Літературно заангажований рок на сучасній українській рок–сцені — це, переважно, явище львівське. Останні 15 років цей напрямок активно розвивали нині вже ветерани львівської рок–музики «Мертвий півень», «Плач Єремії», Віктор Морозов і гурт «Четвертий кут». Їхні яскраві спадкоємці — Леся Герасимчук і група «Королівські зайці», які після довгої мовчанки протягом майже десяти років відважилися видати свій третій альбом «Серце–місяць». Утім про все по порядку. «Королівські зайці» — це вже четверта група лідер–вокалістки Лесі Герасимчук. Участь у кожній iз них давала їй безцінний досвід. Перший поштовх до власної творчості Леся відчула у складі формації «999» — нині вже легендарної і, на жаль, призабутої. Потім був ритм–блюзовий проект «Місто Мемфіс», а на фестивалі «Альтернатива» співачка вже очолювала групу «Драглайн». Саме «Драглайн» дозволив їй реалізувати цілу низку своїх пісень. Піком недовгої історії групи став єдиний альбом «Моя кохана». Особлива відмінність Лесі як автора — ретельне ставлення до Слова. Вона зверталась до поетичної класики, і одна за одною з’являлися пісні на слова Лесі Українки, Володимира Сосюри, Павла Тичини, Олександра Олеся... Тим часом стабілізувався склад нової команди, яку назвали «Королівські зайці», оскільки Леся полюбляла цю казку, а також — ліпити маленьких керамічних зайців. Невдовзі було видано дебютний диск на основі живих концертних записів під назвою «Український альтернативний романс». Проникливість і тонкий ліризм пісень були загорнуті в романсову форму, а наявність струнного камерного ансамблю надавала ще більшого шарму тим пісням. «Королівські зайці» стають відомими, їх активно запрошують на фестивалі. Над новим матеріалом група працювала з відомим львівським звукорежисером Олександром Балабаном, альбом отримав назву «Казки королівства А–Мазох» і був виданий на початку нульових років київським лейблом «Атлантік». Резонанс від альбому був потужний, з подачі журналістів музику групи почали порівнювати з творчістю Земфіри. «Королівські зайці» стають одними з хедлайнерів відомої імпрези «Рок–екзистенція», активно концертують. Але прожити з музики стає дедалі важче, музиканти створюють сім’ї, їх треба годувати... Тож тривала пауза у діяльності групи була цілком зрозумілою, однак самі вони не можуть обійтись без сцени, без студії, адже це для музиканта, як наркотик. Тож три роки тому затіяли видання альбому «Серце–місяць», який по крихті збирали весь цей час, адже нині частина музикантів постійно мешкає і працює у Києві, інші — у Львові. Нарешті «Серце–місяць» видала мистецька агенція «Наш формат», група збирається дати низку презентаційних концертів. Леся Герасимчук коментує нову роботу «Зайців» так: «За три роки підготовки нового релізу сталося багато драматичних подій. Найголовніше — нас усіх невимовно вразила раптова смерть нашого клавішника Єгора Головачова. Він був надзвичайно світлою, чуйною людиною. Якщо говорити про трек–лист диска, то для мене особисто найбільш цінними і знаковими є пісні «Серце–місяць» (класичні корейські поезії XV—XVIстоліття), «Голубка» та «Йо–хо–хо» (обидві — на вірші Лесі Українки). Там, до речі, грають музиканти з групи «Драглайн», а також пісня «Мій сон» на вірш молодої поетеси Ольги Колісниченко, яка пішла з життя 19–річною... Також назвала б «Під мостом Мірабо» Гійома Аполлінера, «Лускунчик» Олександра Олеся, «Дні без сонця» Лесі Українки. Мені подобається, що диск дає повне уявлення про «Королівських зайців» нині, про те, що ми — в чудовій формі. Ми — це Тарас Ясиневич — бас–гітара, бек–вокал, Назар Ясиневич — гітара, бек–вокал, Влад Хмарський — ударні та я — Леся Герасимчук — вокал, клавішні, аранжування.
Безперечно, альбом «Серце–місяць» є своєрідною віхою не тільки для творчості самої Лесі Герасимчук та компанії, а й для всього жанру співаної поезії у цілому. Органічне і вишукане поєднання арт–року як такого із тремтливо–ніжною і глибокою лірикою від авторів–класиків (Леся Українка, Олександр Олесь, Гійом Аполлінер, Володимир Сосюра та середньовічна давньокорейська поезія) не просто актуалізують і осучаснюють автентичні образи минулого, вони роблять їх надзвичайно близькими для нас із вами. Пронизливо–сповідальна і якась щира й просвітлена манера співу Лесі Герасимчук є впізнавальною і типовою в усіх її піснях, однак найбільшої концентрації це набуває у щемливій композиції «Серце–місяць» на слова геніального корейського поета середньовіччя: «З серця виріжу я місяць і на небо його вклею — хай він світить серед зірок! З серця виріжу я місяць і на небо його вклею — хай він гори всі осяє!» Саме ця композиція є емоційним камертоном у настроєвій палітрі усього альбому. Вкрай насичений інтимною лірикою найвищого ґатунку, цей альбом насправді сприймається як витончена із сріблястим флером струнних інструментів сюїта, або як гімн коханню, яке зазнало колосальних втрат і страждань. Водночас це музично–поетичне полотно пронизане нервовою пульсацією наших постмодерних часів, що робить його абсолютно очевидним артефактом саме XXI століття, робить справжнім шедевром співаної поезії наших часів. У наші фейлетонно–гламурні часи така глибока робота, як альбом «Серце–місяць», є надзвичайно важливим і генеруючим фактором для розвитку сучасної модерної української сцени.