими сиділи близько 80 учасників обговорення. Здебільшого це відомі і впізнавані обличчя — Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Ірина Бекешкіна, Євген Головаха, Володимир В’ятрович, Ганна Бе­зулик, Оксана Забужко, Євген Захаров, єпископ Євстратій та інші. Представники національної інтелігенції і просто небайдужі зібралися, щоб пошукати українського шляху національного державотворення. Адже навіть після 20 років незалежності здається, що ми тупцюємо на місці, а в деяких сферах навіть скочуємося у прірву. Де ж те світло в кінці українського тунелю, і що треба зробити, аби ми нарешті його побачили?

Як ідеться у програмі «круглого столу», справ­–­ж­ньою причиною проблем у гуманітарній, економічній і суспільно–політичній сферах є морально–духовна криза. Відповідальність за цю кризу можуть взяти на себе лише вільні та мислячі люди. Адже в усі часи саме інтелігенція була мозковим центром і рушієм суспільства. І, зрештою, взірцем, для нього. Усвідомивши власну місію, такі люди будуть здатні подолати нинішні проблеми суспільства. Тому Національний «круглий стіл» повинен почати процес об’єднання інтелігенції, мислячих людей задля усвідомлення власної суверенної ролі в суспільстві; ви­значення спільних духовних вартостей; спільної розробки завдань діяльності.

Зі вступним словом виступив письменник, дисидент Іван Дзюба. Він підкреслив історичність події — ідею проведення «круглого столу» запропонували предстоятелі трьох християнських церков — УПЦ Київського і Московського патріархатів та УГКЦ. Уперше церкви виступили разом і визнали свою відповідальність за моральний стан (а точніше — деградацію) суспільства. Цей моральний стан зумовлений не лише причинами світоглядного порядку, а й кричущою соціальною нерівністю і несправедливістю, соціальним безстидством більшої частини нашої самопроголошеної «еліти», реальною безправністю рядової людини, зазначив Дзюба. «Коли бачиш депутатські кулачні бої, слухаєш запеклі сварки на телешоу, читаєш брутальну самодіяльність в iнтернеті — може створитися враження, що ми живемо в країні дикої взаємної ненависті і без­пробудного хамства».

«Ми опинилися в полоні споживацького матеріалізму, — констатує Євген Сверстюк. — Він витворив диявольську індустрію спокус для людини, яка обернулася проти людини. Наша напівголодна людина потрапила, як дикун на ярмарок секонд–хенду, упали всі перегородки з комсомольськими чеснотами. Вона, бідна, не встояла і вмить розміняла рештки свого морального капіталу. Найтяжче виявилося перетравлювати крадені народні багатства — влада одуріла і поводиться неадекватно». Євген Сверстюк наголошує: зневажений і віками висміюваний міщанин нині купається, як вареник у маслі — йому служать телебачення, реклама, iнтернет, фітнес–центри, мистецтво пост–модернізму, він підтримує моду на успіх і комфорт, а дбає лише про «відгодовування» свого тіла.

«Прагнення людини до комфорту — це нормальне прагнення, — додає Володимир Дубровський з Центру соціально–економічних досліджень. — Але прагнення до престижного споживання, для того, аби хизуватися — це неприпустимо».

Після пленарного засіданя, модератором якого був телеведучий Юрій Макаров, учасники розійшлися для роботи по секціях. Результати їхньої роботи ляжуть в основу проекту підсумкового документа Національного «круглого столу» «Запрошення до суспільного діалогу», а також проекту «Хартії вільної людини». Після Великодня доопрацьовані документи будуть оприлюднені в ЗМІ.

ПРОПОЗИЦІЇ

«УМ» отримала у своє розпорядження одну з концепцій національного відродження країни, яку запропонували представники демократичного об’єднання «Українська національна рада». Інтелігенція покликана не змінювати людей у країні, а міняти систему влади. «Лише християнські цінності не змінять країну — потрібні політологічні знання», — вважає представник «УНР» Михайло Роль. Вона ґрунтується на контролі влади народом. В Україні на сьогодні є 189 політичних партій і понад 3000 громадських організацій. Діють вони розрізнено і їхній вплив на владу є слабким, наголошують в «УНР». Крім того, проукраїнських (державницьких) партій — менше 20. «Згуртувати націю можна лише об’єднавши українську еліту — громадсько–політичний (партійний) та інтелектуально–культурний актив країни в «Українську національну раду» (УНР). Це традиційний український формат, який уперше був створений у Львові 18 жовтня 1918 року, а пізніше у різні часи відновлювався, — йдеться в програмному документі «УНР». — Заважають цьому недостатньо сформована нація і недостатній рівень демократії (в сенсі реального народовладдя)». Необхідно забезпечити верховну владу народу. Адже в існуючій системі народ позбавлений контролю за владою. Він стає суб’єктом верховної влади ситуативно — на момент виборів. З юридичної точки зору, народ повинен бути не об’єктом, а суб’єктом влади. Її носієм може виступати лише один суб’єкт, а всі інші ешелони влади вже не можуть бути суверенними, — лише виконувати функції державного менеджменту. Гілки теперішньої влади підпадають під так зване позитивне право». Таким чином «УНР» пропонує прийняти «Закон про народовладдя», в якому чітко окреслити формат суб’єкта народовладдя, його функції й повноваження. Функцію колективного суб’єкта народовладдя може виконувати «Українська національна рада». Оскільки неможливо повністю перейти до прямої демократії, пропонується змішана форма політичної організації з елементами прямої — народної — і представницької демократії.