Реформувати — як рубати

Якщо сказати, що Дніпропетровщина нині нагадує зону бойових дій у сфері медицини, то особливим перебільшенням це і не буде. Принаймні локальні конфлікти на цю тему в області останнім часом спалахують то тут, то там. Влада, певна річ, говорить про благородну справу — реформування медичної галузі, яке, згідно iз закликом Президента Віктора Януковича, має наблизити її до людини. Та чи так відбувається насправді? Скоріше, навпаки, особливо для мешканців сільської місцевості, для яких затіяне владою реформування швидше зводиться до віддалення від них тих чи інших видів медичних послуг. Навіть на недавньому засіданні за «круглим столом», свідком якого мені довелося бути, тоді ще заступниця голови Дніпропетровської обласної ради Вікторія Шилова зізналася: до медичної реформи у населення на 99 відсотків ставлення погане. Чого ж очікувати далі на Дніпропетровщині, яка разом iз Донеччиною, Вінниччиною та Києвом є пілотною областю, тобто своєрідним випробувальним майданчиком у непростому процесі реформування медицини?

Чи панацея сімейні лікарі?

Як не втомлюються пояснювати у Головному управлінні охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації, реформа галузі насамперед передбачає не тільки фінансову, а й структурну її реорганізацію. Бо дотепер, мовляв, якщо й вважалося, що у нас є первинна, вторинна і третинна допомога, то, швидше, умовно. Бо людина приходила в поліклініку і сама обирала, до якого фахівця їй іти. Тепер же для неї царем і богом має стати сімейний лікар. Саме до нього у недалекому майбутньому пацієнт має звертатися в першу чергу навіть iз приводу виклику «швидкої допомоги». Отож на Дніпропетровщині мають створити 53 центри медико–санітарної допомоги. Плюс їхнi структурні підрозділи — 149 лікарських амбулаторій у містах і 230 сільських. А ще — фельдшерсько–акушерські, фельдшерські і медичні пункти. При цьому фінансування первинної допомоги й надалі здійснюватиметься з міських та районних бю­джетів, а вторинної, третинної і екстреної — з обласного.

На перший погляд, немовби суттєво нічого й не змінюється. Однак ледь копнувши глибше, пересвідчуєшся, що все не так просто, як здається. Приміром, iз тими ж сімейними лікарями. Планове навантаження на одного з них становить не більше 1,5 тисячі чоловік для міста і до 1,2 тисячі — для сільської місцевості. Отож на 3,3 мільйона жителів Дніпропетровської області знадобиться 2,4 тисячі таких фахівців. А що маємо на сьогодні? Близько 400 лікарів, які пройшли необхідну перекваліфікацію. Інші ж продовжують обслуговувати населення за своєю спеціалізацією.

Щоправда, влада пропонує, так би мовити, прискорений шлях для вирішення цієї проблеми. Тобто будь–який практикуючий лікар може отримати спеціальність сімейного, закінчивши 6–місячні курси у Дніпропетровській медичній академії. Правда, вартість такого навчання — 8 тисяч гривень. А от бюджетних місць на це минулого року було виділено тільки 20. Отож неважко прикинути, скільки часу знадобиться для заповнення такої ніші. Навіть до початку 2014 року, який має стати кінцем медичної реформи, можна не встигнути.

— Протягом минулого року ми перевчили на сімейних лікарів 8 фахівців, — розповідає головний лікар Синельниківської центральної райлікарні Петро Довгань. — Але головна проблема полягає не в цьому. А в тому, як утримати випускника медичного вишу, що прийшов на заробітну плату 1300 гривень. У селі Великомихайлівка, приміром, два роки ми не могли знайти фельдшера до капітально відремонтованої амбулаторії коштом місцевого агроформування. І тільки коли господарство виділило ще й позику для будівництва житла, людину все ж знайшли. Отож немало молодих фахівців ідуть працювати медичними представниками, де заробляють 500—600 доларів. Медик же у сільській місцевості і без відповідного диплому є сімейним, бо саме життя змушує його самотужки освоювати суміжні спеціальності.

Член постійної комісії з питань охорони здоров’я та екології Дніпропетровської міськради Олексій Салкоч теж налаштований песимістично, акцентуючи на тому, що чиновники посадили в одну чергу до сімейного лікаря вагітну жінку і хворого на туберкульоз, школяра з ангіною і хворого на коросту. «У лабораторіях працює лаборант, який має право зробити аналіз крові тільки за трьо­ма показниками. Обладнання — 80–х років. На його оновлення грошей немає. Як немає їх і для купiвлi термометра, фонендоскопа та інших необхідних атрибутів сімейного лікаря», — зазначає депутат.

Замкнене коло

Депутат Дніпродзержинської міської ради Віталій Купрій і взагалі вважає масову передачу майна територіальною громадою обласній антиконституційною. Навіть необхідних у таких випадках договорів ніхто з його колег у вічі не бачив. При цьому тільки по Дніпродзержинську цілісних майнових комплексів передано відразу 9 вартістю на сотні мільйонів гривень. «У цьому переліку чомусь навіть виявилася стоматологічна поліклініка, розташована у центрі міста. Яке вона має відношення до госпітального округу? — розводить руками Віталій Купрій. — Спершу обіцяли, що це буде добре для нас, оскільки у міста залишатиметься більше коштів для фінансування первинної медичної допомоги. Насправді ж у нас ці кошти фактично вилучили і на них фінансують експеримент. А якщо експеримент себе не виправдає?».

А вищезгадуваний Олексій Салкоч привертає увагу до подібної проблеми вже по Дніпропетровську. Медики, які до кінця минулого року працювали в міських лікарнях, з 1 січня 2012–го перейшли в обласне підпорядкування. Однак їм не виплатили компенсацію за невикористану відпустку (загальний розмір цієї суми — близько 300 тисяч гривень). Ще в лікарень залишилися борги за комунальними платежами. Для їх погашення Дніпропетровську необхідно виділити до обласного бюджету субвенцію у розмірі 11,5 мільйона гривень. Якщо так станеться, то жодна з 72 амбулаторій, що продовжують належати місту, не зможе здійснити необхідні ремонти чи придбати обладнання.

— У нас медичні верхи цієї реформи хочуть, а низи і лікарі — в шоці, — так сформулювала суть нинішньої ситуації на Дніпропетровщині одна з моїх співрозмовниць. — Це просто геноцид проти мешканців регіону. Хтось витягнув шаблю і сказав: «Дніпропетровщина буде першою». І кинулися все рубати, не подумавши до пуття. А нині заговорили про аудит. Але чому цього не зробили до початку медичної реформи?

Знищені лікарні — пам’ятник медичній реформі

Ще одна поширена на Дніпропетровщині думка — під шумок медичної реформи хтось прибере до своїх рук ласі шматочки — приміщення медичних закладів у привабливих місцях. Наведений Віталієм Купрієм приклад зі стоматологічною поліклінікою у Дніпродзержинську тут справді непоодинокий. Зокрема, 10–та міська лікарня, що існувала протягом бозна–скількох десятиліть у самісінькому центрі Дніпропетровська, тепер наказала довго жити, а її приміщення передається релігійній громаді любої владі Української православної церкви Московського патріархату.

Мало не на всю Україну нещодавно прогримів конфлікт iз позбавленням приміщення лікувально–діагностичного центру в Нікополі, до речі, найновішого серед усіх медичних закладів міста. Відбулося все справді за законами детективного жанру — люди прийшли на роботу, але їх не пустили до приміщення найняті працівники приватної охоронної структури, які повідомили, що цей об’єкт тепер передано у відання житлово–експлуатаційної контори. Кілька десятків працівників центру продовжують пікетувати ще недавно своє місце роботи вже протягом кількох тижнів, але марно — влада поводиться, мов у тій приказці про Васька, який слухає та їсть. Міський голова Нікополя Руслан Токар запевняє громадськість, що популярний медичний заклад закрито внаслідок аварійності будівлі і його мереж, а всім фахівцям запропоновані робочі місця у лікарні №4, розташованій звідси всього метрів за чотириста. Більше того, влада прозоро натякає, що діагностичний центр є власністю міста, у якій пікетувальники розгорнули платні послуги. Мовляв, якщо хочуть займатися комерційною медициною, нехай будують чи орендують власну будівлю.

У пікетувальників — своя правда. «Коли працівникам лікувально–діагностичного центру запропонували писати заяви з обіцянками, що вони залишаються на своїх робочих місцях, ми поцікавилися, чи є штатний розклад узагалі. Коли ж його не виявилося, всі страшенно обурилися, — розповів мені один iз нікопольських активістів Павло Макаров. — А потім до центру вночі зайшли працівники ЖЕКу, приватна охорона, зірвали замки, виламали двері, людей до роботи не допустили… На сьогодні частину працівників центру звільнено за прогули. Але ж їх ніхто на роботу не приймав? Ми не проти медичної реформи, але ж вона повинна нести прогрес, а не суцільний регрес, як виходить насправді».

А мешканці села Миколаївка Дніпропетровського району звернулися колективно до Президента України. До реформи вони мали у своїй лікарні цілодобовий стаціонар на 35 місць. Тепер же його не стало. Лікарню у Миколаївці влучно називають пам’ятником медичній реформі на Дніпропетровщині. Колишній головний лікар Лариса Михайлова такого випробування долі не витримала і пішла на пенсію. «Реформу проводять без будь–якої підготовки, і вона призведе до підвищеної смертності населення», — переконана ветеран медицини області...